2.1. Особливості менеджменту в банківській сфері

   Менеджмент — це самостійний вид професійно здійснюваної діяльності, спрямованої на досягнення в ході будь-якої господар­ської діяльності комерційного підприємства, що діє в ринкових умовах, певних намічених цілей шляхом раціонального викори­стання матеріальних і трудових ресурсів із застосуванням прин­ципів, функцій та методів економічного механізму менеджмен­ту. Інакше кажучи, менеджмент — це управління в умовах рин­кової економіки.
   Отже, банківський менеджмент — це управління банком в умо­вах ринку, що означає:
   • орієнтацію банку на попит і потреби ринку, на запити клієн­тів й організацію таких банківських продуктів і послуг, які ко­ристуються попитом і можуть дати банкові запланований при­буток;
   • постійне прагнення до підвищення ефективності банківської діяльності з метою зменшення витрат і одержання оптимальних результатів;
   • коригування цілей, завдань і програм банку залежно від кон´юнктури ринку;
   • необхідність використання сучасної інформаційної бази (ком­п´ютерних мереж та зв´язків з валютною і фондовою біржами, іншими кредитно-фінансовими інститутами) з метою здійснення  багатоваріантних розрахунків для прийняття обґрунтованих і оп­тимальних рішень;
   • раціональний добір персоналу і його ефективне викорис­тання.
   Термін «менеджмент» за своєю суттю є синонімом терміна «управ­ління», проте не повною мірою. Термін «управління» набагато шир­ший, оскільки використовується стосовно різних видів людської діяльності до різних сфер діяльності (керування в неживій приро­ді, у біологічних системах, керування державою); до органів управлін­ня (підрозділи в державних і громадських організаціях, підприєм­ствах, об´єднаннях). Термін «менеджмент» — це управління соціаль­но-економічними процесами на рівні підприємства, фірми або бан­ку, що діють у ринкових умовах. Термін «менеджмент» (manage­ment) американського походження і українською мовою не пере­кладається дослівно.
   Розглядаючи суть поняття «банківський менеджмент», важливо уточнити деякі положення, що входять до його складу.
   Банківський менеджмент як самостійний вид фахової діяль­ності передбачає, що менеджер може не мати капітал у банку, в якому працює. Він може володіти акціями банку, а може і не мати їх, працюючи за наймом на посаді менеджера. Праця менеджера — це продуктивна праця, що виникає в умовах комбінування високотехнологічного банківського процесу з високим рівнем спеці­алізації працівників і забезпечує зв´язок та єдність усього про­цесу банківської діяльності на рівні банку в цілому, філії або відді­лення.
   Зрослі вимоги до управління обумовлені збільшенням розмірів банків, складністю банківських технологій, необхідністю профе­сійного володіння управлінськими навиками. В сучасних умовах усі рішення з фінансових, організаційних та економічних питань готуються і приймаються професіоналами у сфері організації управління, котрі здійснюють також нагляд і контроль за вико­нанням прийнятих рішень.
   Під банківською діяльністю у визначенні банківського менедж­менту розуміється діяльність банку з метою одержання прибут­ку. Змістом банківської діяльності є забезпечення банківського процесу всіма необхідними ресурсами й організація технологіч­ного циклу в цілому, (наприклад: розробка і вдосконалення бан­ківських технологій, забезпечення необхідного рівня банківських продуктів і послуг, виконання усіх видів банківських операцій, матеріально-технічне оснащення для здійснення банківської діяльності, забезпечення персоналом, підтримання ліквідності та прибутковості банку).
   Банківська сфера потребує такого стилю роботи, в основі якого лежить постійний пошук нових можливостей, уміння залучати й використовувати для вирішення поставлених завдань ресурси з найрізноманітніших джерел, домагаючись підвищення ефектив­ності й одержання максимально можливого результату при міні­мальних затратах.
