8.2. Західноукраїнські землі під владою Австрійської монархії

   Наприкінці XVIII ст. західноукраїнські землі опинилися під владою Австрійської монархії. Окрім Закарпаття Австрійська монархія в той час почергово здобула окремі західноукраїнські землі: у 1772 р. після першого поділу Польщі - Галичину; у 1774 р. до Галичини приєднано Буковину, що її відібрала Австрія в Оттоманської імперії, яка занепадала; у 1795 р. після третього поділу Польщі - землі між річками Піліцою, Віслою і Бугом, до складу яких входили воєводства Краківське, Сандомирське, Люблінське і частина Мазовецького, Підляшського, Холмського і Брест-Литовського воєводств.
   Перша половина XIX ст. стала для Західної України останнім етапом розкладу панщинно-кріпосницької системи господарства. Галичина, Буковина, Закарпаття були найвідсталішими австрійськими провінціями. Промисловість їх залишалася на мануфактурній стадії. Кріпосництво заважало розвитку промисловості, а також сільського господарства - провідної галузі в економіці Західної України. Велике феодальне землеволодіння було панівним у Закарпатті та Гали­чині, тоді як на Буковині за відсутності панщинної системи переважали селяни-власники (до 30 %).
   Посилюється селянська боротьба у формах скарг, втеч, підпалів, розправ, відмов сплачувати податки, виконувати розпорядження адміністрації маєтків. Своєрідною формою антифеодальної боротьби був рух опришків. Десятки й сотні селян Прикарпаття озброювалися і втікали в малодоступні райони Карпат, стаючи на шлях збройної бо­ротьби.
   Славною сторінкою в історії українського народу стало повстан­ня в Північній Буковині в 1847-1848 pp. під керівництвом Лук’яна Кобилиці (1812-1851), який був обраний селянами Буковини до австрійського парламенту. Він на чолі селянських мас боровся за підтримку революції в Угорщині, за послаблення гноблення українсько­го селянства в Північній Буковині. Антикріпосницький рух тривав півтора року. Схоплений у полон Кобилиця був страчений. Як і Кармелюк, він став героєм багатьох народних пісень та легенд.
   Складні соціальні, економічні, національні умови розвитку західноукраїнських земель знову поставили на карту існування україн­ського народу як такого. Визначну роль у духовному відродженні українського народу відіграв гурток “Руська трійця”. Я. Головацький, М. Шашкевич, І. Вагилевич започаткували розвиток нової літератури, культури, пробуджували національну свідомість українців Гали­чини. Вони видали збірник “Русалка Дністрова” (1837)- першу книжку, написану українською мовою. В умовах політичного без­прав’я та переслідування прогресивної думки цей літературний гурток проіснував недовго (1833-1837 pp.). Розбуджена, хоч і з труднощами, національна свідомість набирала сили, особливо під час революції 1848 р. Спалахнувши у лютому 1848 р. у Франції, полум’я революції перекинулося в Італію, Німеччину, а згодом і в багато­національну Австрійську імперію. Тут було проголошено буржуазно-демократичні свободи, скликано перший парламент. Революційні події у Східній Галичині, на Буковині та в Закарпатті стали складо­вою Австрійської буржуазно-демократичної революції.
   Протягом 1848-1849 pp. селянська боротьба все ще мала стихій­ний характер, але поступово аграрний рух набрав політичного змісту. Селянство висунуло своїх депутатів до парламенту. Австрійський уряд змушений був здійснити аграрну реформу на Західній Україні рані­ше, ніж в інших провінціях. Селяни дістали особисту свободу, але втратили право користуватись лісами, пасовиськами та іншими вкрай необхідними для ведення господарства угіддями. Мало того, магнати з допомогою австрійської бюрократії добилися багатомільйонного викупу, який змушені були заплатити селяни колишнім поміщикам за “даровану” волю.
   Капіталізм, що розвивався на західноукраїнських землях, ліквідував цехи в містах, старосвітські господарства в селах, але не сприяв ні виникненню фабричної промисловості, ні створенню високопро­дуктивної економіки в землеробстві. Капіталізм розорив дрібних виробників, різко збільшив кількість безробітних замість того, щоб створити осередки виробництва, які поглинали б робочу силу пролетаризованих верств. Зростали бідність і злидні, колишні виробники ставали пауперами (від лат. pauper - бідний). Особливо швидко пауперизувалося село. Безземельні селяни перетворювалися на “халуп­ників”, які мали власну хату з городами, і “комірників”, які не мали ні хати, ні землі. Тим часом окремим магнатам належали десятки й сотні гектарів найкращих земель, лісів та угідь.
   Пролетаризоване селянство, яке становило абсолютну більшість населення Західної України, знемагало під тягарем визискування, здирства, деспотизму, зазнавало жорстокого національного гноблення. Та його боротьба не зникла безслідно. Культурно-національним завоюванням українського селянства Галичини в 1848-1849 pp. стало створення кафедри української мови при Львівському універси­теті, організація українських початкових та середніх шкіл, газети “Зоря галицька”, створення культурно-просвітницького товариства “Галицько-руська матиця” та Народного Дому у Львові. У той час у Львові виникла політична організація - Головна руська рада. Представляли її духовенство та міська інтелігенція. Рада поділялася на відділи, кожний з яких опікувався певним колом справ: шкільних, селянських, фінансових. Рада вимагала поділу Галичини на українську і польську.