|
Клод-Анрі Гельвецій Французький філософ, ідеолог революційної буржуазії Клод-Анрі Гельвецій (1715—1771) знаходився під впливом вчень Гоббса і Локка та був учителем Монтеск'є. У мораль він вкладав принцип вигоди, і разом із Гоббсом дивився на людину як на егоїстичну істоту. Але, на відміну від Гоббса, Гельвецій висував на перший план ідею зовнішнього впливу на окремих членів суспільства, бо вважав, що пороки будь-якого впливу завжди базуються на його законодавстві. "З цього випливає, — писав він, — що не можна мріяти про будь-які зміни в настроях суспільства без відповідних змін у самих законах (законодавстві), що реформу моралі необхідно починати реформою законів; народні маси... можуть бути розворушені тільки силою законів...".
Першим і найважливішим вихователем людини виступає держава з її законами. За досконалого законодавства всякий акт, який суперечить законові, завдаватиме злочинцеві забагато мук, щоб розумна людина забажала стати злочинцем. За словами Гельвеція, презирство деякої частини людей до чеснот — результат недосконалості законів; власне законодавство, поєднуючи порок із задоволенням, спонукає осіб до злочину. Велике мистецтво законодавця полягає в тому, щоби виключити будь-яке порівняння між прибутком, отриманим від злочину, і покаранням, що чекає злочинця.
Гельвецій стверджував, що природа унеможливила ізольоване існування людини і вказала їй на співвідношення між користю і вигодою як на основу розумного співжиття. Під впливом суспільного договору ми мусимо робити для інших те, чого бажаємо собі. При цьому обов'язки, що випливають із суспільного договору, мають силу стосовно кожної особи, незважаючи на те, до якої частини суспільства вона належить. Звідси французькі матеріалісти, особливо П. Гольбах, виводили загальні для всіх людей передумови взаємної любові.
Головним завданням етики Гельвецій уважав визначення умов, за яких особистий інтерес як необхідний стимул людської поведінки може співвідноситися з інтересом суспільним. Обгрунтуванню цієї думки присвячено трактат "Про розум".
|