   Визначення цілей діяльності банку на найближчу і подальшу перспективи — це основне у менеджменті (managementbyobjectives). Управління шляхом постановки цілей здійснюється з урахуванням оцінки потенційних можливостей банку і забез­печення їх відповідними ресурсами.
   Розрізняють загальні і специфічні цілі. Загальні (стратегічні) цілі відбивають концепцію розвитку банку в цілому, специфічні — розробляються в рамках загальних цілей з основних видів банків­ської діяльності.
   Раціональне використання матеріальних і трудових ресурсів передбачає досягнення цілей при мінімумі затрат і максимумі ефективності, яке здійснюється у процесі управління, за умови, що група співробітників спрямовує свої зусилля на досягнення загальних цілей на підставі відповідної мотивації їх праці.
   Банківський менеджмент має свій власний економічний ме­ханізм. Механізм банківського менеджменту складається з трьох ланок:
   • внутрішньобанківське управління;
   • управління операціями;
   • управління персоналом.
   Використання механізму банківського менеджменту спрямо­ване на вирішення конкретних проблем взаємодії в реалізації соціально-економічних, технологічних, соціально-психологічних завдань, що виникають у процесі банківської діяльності. Механізм менеджменту об´єктивно обумовлений здійсненням банківської діяльності в ринкових умовах, коли результати управлінської і господарської діяльності одержують оцінку на ринку в процесі обміну.
   Ланки механізму банківського менеджменту подані в табли­цях З, 4, 5.
   Кінцева мета банківського менеджменту — забезпечення при­бутковості в діяльності банку шляхом раціональної організації виробничого процесу, включаючи управління банком і розвиток техніко-технологічної бази, а також ефективне використання кадрового потенціалу при одночасному підвищенні кваліфікації, творчої активності та лояльності кожного працівника.
   Менеджмент покликаний створювати умови для успішного функціонування банку, виходячи з того, що прибуток — це не причина існування банку, а результат його діяльності, який у підсумку визначає ринок. Прибуток створює гарантії для подаль­шого функціонування банку, оскільки лише прибуток і його на­копичення у вигляді різноманітних фондів дає змогу обмежувати і переборювати ризики, пов´язані з функціонуванням банку.
   Ситуація на ринку постійно змінюється, відбуваються зміни становища конкурентів на ринку, умов і форм фінансування, ста­ну кон´юнктури в галузі або в країні загалом, умов міжнародних економічних відносин. Звідси — постійна наявність ризику. Ме­тою банківського менеджменту в таких умовах є постійне управ­ління ризиками не тільки тепер, а й у майбутньому. Для цього необхідна наявність певних резервних коштів і надання менеджерам певного ступеня свободи і самостійності для швидкого реагування й адаптації до умов, що змінюються.
   Одним із найважливіших компонентів банківського менедж­менту є управління підприємницьким середовищем банку. Банк діє в дуже мінливих умовах, спричинених розмаїттям відносин, що складаються між ним та різними економічними суб´єктами. Сукупність цих відносин і утворює поняття підприємницького середовища банку, яке багато в чому визначає характер діяльності банку і мусить в обов´язковому порядку бути вивчене у процесі проведення маркетингової роботи банку. Розгляд підприємни­цького середовища банку проводиться у двох напрямах: аналіз мікросередовища й аналіз макросередовища.
   Як показано на рис. 1 мікросередовище банку складається із взаємовідносин усередині самої організації, а також з постачаль­никами, посередниками, конкурентами, клієнтами й контактни­ми аудиторіями.
   Внутрішньобанківські відносини залежать не тільки від внут­рішньої культури, а й від його формальної та неформальної органі­заційної структури. На рис. 1 внутрішні взаємодії показані умовно, оскільки різні банки мають різну організаційну структуру. У процесі діяльності банку його структурні підрозділи вступають у різноманітні відносини між собою. Від ступеня їх розвитку зале­жить успіх у досягненні поставлених перед банком завдань. Тому менеджмент при вивченні мікросередовища повинен мати це на увазі.

