8.5. Пилип Орлик

   Благородні ідеали Івана Мазепи в боротьбі за національну державність України породили значну кількість політиків, які продовжували його справу — «мазепинців». За Іваном Мазепою спочатку пішла майже вся старшина. Згодом, коли виявилося, що успіх шведів сумнівний, дехто покинув табір гетьмана і з´явився до царя, прохаючи амністії. Цар усіх приймав, залишав на посадах, не застосовуючи покарань до самої Полтавської битви. Після перемоги, відчуваючи себе все міцніше, він став заарештовувати всіх, хто з´являвся тепер до нього, й судити за «зраду». Однак найбільш авторитетні і вірні прихильники української державності пішли за Іваном Мазепою в еміграцію: генеральний писар Пилип Орлик, генеральний обозний Іван Ломиковський, генеральний осавул Григорій Герцик, прилуцький полковник Дмитро Горленко, племінник Мазепи Андрій Войнаровський та інші, а також кілька тисяч запорожців на чолі з кошовим Костем Гордієнком. Всі вони вирішили продовжувати боротьбу, спираючись на допомогу татар і турків, якої добивався також король Швеції.
   На чолі української еміграції стояв генеральний писар (канцлер) Мазепи і його найближчий соратник Пилип Орлик. Він походив зі шляхетської чеської сім´ї, яка у свій час емігрувала до Польщі. У молоді роки перебрався в Україну, з якою навіки пов´язав свою долю. Навчався в Києво-Могилянській академії, а в 1700 р. став генеральним писарем — одним із однодумців Івана Мазепи. Коли він працював у канцелярії, гетьман запримітив Орлика завдяки його хорошій освіті, здібностям і наблизив до себе. У квітні 1710 р. в Бендерах козацька рада обрала його гетьманом і він був визнаний шведським королем та турецьким султаном. Пилип Орлик підписав зі шведами угоду, в якій обидві сторони зобов´язувалися не складати зброї доти, доки Україна не буде звільнена від царського ярма.
   Пилип Орлику 1710 р. підписав зі своїми виборцями «Конституцію прав і свобод Запорозького війська». її головна ідея —- незалежність України від Польщі та Росії і демократичність державного устрою. Гетьманське самодержавство (влада гетьмана) мало бути обмежене генеральною радою, яка складалася з генеральної старшини, полковників і виборних депутатів від кожного полку. Крім того, тричі на рік мав збиратися сейм з полкової і сотенної старшини, депутатів і послів від запорозького війська. Православна церква України мала знову перейти у підпорядкування Константинопольського патріарха. Мали бути скасовані всі тягарі, накладені на селянство, заборонялося чинити утиски сільському населенню та ін. Слід зазначити, що цей один із перших в історії Східної Європи конституційний документ характеризувався демократичним духом, турботою про соціальні права козацьких, селянських та міщанських мас, про державність України. «Конституція» Пилипа Орлика — видатний пам´ятник політичної думки України XVIII ст.
   У боротьбі за здійснення своїх завдань він міг заручитися своїми невеликими силами та іноземною допомогою. Відразу після своїх виборів він підписує договір з Кримом, за яким зобов´язувався допомагати визволити Україну. Пилип Орлик та Карл XII створили коаліцію для війни проти Москви у складі Туреччини, Кримського ханства, про-шведської групи польської шляхти. У листопаді 1710 р. Туреччина оголосила війну Росії. У січні 1711-го 50-тисячна Орда кримських татар рушила на Слобідську Україну, а весною Орлик із організованою ним 16-тисячною армією та польськими частинами прибічників Лещинського й татарськими силами вирушив відвойовувати Правобережну Україну. На Правобережжі він мав успіх. Населення йому співчувало й одне за другим здавали без бою міста. Правобережні козацькі полки переходили на його бік і визнавали за свого гетьмана. Лівобережний гетьман Скоропадський вислав проти нього війська, але вони були розбиті під містом Лисянка. В кінці березня Пилип Орлик підійшов до Білої Церкви, однак тут його успіхи скінчилися. У нього не було сучасної артилерії, і Білої Церкви він взяти не зміг. У цей же час татари почали грабувати правобережні міста і забирати населення в неволю.
   На Лівобережжі татарські війська дійшли до Харкова, зруйнували ряд містечок та сіл. Захопивши полонених і велику здобич, вони повернули в Крим, уникаючи боїв з російськими військами. І хоч Пилип Орлик умовив султана відпустити захоплених на Правобережжі у неволю українців, населення України розчарувалося в його намірах.
   Влітку 1711 р. російська армія під керівництвом Петра І починає контрнаступ на Правобережну Україну. Він перш за все розгорнув широкомасштабні репресії проти населення міст, які без бою здалися Орлику: їх насильно переселили на Лівобережжя і в Слобідську Україну. Українців, які недавно постраждали від татарських спустошень, тепер добивали московські війська.
   У липні 1711 р. Петро І зі своєю армією (45 тис. чол.) був оточений турецькою армією (210 тис. чол.) і перебував напередодні повної капітуляції і полону. Однак йому вдалося за великі гроші підкупити головнокомандувача турецької армії, і той дав згоду провести переговори. 12 липня 1711 р. був укладений так званий Прутський трактат, згідно з яким Росія повертала Туреччині Азов, зобов´язувалася зруйнувати фортеці Таганрог, Кам´яний Затон та Новобогородицьку.
   У 1712 і 1713 pp. були укладені нові угоди, за якими царський уряд відмовлявся від претензій на Правобережну Україну.
   Після війни з Туреччиною Росія звернула увагу на боротьбу проти Швеції, виграла кілька морських і сухопутних битв. Швеція змушена була піти на переговори. У 1721 р. в місті Ніштадт (Фінляндія) був підписаний мирний договір, за яким Росія отримала вихід до Балтійського моря. Вона стала Російською імперією зі столицею в Санкт-Петербурзі.
   Після цілого ряду невдач Пилип Орлик перебрався з Молдавії до Швеції, а потім в інші європейські країни. Він намагався створити для боротьби проти Росії коаліцію держав. Особливі зусилля він докладав для того, щоб викликати війну Туреччини проти Росії і звільнити Україну від царизму. Але всі намагання українського патріота були даремні. Московське царство після перемоги під Полтавою перетворилося у могутню Російську імперію, з якою тепер було надзвичайно важко боротися. Пилип Орлик помер у 1739 p., і разом з ним надовго зійшла в могилу ідея незалежності Української держави.