«Повість минулих літ» про Олега, Володимира і Ярослава

   В літо 6390 (882 рік). Виступив у похід Олег, взявши з собою багато воїнів і варягів, чудь, слов'ян, мерю, весь, кривичів, і прийшов до Смоленська з кривичами, і прийняв владу у місті, і посадив у ньому своїх мужів. Звідти відправився вниз і взяв Любеч, і також посадив своїх мужів. І прийшли до гір Київських, і довідався Олег, що князюють тут Аскольд і Дір. Заховав він одних воїв у подіях, а інших залишив позаду, а сам підійшов до гір, несучи малого Ігоря. І підійшов під Ігорське, заховавши своїх воїв, і послав до Аскольда і Діра, говорячи їм: “Ми купці, йдемо до греків від Олега і княжича Ігоря. Прийдіть до нас, до родичів своїх”.
   Коли ж Аскольд і Дір прийшли, усі сховані воїни вискочили із подій, і мовив Олег Аскольду і Діру: “Не князі ви і не князівського роду, але я князівського роду”, а коли винесли Ігоря, додав: “Ось він, син Рюрика”. І вбили Аскольда і Діра, віднесли на гору й поховали: Аскольда - на горі, що зветься нині Угорською, де тепер Ольмін двір, на тій могилі Ольма поставив церкву святого Миколи, а Дірова могила - за церквою святої Ірини. І сів Олег, княжуючи, у Києві, і сказав Олег: “Це буде мати містам руським”. І були у нього варяги, і слов'яни, й інші, що прозвалися Руссю.
   (988 рік). І просвітився Володимир сам, і сини його, і земля його. Було ж у нього 12 синів: Вишеслав, Ізяслав, Святополк, Ярослав, Всеволод, Святослав, Мстислав, Борис і Гліб, Станіслав, Позвізд, Судислав. І посадив Вишеслава у Новгороді, Ізяслава в Полоцьку, Святополка в Турові, а Ярослава в Ростові. Коли ж помер старший Вишеслав в Новгороді, посадив у ньому Ярослава, а Бориса в Ростові, а Гліба в Муромі, Святослава в Древлянській землі, Всеволода у Володимирі, Мстислава у Тмутаракані. І мовив Володимир: “Недобре, що мало градів біля Києва”, й почали ставити городи по Десні, і по Острі, і по Трубежу, і по Сулі, і по Стугні. І почав набирати мужів кращих від слов'ян, і від кривичів, і від чуді, і від вятичів, і ними заселив гради, бо була війна з печенігами, і воював з ними, і перемагав їх.
   В літо 6524 (1016 рік). Прийшов Ярослав на Святополка, і стали той і другий по обидва боки Дніпра, і не наважувались розпочати бій ні ці проти тих, ні ті проти цих, і стояли три місяці один проти одного. І почав воєвода Святополків, роз'їжджаючи вздовж берега, докоряти новгородцям, говорячи: “Чого прийшли з кульгавим отим, ви ж теслі? Ми й поставимо вас хороми рубати нам?” Почувши це, новгородці сказали Ярославу, що “завтра ми переправимось до них, якщо ніхто інший не піде з нами, самі вдаримо по них”. А настали вже заморозки. Святополк стояв між двома озерами і всю ніч пив з дружиною своєю. Ярослав же на ранок, приготувавши дружину свою до бою, засвіт переправився і, висадячись на берег, вони відштовхнули події від берега й пійшли в наступ, і зійшлись обидві сторони. Була битва люта, і не могли з-за озера печеніги прийти на допомогу. І притиснули Святополка з дружиною до озера, і вступили вони на лід, і підломився під ними лід, і перемагати почав Ярослав. Побачивши це, Святополк побіг, і переміг Ярослав. Святополк втік до ляхів, а Ярослав сів у Києві, на столі батьківському і дідівському.
   В літо 6545 (1037 рік). Заклав Ярослав місто велике, в якому зараз Золоті ворота, заклав і церкву святої Софії, митрополію, і потім церкву святої Богородиці благовіщення на Золотих воротах, потім монастир святого Георгія і святої Ірини. При ньому почала віра християнська плодитись та поширюватись, а чорноризці почали множитися і монастирі з'являтись. Любив Ярослав церковні устави, попів любив дуже, особливо ж чорноризців, і до книг був прихильний, часто читаючи їх і вночі і вдень. І зібрав книгописців багато, котрі переводили з грецької на слов'янську мову й письмо. І написали вони багато книг, по яким віруючи люди вчаться й насолоджуються вченням божественним. Як буває, що один землю зорає, другий же засіє, а треті пожинають та споживають страву неоскудну, так і тут. Адже батько його Володимир землю зорав і спушив, тобто хрещенням просвітив. Цей же засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаємо, отримуючи вчення книжне. Велика бо користь бува від вчення книжного, книги наставляють та навчають нас шляху покаяння, бо мудрість здобуваємо і стриманість у словах книжних. Це - ріки, що тамують спрагу все світу всього, це джерела мудрості.