Таблиця 3. Принципова схема внутрішньобанківського управління

Принципи	Функції	Економічні методи
1 . Централізація в управлінні	1. Маркетинг	1. Комерційний розрахунок
2. Децентралізація в управ­лінні	2. Планування	2. Внутрішньобанківський розрахунок
3. Поєднання   централізації і децентралізації	3. Організація	3. Ціни й механізм ціноутво­рення
4. Орієнтація на довгостро­кові цілі розвитку	4. Контроль і облік	4. Фінансова політика та її найважливіші інструменти
5. Демократизація управління	5. Організація	5.  Професіоналізм  в діяльності комітетів

Таблиця 4. Принципова схема управління операціями

Проведення науково-дослідної роботи	Забезпечення розвитку	Забезпечення збуту	Організаційна структура
1. Розробка   науково-технічної по­літики банку	1.   Розробка  і  забезпечення  полі­тики з найважли­віших напрямків діяльності	1. Розробка збутової  політики банку	1. Функціональна
2. Розробка і впровадження нових продуктів і послуг	2.   Розвиток   банківських   техноло­гій	2. Вибір каналів і   методів  збуту продуктів банку	2. Лінійно-функціональна
3. Організація науково-технічної діяльності	3. Забезпечення матеріально-технічними ресурсами	3. Організація збуту	3. Проблемно-цільове управління
	4. Підвищення якості і конкурен­тоспроможності		4. Матрична структура Дивізіональна
	5. Підвищення про­дуктивності праці		5. Програмно-цільове управління

Таблиця 5. Принципова схема управління персоналом

Розробка і проведення кадрової політики	Оплата і стимулювання праці	Групове управління, взаємовід­носини в колективі	Соціально-психологічні аспекти управління
1. Принципи добору   і   розстановки персоналу	1. Форми оплати праці	1. Залучення   працівників до управління	1. Мотивація праці й творчої ініціати­ви
2. Умови   наймання і звільнення	2. Шляхи підвищення  продук­тивності праці	2. Розмежування персоналу відділів та їхніх функцій	2. Організаційна культура банку
3. Навчання і під­вищення кваліфі­кації	3. Заохочувальні системи     оплати праці	3. Взаємовідноси­ни в колективі	3. Вплив управлін­ня персоналом на діяльність банку
4. Оцінка   персоналу і його діяльності		4. Взаємозв´язок із профспілками

 

Рис. 1. Мікросередовище банку (на прикладі АКБ «Надра»)

   Ще одним елементом мікросередовища банку є відносини, що складаються з клієнтами. Ці відносини, їхній розвиток і взаємовигідність багато в чому визначають успіх діяльності банку. Як ві­домо, клієнти поділяються на корпоративних та фізичних осіб. Відносини з кожною із цих груп будуються на специфічних прин­ципах, які обумовлені орієнтацією банку на обслуговування того чи іншого виду клієнтів.
   Відносини з контактними аудиторіями також справляють пев­ний вплив на дії банку. Прийнято вирізняти п´ять основних груп контактних аудиторій, до яких належать: фінансові організації, засоби масової інформації, державні установи, громадськість, власні працівники банку. У принципі, відносини банку з контактними аудиторіями практично не відрізняються від таких відносин у будь-якій іншій сфері діяльності.
   Поняття макросередовища банку складається із ширшого спек­тра відносин установи із силами, що складають її зовнішнє оточен­ня. Глобалізація такого розгляду здійснюється з урахуванням основних чинників демографічного, економічного порядку, а також природних, науково-технічних, політичних та культурних чинників. Схематично всі ці взаємодії показані на рис. 2.

 

Рис, 2. Макросередовище банку

   Отже, тільки внаслідок ретельного аналізу мікросередовища банку з обов´язковим урахуванням усіх чинників макросередовища можна скласти уявлення про підприємницьке середовище банку. Розуміння його й управління зазначеними взаємозв´язка­ми — одне з найважливіших завдань банківського менеджменту.