3.1.16. Збір на обов'язкове соціальне страхування. Внески до Фонду сприяння зайнятості населення

   Загальнообов'язкове державне соціальне страхування, згідно з Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженими 14 січня 1998 р., — це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
   Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування;
   — пенсійне страхування;
   — страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;
   — медичне страхування;
   — страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;
   — страхування на випадок безробіття;
   — інші види страхування, передбачені законами України.
   Об'єктом загальнообов'язкового державного соціального страхування є страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи (члена її сім'ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг.
   Страхові фонди є органами, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, провадять збір та акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечують фінансування виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та здійснюють інші функції згідно з затвердженими статутами.
   До 1 січня 2001 р. внесення коштів до Фонду соціального страхування України відбувалося відповідно до Закону України "Про збір на обов'язкове соціальне страхування” від 26 червня 1997 р.
   Нині діє декілька законів, згідно з якими здійснюється страхування, справляння та використання збору. Зокрема, це Закони України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”, “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, “Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування”, “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування”, “Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” та ін.
   Фонд соціального страхування від нещасних випадків провадить збір та акумулювання страхових внесків. Формування Фонду здійснюється за рахунок:
   — внесків роботодавців: для підприємств — з віднесенням на валові витрати виробництва, для бюджетних установ та організацій — з асигнувань, виділених на їх утримання та забезпечення;
   — капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників;
   — прибутку, одержаного від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках;
   — коштів, одержаних від стягнення відповідно до законодавства штрафів і пені з підприємств, а також штрафів з працівників, винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці;
   — добровільних внесків та інших надходжень, отримання яких не суперечить законодавству.
   Кошти на здійснення страхування від нещасного випадку не включаються до складу Державного бюджету України, використовуються виключно за їх прямим призначенням і зараховуються на єдиний централізований рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків в установах банків, визначених Кабінетом Міністрів України для обслуговування коштів Державного бюджету України, або спеціалізованого банку, який обслуговує фонди соціального страхування.
   Сума страхових внесків страхувальників до Фонду соціального страхування від нещасних випадків має забезпечувати:
   1) фінансування заходів, спрямованих на вирішення таких завдань:
   — проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами-праці;
   — відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;
   — відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей;
   2) створення резерву коштів Фонду для забезпечення його стабільного функціонування;
   3) покриття витрат Фонду, пов'язаних зі здійсненням соціального страхування від нещасного випадку.
   Розміри страхових внесків страхувальників обчислюються:
   — для роботодавців — у відсотках сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, на інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян;
   — для добровільно застрахованих осіб — у відсотках мінімальної заробітної плати.
   Страхові внески нараховуються в межах граничної суми заробітної плати (доходу), що встановлюється Кабінетом Міністрів України та є розрахунковою величиною при обчисленні страхових виплат. Розмір страхового внеску залежить від класу професійного ризику виробництва, до якого віднесено підприємство, знижки до нього (за низькі рівні травматизму, професійної захворюваності та належний стан охорони праці) чи надбавки (за високі рівні травматизму, професійної захворюваності та неналежний стан охорони праці). При цьому розмір зазначеної знижки чи надбавки не може перевищувати 50 відсотків страхового тарифу, встановленого для відповідної галузі економіки (виду робіт).
   Розрахунок розміру страхового внеску для кожного підприємства провадиться Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов'язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
   У разі систематичних порушень нормативних актів про охорону праці, внаслідок чого зростає ризик настання нещасних випадків і професійних захворювань, підприємство у будь-який час за рішенням відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на основі відповідного подання страхового експерта, який обслуговує це підприємство, може бути віднесено до іншого, більш високого класу професійного ризику виробництва. Цей захід може мати і зворотну дію, але з початку фінансового року.
   Для управління страхуванням на випадок безробіття, провадження збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг створено Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Його діяльність регулюється Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Законом України “Про зайнятість населення”, Законом “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” та статутом Фонду, який затверджується правлінням Фонду. Кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України. Джерелами формування коштів Фонду є:
   — страхові внески страхувальників: роботодавців, застрахованих осіб;
   — асигнування державного бюджету;
   — суми фінансових санкцій, застосованих згідно із законодавством України до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів Фонду, недотримання законодавства про зайнятість населення, а також суми адміністративних штрафів, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за такі порушення;
   — прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів Фонду, в тому числі резерву коштів Фонду, на депозитному рахунку;
   — благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;
   — інші надходження відповідно до законодавства України.
