2.2. Управління банком — центральна ланка банківського менеджменту

   Органи управління й організаційна побудова банків у чомусь збігаються, а в чомусь відрізняються від інших установ. Головним органом управління банком е загальні збори акціонерів. Вони приймають найважливіші рішення — затверджують статут, вибирають раду банку чи раду директорів (далі — рада), затверджують баланси і звіти, визначають напрям і цілі політики банку тощо.
   У той же час збори акціонерів недостатньо інформовані про поточні справи банку і в багатьох випадках просто підтримують рішення, запропоновані радою банку. У зв´язку з політикою випуску дрібних акцій у великих банках на щорічних зборах акціонерів не присутня основна маса дрібних власників акцій, які передають право голосу виборним особам.
   Основні питання діяльності банку вирішує рада. Вона є представницьким органом власників банку, його акціонерів і відстоює їх інтереси. Найпершим обов´язком ради є забезпечення необхідного рівня прибутку на вкладений капітал. Водночас рада має також піклуватися і про захист інтересів інших зацікавлених сторін — клієнтів банку тощо.
   Рада формує вищі керівні органи, що провадять практичну діяльність відповідно до її рекомендацій і вказівок. Основною функцією ради є визначення стратегічних цілей банку і формування політики.
   Визначення стратегічних цілей банку належить до сфери його довгострокової стратегії. У великому банку цілі та завдання і програма конкретних дій для їхнього досягнення викладається в спеціальному меморандумі, що готується радою спільно з керівниками структурних підрозділів.
   Меморандум про політику банку має визначати такі важливі моменти.
   1. Завдання, або місію банку, яка є відправним пунктом при стратегічному плануванні; вона визначає, до чого банк прагне в своїй діяльності, а також торкається рівня організаційних підрозділів, визначаючи коло їхніх обов´язків.
   2. Цілі, які розшифровують завдання в часі та кількісному вираженні і можуть визначатися в балансових статтях, деяких розрахункових показниках та в конкретніших показниках, таких як ефективність і якість послуг.
   3. Початкове становище ринку, яке має відбивати стан середовища в цілому та окремих сегментів, у яких діє банк. Дослідження кожного сегмента, здійснюване при аналізі початкового становища ринку, дозволяє виділити в стратегічному плані чинники, що характеризують ступінь принадності ринку, і зробити відповідні висновки щодо якості тих чи інших сегментів та доцільності їх обслуговування.
   4. Оцінку чинників, що впливають на стратегію банку. По суті — це оцінка конкурентоспроможності банку. Ця оцінка проводиться на етапі аналізу ринкових можливостей, а саме при аналізі мікросередовища банку; при цьому має бути об´єктивна оцінка сильних і слабких сторін банку, порівняно з конкурентами, стосовно частки ринку, що обслуговується, щодо якості та цін наданих послуг.
   5. Оцінку небезпек і можливостей. Оцінка і розгляд чинників мікроекономічного та макроекономічного порядку, що впливають на стратегію банку, дає можливість виявити ті з них, які відкривають перед банком нові можливості і які таять у собі зовнішню небезпеку. Слід оцінити їх відносну важливість і ступінь впливу на установу, виявляючи тим самим потенційні ринкові можливості і небезпеки.
   6. Стратегію розвитку господарського портфеля для кожної ділянки ринку, де діє банк, визначає пріоритетні напрямки інвестицій. Стратегічний план має відображати чітко сформульовані цілі для кожної з таких ділянок ринку та розмір коштів, необхідних для їх досягнення.
   7. Стратегічні зміни в регульованих чинниках. Оскільки ринкові умови змінюються часто й несподівано, то у стратегічному плані неможливо все передбачити. У зв´язку з цим у ньому відображається набір змінних, що можуть коригуватися в процесі виконання вказаного плану. На втілення цих змін спрямовані цілі й завдання планів дій, вибір яких проводиться особливо старанно для досягнення бажаних результатів.
   8. Очікувані фінансові результати — це можливий результат діяльності банку за період, виражений у вартісній оцінці. Розрахунок очікуваних фінансових результатів ґрунтується на кількісно визначених цілях банківської стратегії, які коригуються чинниками, що впливають на організацію і розглядаються на всіх етапах банківського планування.
   У дрібних банках письмовий меморандум про цілі політики зазвичай не складається. Для банку, який не має філій, легше сформулювати принципи політики, ніж для великого банку з розгалуженою мережею філій, оскільки існує певна специфіка місцевих умов клієнтури.
   Добір людей на керівні посади — ще одна важлива функція ради. Сучасний банк являє собою надзвичайно складне підприємство з високим ступенем ризику. Тому для забезпечення його успішної роботи необхідні досвідчені, професійно підготовлені й відповідальні працівники.
   Робота банку покладає велику відповідальність на людей, які приймають рішення. Помилки можуть дорого коштувати. Тому в банку звичайно створюється декілька постійних комітетів, куди входять члени правління і спеціалісти банку. Більшість директорів не є банкірами, зате вони добре знають місцеві умови, специфіку галузей тощо. В комітетах вони можуть надати велику допомогу. Для розгляду поточних справ комітети збираються, як правило, щотижня. Крім того, можуть створюватися спеціальні комітети для вирішення екстраординарних питань.
   У великому банку, як правило, створюються такі комітети: кредитний, клієнтської політики, комітет з управління ризиками, активами та пасивами, технологічний комітет. Головним органом будь-якого вітчизняного комерційного банку є його правління на чолі з головою. Якщо банк — акціонерне товариство, то голова правління обирається на зборах акціонерів, які відбуваються, як правило, раз на рік. Голову правління приватного банку призначає власник установи. В українських банках до складу правління входять усі заступники голови. Основний «робочий» підрозділ будь-якого комерційного банку зазвичай називається управлінням (або департаментом) активних та пасивних операцій. У деяких банках цей підрозділ також може мати назву «казначейство». До його складу входять такі відділи:
   • кредитний;
   • цінних паперів;
   • валютних операцій;
   • відділ роботи з населенням (іноді до нього входить сектор роботи з пластиковими картками).
   У кожному банку є підрозділ, який відповідає за бухгалтерське відображення всіх операцій. Як правило, це — управління бухгалтерського обліку, звітності та касових операцій.
   Ще один підрозділ є практично у кожному банку — адміністративно-господарське управління. Здебільшого до нього входять:
   • відділ автоматизації та інформаційно-технічного забезпечення;
   • юридичний відділ;
   • служба безпеки (до неї входять сектор інкасації і перевезення цінностей);
   • відділ кадрів;
   • господарський відділ;
   • відділ розвитку та роботи з клієнтами;
   • територіальне відокремлені безбалансові відділення.