Місце, строк та спосіб виконання зобов'язання

   Виявлення з необхідною точністю місця, в якому має бути виконане зобов'язання, істотне саме тому, що від цього нерідко залежить вирішення інших, дуже важливих практичних питань. У деяких випадках місце виконання зобов'язання визначається нормами, які регулюють даний вид зобов'язань, тобто воно встановлюється в самому законі. Іноді місце виконання зобов'язання може випливати із адміністративного акта. В ряді випадків місце виконання визначається виходячи із суті зобов'язання.
   Проте, коли жоден з наведених способів не дає змоги встановити, в якому місці має бути виконане зобов'язання, застосовують загальні правила, встановлені у ст. 167 ЦК України. Вони зводяться до наступного: місцем виконання зобов'язання визнається місце проживання боржника — громадянина або місцезнаходження боржника — юридичної особи. Якщо внаслідок певних обставин первісне місце проживання або місцезнаходження боржника було змінене, про що кредитор був належним чином повідомлений, виконання зобов'зання має здійснюватися за новим місцем проживання або місцезнаходженням боржника. Якщо інше не передбачено законом або договором, у цьому випадку на боржника мають бути віднесені всі витрати, пов'язані зі зміною проживання або зміною місцезнаходження боржника. Однак з цього загального правила встановлені певні винятки:
   1) зобов'язання, які стосуються передачі будівлі або іншої нерухомості (у власність, користування або з іншою правовою метою), виконуються в місцезнаходженні цієї будівлі або іншої нерухомості;
   2) грошові зобов'язання (позика, інші грошові зобов'язання, зокрема обов'язок сплатити гроші, який випливає з договору купівлі-продажу або майнового найму) виконуються у місці проживання кредитора на момент виникнення зобов'язання, а якщо кредитор змінив своє місце проживання і повідомив про це боржника, зобов'язання має виконуватися за новим місцем проживання кредитора з віднесенням на його рахунок усіх додаткових витрат, які пов'язані зі зміною місця виконання.
   Строк виконання зобов'язання. Відповідно до ст. 161 ЦК України належним визнається такий строк виконання, який встановлений законом, договором або випливає із суті зобов'язання. Строк виконання зобов'язання може бути визначений календарною датою або закінченням відповідного періоду часу, а також вказівкою на відповідну подію, яка обов'язково має настати.
   Але досить часто на практиці трапляються зобов'язання, строки виконання яких або взагалі не встановлені, або визначені моментом пред'явлення вимоги виконання кредитором. Наприклад, внесений вклад в Ощадбанк, передача речі в гардероб тощо. У цьому разі відповідно до ст. 165 ЦК України кредитор має право вимагати виконання і відповідно боржник має право провести таке виконання у будь-який час. Однак обов'язок виконати таке зобов'язання покладається на боржника в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або суті зобов'язання.
   При простроченні боржника кредитор має право або вимагати виконання зобов'язання в натурі, або відмовитися від прийняття виконання. Однак у будь-якому разі боржник зобов'язаний відшкодувати кредиторові збитки, що їх зазнав кредитор у зв'язку із простроченням (ст. 213 ЦК). Коли предметом виконання є грошова сума, боржник зобов'язаний сплатити за час прострочення 3 відсотки річних від простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків (ст. 214 ЦК). За грошовими зобов'язаннями розмір відсотків може встановлюватися і відповідними нормативними актами.
   Крім норм щодо прострочення боржника, існують відповідні правила, встановлені на випадок прострочення з боку кредитора. Кредитор визнається таким, що прострочив виконання, якщо він відмовився прийняти надане боржником належне виконання зобов'язання або не вчинив відповідних дій, без яких боржник не може виконати своїх обов'язків. При простроченні прийняття виконання кредитором боржник у свою чергу має право вимагати від кредитора відшкодування заподіяних йому збитків.
   У законодавстві регулюється і питання про можливість дострокового виконання зобов'язання. Так, ст. 166 ЦК України передбачає, що боржник має право виконати зобов'язання до строку, встановленого в договорі, якщо інше не випливає із самого договору, не встановлено законом або не випливає із суті зобов'язання. Проте існує цілий ряд таких зобов'язань, які за своїм змістом не можуть бути виконані достроково. Так, при достроковому врученні поздоровчої телеграми або, скажімо, подарунка ювілярові втрачається самий сенс дострокового виконання зобов'язання.
   Спосіб виконання. Спосіб виконання зобов'язання перебуває у прямій залежності від предмета виконання. Якщо предмет зобов'язання пов'язаний з якоюсь єдиною річчю, що за своєю природою неподільна, виконання не може бути проведене інакше, як шляхом передачі цієї речі боржником кредиторові відразу і в цілому.
   Проте можливі зобов'язання з приводу передачі сукупності речей або відповідної суми грошей, зокрема грошей у договорі позики, кількох однорідних речей у договорі купівлі-продажу або поставки і т.д. У таких випадках зобов'язання може бути здійснене не тільки шляхом вчинення однократного акту, а й частинами — у формі кількох розподілених у часі дій. Виконання зобов'язання частинами нерідко передбачається законом, договором або випливає із змісту і цільового призначення зобов'язання. Так, договір поставки передбачає передачу продукції або товарів певними партіями. Однак, якщо законом або іншою підставою, з якою пов'язане це зобов'язання, не передбачається виконання зобов'язання частинами або таке виконання не випливає із самого змісту зобов'язання, кредитор має право не приймати виконання зобов'язання, яке здійснюється боржником саме такими частинами (ст. 163 ЦК). У такому разі належним визнається лише виконання, яке здійснюється в повному обсязі у вигляді однократного акту. Зрозуміло, що своїм правом (відмовитися від прийняття виконання) кредитор може і не скористатися, але часткове виконання зобов'язання, проведене за згодою кредитора, визнається вже належним виконанням. Про згоду прийняти часткове виконання можуть свідчити заява кредитора та його конклюдентні дії. Так, якщо кредитор почав використовувати частково надане виконання зобов'язання, то це може тлумачитись, як його згода саме на такий спосіб виконання зобов'язання.