Теоретична концепція права Йогана-Готліба Фіхте

   Йоган-Готліб Фіхте (1762—1814) — професор філософії Єнського університету в Німеччині. Основні праці — "Система вчення про моральність", "Основи природного права", "Замкнена торгова держава" та ін.
   Основою філософсько-правових поглядів Фіхте була суб'єктивно-ідеалістична теорія діяльності. Головним завданням своєї практичної філософії мислитель уважав обгрунтування можливості й способів досягнення людської свободи, встановлення справедливого державного устрою, проте зводив практику до діяльності моральної свідомості. Згідно з теорією Фіхте, в основі теоретично-споглядального ставлення до дійсності лежить практично-діяльне ставлення до неї. Пізнання у Фіхте — лише підпорядкований момент єдиної практично-моральної діяльності. Мислитель заперечував кантівську "річ у собі" і пояснював усю реальність як витвір діяльності безособового та надособового "Я". Світ речей, за Фіхте, уявляється теоретичній свідомості як існуючий поза і незалежно від неї світ лише тому, що "Я" творить його несвідомо. Необхідність у правових настановах диктується свідомістю, а право виводиться з "чистих форм розуму". Філософія Фіхте спиралася на три основоположення ("Я покладає Я", "Я покладає не-Я", "Я обмежує не-Я"), котрі обумовлюють як структуру, так і внутрішній зміст системи. Цей метод, навіть за його світоглядно-методологічної обмеженості, був, власне, історично першою спробою розробити теорію діалектичного методу.
   У філософсько-правових поглядах Фіхте вихідним було питання про свободу. У свободі він убачав не безпричинний акт, а дію, основану на пізнанні необхідності. Філософ ставив міру людської свободи в залежність не від індивідуальної мудрості людини, а від рівня історичного розвитку суспільства, від епохи, до якої належить індивід.
   У розумінні історії Фіхте продовжував традиції просвітників — історія людства є процес розвитку від стану початкової невинності (несвідомого панування розуму) через загальне падіння й зіпсованість до свідомого царства розуму і свободи.
   Кожен індивід повинен реалізовувати особисту свободу в межах загальної свободи, але, щоб його устремління не виходили за межі загальної свободи, необхідна правова спільність людей, в основі якої лежить правовий закон. Фіхте проповідував ідею, що в основі всякого державного устрою є договір, спрямований на забезпечення свободи кожному громадянинові завдяки справедливим законам. Базою права є взаємне визнання індивідами особистої свободи кожного з них.
   Особливості функціонування держави, суспільного устрою, основи правових відносин Фіхте виводив із морального закону і підкреслював, що тільки на цій основі люди можуть досягти досконалості у своєму стані. За Фіхте, з верховенства морального закону випливає, що держава і право необхідні лише в умовах, за яких цей закон не може реалізуватися, мусить із часом зникнути. Шлях зникнення держави — це перехід із "царства законів" у "царство моралі". Тобто у філософсько-правових поглядах Фіхте чітко простежується вплив розуміння категоричного імперативу І. Канта.
   У праці "Замкнена торгова держава" Фіхте запропонував утопічний проект держави з повним одержавленням усіх сфер суспільного життя. Цей проект мав деякі реакційні аспекти (визнання німецької національної винятковості).
   Держава контролює всі сфери життєдіяльності, а саме: виробництво; ціни, що їх вона ж і встановлює; торгівлю; майновий стан і відносини; особисте життя людей. В "ідеальній державі" Фіхте існує замкнена торгова система, грошові одиниці мають право обігу лише на внутрішньому ринку.
   Головним завданням держави Фіхте вважав загальний контроль над усіма сферами життя людини. Необхідність цього контролю — всебічно забезпечити стабільність суспільства, не допустити його підриву зсередини. Шлях до цього лежить через абсолютне слідування букві й духові законів.
   У праці "Про призначення вченого" Фіхте вказував на необхідність знищення відносин панування і підкорення, зазначивши, що той, хто вважав себе володарем інших, сам раб, і що тільки той вільний, хто хоче всіх навкруги зробити вільними. Коли ж метою якоїсь держави стає протилежна система вимірів, тобто "рабство всіх і свобода одного", то такий устрій мусить бути замінений відповідно до мети суспільного договору.