7.3. Власність у контексті міжнародного приватного права України

   У країнах континентальної системи права питання власності виключно чи переважно регулюються цивільними кодексами. В Україні ситуація дещо інша, хоч наша держава і належить до зазначеної системи права. Цивільного кодексу від 18 липня 1963 р. на початку 90-х років ХХ ст. виявилося замало для регулювання власності. Свого часу він створювався, приймався і набирав чинності у межах соціалістичного ладу. Ринковим відносинам у ньому місця не було. Коли ж Україна почала відходити від соціалізму і стала на шлях ринкових перетворень, то виникла потреба прийняти більш фундаментальний закон про власність. Саме таким і став Закон України “Про власність” від 7 лютого 1991 р. Ось що сказано з цього приводу у Законі:
   “Стаття 8. Законодавство України про власність
   1. Цим Законом встановлюються основні положення про власність в Україні.
   2. Відносини власності, не врегульовані цим Законом, регулюються Цивільним кодексом України та іншими законодавчими актами.
   3. Особливості здійснення права власності на національні, культурні та історичні цінності визначаються спеціальним законодавством України.
   4. Режим використання спільних природних об’єктів, розташованих на території України та суміжних держав, визначається міжнародними договорами, ратифікованими Україною”.
   Інакше кажучи, Закон від 7 лютого 1991 р. доповнив Цивільний кодекс від 18 липня 1963 р. і перекинув місточок від минулого до сьогодення.
   Законом України від 16 грудня 1993 р. з Цивільного кодексу 1963 р. було виключено такі статті та глави:
   Стаття 87. Соціалістична власність.
   Стаття 871. Оперативне управління майном.
   Стаття 88. Особиста власність.
   Глава 7. Державна власність.
   Глава 8. Колгоспно-кооперативна власність.
   Глава 9. Власність профспілкових та інших громадських організацій.
   Стаття 100. Об’єкти права особистої власності громадян.
   Стаття 101. Право особистої власності на жилий будинок.
   Стаття 102. Розмір жилого будинку, що може бути в особистій власності громадянина.
   Стаття 103. Припинення права особистої власності на жилий будинок понад встановлену норму.
   Стаття 104. Наслідки набуття права особистої власності на жилий будинок при наявності квартири в будинку житлово-будівельного кооперативу.
   Зазначений перелік наведено для того, щоб констатувати: як раніше, так і згодом у Цивільному кодексі України від 18 липня 1963 р. не було окремої згадки про іноземний елемент у сфері матеріально-правових норм права власності в Україні.
   Оскільки Цивільний кодекс мовчав про іноземний елемент, то розглянемо, як це питання розроблялося у згаданому спеціальному Законі.
   Стаття 2 “Право власності” Закону України “Про власність” сформульована так:
   “1. Право власності — це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.
   2. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.
   3. Кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими.
   4. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними.
   5. Власність в Україні існує в різних формах. Україна створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту”.
   Частина третя процитованої статті сформульована не досить вдало. У ній відсутня згадка не лише про іноземців, осіб без громадянства тощо, а й про вітчизняних юридичних осіб. Зазначений недолік законодавець виправив у ст. 3 цього Закону. У ній встановлено:
   “1. Суб’єктами права власності в Україні визначаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава.
   Суб’єктами права власності в Україні відповідно до цього Закону можуть бути також… інші держави, їх юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни інших держав та особи без громадянства.
   2. Майно може належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності юридичним особам і державам.
   3. Допускається об’єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави, та створення на цій основі змішаних форм власності, в тому числі власності спільних підприємств з участю юридичних осіб і громадян інших держав.
   4. Громадяни, юридичні особи та Україна можуть мати у власності майно, розташоване на території інших держав”.
   У ст. 4 Закону йдеться про те, що власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Він має право вчиняти щодо свого майна будь-які не заборонені Законом дії. При здійсненні своїх прав власник зобов’язаний не завдавати шкоди довкіллю, а також не порушувати законних інтересів громадян, юридичних осіб і держави. Власник зобов’язаний додержувати моральних засад суспільства при здійсненні своїх прав і виконанні обов’язків. На підставі норм закону діяльність власника може бути обмежена чи припинена. Власника можуть зобов’язати допустити обмежене користування його майном іншими особами.
   У ст. 11 Закону серед суб’єктів права приватної власності зазначаються іноземні громадяни та особи без громадянства. У ній зафіксовано, що іноземні громадяни та особи без громадянства мають права і несуть обо-в’язки щодо належного їм на території України майна нарівні з громадянами України, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. У ч. 3 ст. 11 встановлено: “Іноземним громадянам та особам без громадянства земельні ділянки у власність не надаються”.