   Кошти Фонду використовуються на:
   — виплату забезпечення та надання соціальних послуг, зокрема на:
   - допомогу на випадок безробіття, у тому числі одноразову її виплату для організації безробітним підприємницької діяльності;
   - допомогу на випадок часткового безробіття;
   - матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;
   - матеріальну допомогу на випадок безробіття, одноразову матеріальну допомогу безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні;
   - допомогу на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні;
   — професійну підготовку або перепідготовку, підвищення кваліфікації та профорієнтація;
   — пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних;
   — інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням;
   — відшкодування Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних із достроковим виходом на пенсію осіб, відповідно до Закону України “Про зайнятість населення”, у період до досягнення ними пенсійного віку;
   — фінансування витрат на утримання та забезпечення діяльності виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів, управління Фондом, розвиток його матеріальної та інформаційної бази;
   — створення резерву коштів Фонду.
   Розмір страхових внесків щорічно за поданням Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України відповідно для роботодавців та застрахованих осіб одночасно із затвердженням Державного бюджету України на поточний рік.
   Роботодавці та застраховані особи сплачують страхові внески один раз на місяць у день одержання роботодавцями в установах банків коштів на оплату праці. У разі несвоєчасного чи не в повному обсязі сплачення роботодавцями страхових внесків, до них застосовуються санкції.
   Від сплати страхових внесків звільняються:
   — застраховані особи на період відпустки у зв'язку з доглядом за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки у зв'язку з доглядом за дитиною до досягнення нею шестирічного віку за медичним висновком;
   — застраховані особи в частині отриманої допомоги на випадок часткового безробіття.
   Розміри страхових внесків установлюються на календарний рік:
   — для роботодавця — у відсотках сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інших заохочувальних і компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, що визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України “Про оплату праці, які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян;
   — для громадян України, які працюють за межами України та не застраховані в системі соціального страхування на випадок безробіття країни, в якій вони перебувають, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, осіб, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами — у відсотках до сум оподатковуваного доходу (прибутку).
   Страховий стаж обчислюється як сума періодів, протягом яких особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та сплачувала страхові внески особисто або через рахунки роботодавця та роботодавцем. Період, протягом якого застрахована особа була звільнена від сплати страхових внесків або отримувала виплати за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, крім пенсій усіх видів, включається до страхового стажу. До страхового стажу прирівнюється трудовий стаж, набутий працівником за час роботи на умовах трудового договору (контракту) до набрання чинності цим Законом.
   Застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу на випадок безробіття залежно від страхового стажу.
   Право на допомогу на випадок безробіття зберігається у разі настання перерви страхового стажу з поважних причин, якщо особа протягом місяця після закінчення цієї перерви зареєструвалась в установленому порядку в державній службі зайнятості як безробітна. Поважними причинами є:
   — навчання у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, клінічній ординатурі, аспірантурі, докторантурі з денною формою навчання;
   — строкова військова служба;
   — здійснення догляду за непрацюючою працездатною особою, за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за експертним медичним висновком потребує постійного стороннього догляду;
   — інші поважні причини, передбачені законодавством України.
   Допомога на випадок безробіття виплачується з 8-го дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості. Загальна тривалість виплати допомоги на випадок безробіття не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років.
   Для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги на випадок безробіття не може перевищувати 720 календарних днів.
   У разі чергового визнання в установленому порядку застрахованої особи безробітною в межах двох років, протягом яких виплачується допомога на випадок безробіття, тривалість її виплати враховується сумарно.
   Допомога на випадок безробіття може виплачуватися одноразово для організації підприємницької діяльності безробітними, які не можуть бути працевлаштовані у зв'язку з відсутністю на ринку праці підходящої роботи. Ця допомога виплачується особам, яким виповнилося 18 років, за їх бажанням.
   Розмір допомоги на випадок безробіття визначається у відсотках середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу:
   — до 2 років — 50 відсотків;
   — від 2 до 6 років — 55;
   — від 6 до 10 років — 60;
   — понад 10 років — 70 відсотків.
   Допомога на випадок безробіття виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру:
   — перші 90 календарних днів — 100 відсотків;
   — протягом наступних 90 календарних днів — 80;
   — у подальшому — 70 відсотків.
   Допомога на випадок безробіття не може бути вищою за середню заробітну плату, що склалася в галузях національної економіки відповідної області за минулий місяць, і нижчою за прожитковий мінімум, встановлений законом. Одноразова виплата допомоги на випадок безробіття для організації безробітним підприємницької діяльності здійснюється в розмірі допомоги на випадок безробіття у розрахунку на рік.