§ 5. Особливості права власності на землю та права землекористування у межах населених пунктів

   Як праву власності, так і праву землекористування у населених пунктах притаманні певні специфічні риси, наявність яких зумовлена перш за все місцем розташування земельних ділянок та їх цільовим призначенням. Так, наприклад, згідно з ч. З ст. 79 ЗК України право власності на земельну ділянку поширюється на простір над та під поверхнею ділянки на висоту і глибину, необхідні для зведення жилих, виробничих та інших будівель і споруд. Зазначені приписи безпосередньо стосуються земельних ділянок, призначених під забудову (житлову, громадську та ін.).
   Специфічною рисою права власності на землю у межах населених пунктів є також пріоритет належності земель територіальній громаді.
   Земельний кодекс (ч. 2 ст. 83) фактично виходить з презумпції належності земель територіальним громадам, встановлюючи, що у комунальній власності перебувають усі землі у межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
   Первісним джерелом для формування земель комунальної власності виступають землі державної власності, які в результаті розмежування змінюють свій статус.
   Тимчасовим порядком розмежування земель права державної і комунальної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2002 р., передбачено, що окремі землі права державної власності можуть бути передані у комунальну власність виключно за рішенням Кабінету Міністрів України. Значна частина цих земель зазвичай розташована у межах населених пунктів (зокрема під береговими смугами водних шляхів, віднесених до водних об'єктів загальнодержавного значення; державними підприємствами, установами, організаціями — вищими закладами освіти, закладами післядип-ломної освіти; науково-медичними закладами охорони здоров'я, госпіталями, санаторно-курортними, оздоровчими установами; проектними і конструкторськими установами тощо.
   Пріоритет належності земель у межах населених пунктів до комунальної власності виражається ще й у тому, що згідно зі ст. 21 Закону України “Про основи містобудування” територіальні громади в особі сільських, селищних та міських рад користуються переважним правом викупу земель, будівель і споруд для містобудівних потреб, визначених містобудівною документацією для громадських потреб.
   Суб'єктами права власності на земельні ділянки у межах населених пунктів на відміну, наприклад, від земель сільськогосподарського призначення можуть виступати інші громадяни та особи без громадянства. Така можливість закріплена законом щодо земельних ділянок у межах населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна що належать їм на праві приватної власності.
   Право власності на земельні ділянки у межах Населений пунктів можуть набувати й іноземні юридичні особи у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності в Україні.
   Беручи до уваги значну капіталоємність земель у межах населених пунктів, а також їх привабливість з точки зору розвитку підприємництва та поліпшення інвестиційного клімату Земельний кодекс приділяє особливу увагу розвиткові механізмів їх ринкового обігу. Він враховує містобудівні вимоги: функціонування ринку земельних ділянок у населених пунктів.
   Особливості права власності та права землекористування у межах населених пунктів значною мірою пов'язані зі специфікою правового режиму, наприклад, земельних ділянок багатоквартирних жилих будинків. Саме такі земельні ділянки як об'єкт земельних прав розташовані у межах населених пунктів (зокрема, міст та селищ) і призначені для обслуговування багатоквартирних жилих будіаль, а також належних до них будівель, споруд та прибудинних територій державної або комунальної власності і надаться у постійне користування підприємствам, установам та організаціям, які здійснюють управління цими будинками.
   У цьому випадку імперативні приписи щодо надання у постійне користування земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок та прилегла до нього прибудинкова територія, стосуються суб'єктів державної чи комунальної власності.
   У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку згідно з ч. 2 ст. 42 ЗК України відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватися у користування об'єднанню власників.
   Перебування земельної ділянки у власності чи користуванні об'єднання власників багатоквартирного будинку передбачає здійснення земельних прав цим суб'єктом.
   До особливостей права власності на землю у межах населених пунктів можна віднести і відсутність такої категорії, як земельна частка (пай), оскільки у процесі здійснення земельної реформи паюванню підлягали лише сільськогосподарські угіддя, розташовані за межами населених пунктів.