   Процитуємо кілька статей Закону, що безпосередньо стосуються іноземного елемента.
   “Стаття 44. Власність інших держав
   Інші держави вправі мати на території України у власності майно, необхідне для здійснення дипломатичних, консульських та інших міжнародних відносин, у випадках і порядку, встановлених міжнародними договорами й законодавчими актами України.
   Стаття 45. Власність міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав
   1. Міжнародні організації та юридичні особи інших держав вправі мати на території України у власності будинки, споруди, інше майно соціально-культурного та виробничого призначення.
   2. Законодавчими актами України може бути встановлено види майна, що не може перебувати у власності цих організацій та осіб.
   Стаття 46. Власність спільних підприємств
   Спільні підприємства з участю юридичних осіб і громадян України та юридичних осіб і громадян інших держав можуть мати на території України у власності майно, необхідне для здійснення діяльності, визначеної установчими документами, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.
   Стаття 47. Правовий режим майна, що є об’єктом права власності інших держав, їх юридичних осіб, спільних підприємств та міжнародних організацій
   Правовий режим розташованого в Україні майна, що є об’єктом власності інших держав, їх юридичних осіб, спільних підприємств та міжнародних організацій, визначається законодавчими актами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами”.
   Україна як держава теж має різноманітне майно за кордоном. Наприклад, 18 серпня 1999 р. у Києві між Україною і Республікою Молдовою було підписано Договір та Додатковий протокол до Договору між Україною і Республікою Молдовою про державний кордон щодо передачі у власність України ділянки автомобільної дороги в районі населеного пункту Паланка Республіки Молдова, а також земельної ділянки, по якій вона проходить, і режим їх експлуатації. Верховна Рада України зазначені акти ратифікувала Законом України від 6 квітня 2000 р. № 1633-ІІІ (Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 25).
   Глава 23 “Загальні положення про право власності” розд. 1 “Право власності” Книги третьої “Речове право” проекту Цивільного кодексу України від 25 серпня 1996 р. має таку структуру:
   Стаття 314. Поняття приватної власності.
   Стаття 315. Зміст приватної власності.
   Стаття 316. Здійснення права власності.
   Стаття 317. Недоторканність приватної власності.
   Стаття 318. Тягар утримання майна.
   Стаття 319. Ризик випадкового знищення майна.
   Стаття 320. Власність українського народу.
   Стаття 321. Право власності фізичних осіб.
   Стаття 322. Право власності юридичних осіб.
   Стаття 323. Право власності держави, Автономної Республіки Крим й адміністративно-територіальних утворень.
   Якщо окремо ознайомитися з переліченими статтями, то важко зрозуміти, чи стосуються вони іноземного елемента. Тому проаналізуємо ст. 2 “Учасники цивільних відносин” зазначеного проекту. У ній згадуються такі учасники: фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, адміністративно-територіальні утворення, іноземні держави. Оскільки стаття не містить згадки ні про громадян України, ні про іноземних громадян та осіб без громадянства, то можна припустити, що під поняттям “фізична особа” мають на увазі громадян України, громадян іноземних держав, апатридів, біпатридів, а поняття “юридична особа” охоплює як вітчизняні, так і зарубіжні утворення.
   Очевидно, у цьому місці проект Цивільного кодексу не завадило б відшліфувати з метою усунення сумнівів і здогадок.
   Загалом на іноземців в Україні у питаннях права власності поширюється національний режим. Законодавство України передбачає, що деякі об’єкти в Україні не можуть належати на праві власності іноземним громадянам та особам без громадянства. На початку цієї теми було процитовано конституційні положення про те, що перебуває у винятковій власності українського народу. Стаття 9 Закону України “Про власність” і ч. 1 ст. 13 Конституції збігаються майже дослівно. Для того щоб у цьому впевнитися, наведемо текст статті із Закону України “Про власність”:
   “Стаття 9. Об’єкти права виключної власності народу України
   Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони є об’єктами права виключної власності народу України”.
   Як Конституція України, так і Закон України “Про власність” не дозволяють передавати земельні ділянки у власність іноземцям. До речі, такої політики дотримуються багато країн світу, побоюючись, що чужинці захоплять національну територію. Укази Президента України, зокрема “Про приватизацію автозаправних станцій, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню” від 29 грудня 1993 р. та “Про приватизацію об’єктів незавершеного будівництва” від 14 жовтня 1993 р., встановили, що іноземці можуть мати земельні ділянки, на яких розміщуються відповідні станції та об’єкти.
   Законодавство України передбачає надання іноземцям землі у користування (постійне, довгострокова оренда, тимчасове).
   Також не передаються іноземцям у власність надра. Але вони можуть надаватися їм у постійне чи тимчасове користування.
