§ 3. Прокурорський нагляд за додержанням законів у місцях тримання затриманих та попереднього ув’язнення

   Тримання затриманих і взятих під варту осіб здійснюється на засадах неухильного додержання Конституції України, Закону “Про попереднє ув’язнення”, норм КПК України. Підставами утримання осіб, затриманих за підозрою у вчиненні злочину, а також тримання під вартою обвинувачених, відповідно до норм КПК України, є протокол затримання (ст. 106, 115 КПК) і постанова судді (ст. 1652КПК).
   Відповідно до ст. 106 КПК затримання підозрюваного у вчиненні злочину не може тривати більше 72 годин. Протягом цього терміну орган дізнання чи слідчий повинні звільнити затриманого, якщо не підтвердилася його підозра у вчиненні злочину, або звільнити і обрати до нього запобіжний захід, не зв’язаний із триманням під вартою, або доставити затриманого до суду з поданням про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
   Особи, відносно яких на підставі ст. 155 КПК обрано запобіжний захід — взяття під варту, тримаються зазвичай у слідчих ізоляторах, а в окремих випадках ці особи можуть перебувати в місцях тримання затриманих.
   У місцях тримання затриманих особи, взяті під варту, можуть перебувати не більш як три доби. Якщо доставления ув’язнених у слідчий ізолятор у цей строк неможливе через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення, вони можуть знаходитися у місцях тримання затриманих до десяти діб (ч. 4 ст. 155 КПК). У випадках обрання взяття під варту, як запобіжного заходу, відносно осіб, які вчинили злочин під час відбування покарання в місцях позбавлення волі, вони можуть триматися в штрафному ізоляторі виправної колонії або в дисциплінарному ізоляторі виховної колонії (ч. 5 ст. 155 КПК).
   Постановою Верховної Ради України від 6 травня 1993 р. “Про тимчасові слідчі ізолятори на територіях виправно-трудових колоній” Державному департаменту України з питань виконання покарань тимчасово, до нормалізації становища з розміщенням осіб, яких тримають у місцях попереднього ув’язнення, дозволено направляти таких осіб із переповнених слідчих ізоляторів до виправно-трудових колоній, де створюються тимчасові слідчі ізолятори.
   Тримання під вартою під час досудового слідства не повинно перевищувати двох місяців. Цей строк може бути продовжений:
   1) до чотирьох місяців — за поданням, погодженим з прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, або самим прокурором, суддею того суду, який виніс постанову про застосування запобіжного заходу;
   2) до дев’яти місяців — за поданням, погодженим із заступником Генерального прокурора України, прокурором АРК, прокурорами областей, міст Києва і Севастополя та прирівняними до них прокурорами, суддею апеляційного суду у справах про тяжкі і особливо тяжкі злочини;
   3) до вісімнадцяти місяців — за поданням, погодженим з Генеральним прокурором України, його заступником, суддею Верховного Суду України у особливо складних справах про особливо тяжкі злочини (ст.156 КПК). У слідчому ізоляторі згідно зі ст. 89 КВК у виняткових випадках можуть бути залишені для роботи з господарського обслуговування особи за їх згодою, які вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої або середньої тяжкості чи тяжкі злочини. Залишення засуджених для роботи з господарського обслуговування проводиться за наказом начальника слідчого ізолятора.
   Відповідно до п. 7 наказу Генерального прокурора України № 8 гн від 23.04.2004 р. “Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян”, комплексні перевірки додержання законів у слідчих ізоляторах, дільницях слідчих ізоляторів на території виправних колоній, комісіях з питань розподілу, направлення та переведення засуджених до позбавлення волі зі слідчих ізоляторів до виправних та виховних установ, прокурори мають проводити щомісячно.
   Так само щомісячно перевіряється законність постанов адміністрації установ про накладання стягнень у виді дисциплінарного штрафу, переведення ув’язнених до карцерів, дисциплінарних ізоляторів, приміщення камерного типу (одиночних камер).
   Перевіряючи стан законності у місцях тримання затриманих і попереднього ув’язнення, прокурор звертає увагу перш за все на підстави перебування осіб у цих місцях. Йому необхідно перевірити наявність документів: стосовно затриманих — протоколу затримання (ст. 106 КПК арештованого — постанову судді (ст. 1652 КПК), а також ознайомитися із матеріалами, які долучаються до цих процесуальних документів. Прокурор має звернути увагу на правильність оформлення протоколу, в якому зазначаються підстави, мотиви, день, час, рік, місяць, місце затримання, пояснення затриманого, час складання протоколу, а також роз’яснення підозрюваному його права на захист, у тому числі на побачення із захисником з моменту затримання. Протокол підписується особою, яка його склала, і затриманим. Термін знаходження у місцях тримання затриманого не повинен перевищувати 72 години.
   При ознайомленні з постановою судді про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту прокурор звертає увагу і оцінює законність застосування такого запобіжного заходу. Крім того, звертається увага на термін перебування особи як підозрюваного у місцях затримання (не менше 3 діб), а у виняткових випадках — до десяти діб, а також на додержання вимог, передбачених кримінально-процесуальним законом, про продовження строків тримання під вартою у випадках, коли вони перевищують два місяці (ст. 156 КПК).