   У п. 1 “Порядку укладення контрактів на користування надрами за участю іноземних юридичних осіб і громадян” зокрема зазначається:
   “Іноземним юридичним особам і громадянам надра у користування, зокрема для геологічного вивчення, у т. ч. дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, видобування корисних копалин, будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, в т. ч. споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, надаються на конкурсній основі на підставі угод (контрактів)”. Далі у п. 2 цього “Порядку” зафіксовано: “…на підставі контрактів можуть надаватися у користування окремі ділянки надр, у т. ч. континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони України, родовища або частини родовищ корисних копалин як загальнодержавного, так і місцевого значення, включаючи техногенні родовища”.
   Відповідно до зазначеної у підрозділі “Джерела права” постанови Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. як вітчизняні, так і іноземні громадяни, юридичні особи, громадські об’єднання, міжнародні організації, особи без громадянства не можуть мати у власності:
   “1. Зброю і боєприпаси для неї (окрім мисливської, пневматичної, спортивної), бойову і спеціальну військову техніку, ракетно-космічні комплекси.
   2. Вибухові речовини і засоби вибуху, всі види ракетного палива та спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва.
   3. Бойові отруйні речовини.
   4. Наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком тих, що надаються громадянам за рецептами лікарів).
   5. Протиградові установки.
   6. Державні еталони одиниць фізичних величин.
   7. Спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації.
   8. Електрошокові пристрої та спеціальні засоби правоохоронних органів (окрім газових револьверів та набоїв до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії)”.
   Іноземці можуть мати вклади в установах Ощадбанку України. Вони можуть також страхуватися в Україні.
   Певне майно іноземці можуть мати у власності лише на території України. Вивозити його за межі митної території України заборонено.
   На території України іноземці можуть мати у власності художні та культурні цінності. Для вивезення їх за межі України потрібний дозвіл.
   Особи без громадянства, фізичні та юридичні особи іноземних держав, міжнародні організації можуть бути в Україні орендарями приватного, колективного і державного майна. Це передбачено Законом України “Про оренду майна державних підприємств та організацій” від 14 березня 1995 р.
   Трапляються випадки, коли вітчизняний законодавець приймає спеціальні акти, що стосуються відчуження іноземцями свого майна на митній території України. Прикладом такого акта може бути постанова Кабінету Міністрів України “Про відчуження на митній території України транспортних засобів, що належать іноземним дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав, представництвам міжнародних організацій, їх персоналу та членам сімей персоналу” від 27 серпня 1999 р., № 1569, код нормативного акта 10187/1999 (Офіційний вісник України. — 1999. — № 35). Ось її зміст:
   “Кабінет Міністрів постановив:
   1. Дозволити відчуження, на правах взаємності, іноземними дипломатичними представництвами, консульськими установами іноземних держав, представництвами міжнародних організацій, їх персоналом та членами сімей персоналу на митній території України транспортних засобів, виготовлених після 1 січня 1988 р. і ввезених до 1 квітня 1998 р. на територію України для тимчасового користування.
   2. Відчуження на митній території України транспортних засобів, які були ввезені іноземними дипломатичними представництвами, консульськими установами іноземних держав, представництвами міжнародних організацій, їх персоналом та членами сімей персоналу на територію України для тимчасового користування після 1 січня 1998 р. здійснюється згідно з законодавством.
   3. Державній митній службі видавати посвідчення на реєстрацію зазначених у пункті 1 цієї постанови транспортних засобів в підрозділах Управління державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ за поданням Міністерства закордонних справ”.
   На завершення теми зазначимо, що в Україні у сфері нерухомості визначальним принципом є закон місця знаходження нерухомості (lex situs fundi). Правовий режим рухомого майна значно складніший, ніж нерухомого. Праву України відомі колізійні прив’язки, про що, зокрема, йшлося у розділі “Загальні поняття міжнародного приватного права”. Загалом, колізійні питання права власності — це вказівки на застосування іноземного права до власності, що перебуває поза юрисдикцією відповідної держави.

   КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

   1. Чому на початку 1991 р. виникла потреба у прийнятті окремого Закону України “Про власність”?
   2. Іноземний елемент у матеріально-правових нормах власності Цивільного кодексу України від 18 липня 1963 р.
   3. Як український законодавець розуміє право власності?
   4. Форми власності, що існують в Україні.
   5. Іноземні суб’єкти права власності у законодавстві України.
   6. Яке майно можуть мати у власності іноземці на території України?
   7. Чи є в Україні об’єкти, які іноземці не мають права придбати у власність?
   8. Колізійні прив’язки щодо нерухомості та рухомої власності, що відомі вітчизняному праву.