Права, за якими судиться малоросійський народ (1743 р.)

Всякого чину і стану, нікого не виключаючи, від вищих до нижчих -духовного і лицарського, військового і цивільного - малоросійські обивателі і весь без винятків малоросійський народ за артикулами, у цьому праві написаними, у всіх справах суд і розправу мати і цьому праву в усьому слухняні бути повинні.

Пункт 2

Також і ті, які і нетутешні жителі, але якимось майном володіють і в Малій Росії живуть, а також приїжджі із-за кордону різного звання люди, у всяких суду і розправі належних справ так само, як і місцеві обивателі, по цьому праву судитись мають.
Статут: розд. І, арт. І, §1-2.

ГЛАВА ЧЕТВЕРТА
Про вольності і свободи малоросійські

АРТИКУЛ І

Про вільне обрання в чини, про повагу до посадових осіб і про їхню відставку

Пункт 1

На будь-який військовий чин у малоросійські старшини; за давніми високомонаршими грамотами затвердженими звичаями, вільними голосами обирати, без будь-якої пристрасті, із тутешніх, які тут народилися, із заслужених, гідних і у вірності не підозрілих; і хто схвалення і затвердження вищого правління на той чин отримає, в той же чин на вірність її імператорській величності присягу скласти повинен.
(Статут: розд. 1, арт. 2, §1; арт. 12, § 1 -3; арт. 15, § 2; арт. 18, розд. 4, арт. 1, § 1-2. Порядок: у титулі; обрання в уряди № 6-8, 13-16. Права цивільного арт. 44, № 10)

АРТИКУЛ 2

Шляхтича і військового звання людину без суду не заарештовувати

Кожний шляхтич і військового звання людина, яка має своє помешкання в Малоросії, при своїх вольностях, по всемилостивейшим високо-монаршим грамотам, від всеприсвітлійшої державнійшої великої государині імператриці і від її ж величності високославних блаженної пам'яті святопомерлих предків їм даних, підтверджуються і зберігаються; тому ніякого шляхтича і військового звання людину, в належній формі в суд не викликаного і правдивими доказами не звинуваченого, ніякий уряд заарештувати, крім державне важливих і кримінальних справ, не може.
(Статут: розд. З, арт. 2, § 1; арт. 10, § 1, 2.)

ГЛАВА СЬОМА

Про суди і суддів та інших осіб, що належать до суду, та про зміст правничого порядку в судових справах

Пункт 3

Судочинство, за давніми у Малій Росії порядками і звичаями, проводиться: Правління Гетьманське, у Військовій Генеральній Канцелярії, Суд Військовий Генеральний, при Правлінні Гетьманському - третейський Суд; в полках: Полкові Канцелярії при полковниках, Полкові Суди; в сотнях - сотники, у привілейованих містах - Магістрати, у неприві-лейованих - Градські Ратушні, а в селах - Сільські Суди.
(Додаток, в узгодженні права: Статут, розд. З, арт. 13, §1; арт. 15; Зерцало Саксонське: під словом звичай, № 1, 7, 8 і 13).

Пункт 4

У вищезазначених судових місцях, як правило, присутні: Військової Генеральної Канцелярії - гетьман, а коли він відсутній -правління гетьманського уряду за указом імператорської величності та при ньому декілька чоловік із генеральної старшини, у Суді Військовому Генеральному - генеральні судді та інші із генеральної старшини або від знатних бунчукових товаришів, що розуміються на праві, а Третейський Суд - із осіб, вказаних у цій же главі, в Полкових канцеляріях - полковники і декілька осіб із полкової старшини і від значкових знатних товаришів, про Магістратські суди в особливій 26 главі зазначено, у Сотенних Судах - сотник, отаман, городовий писар, осавул і сотенні хорунжі, а в Ратушних Судах - сотник, отаман, писар, а також війт і бургомістри. Судочинство у Сільських Судах здійснюється через отамана, війта і декількох козаків та посполитих.
(Додаток, у згоді з правом: Статут, розд. З, арт. 13, § 2; Зерцало Саксонське: під словом звичай, в тих же вище писаних позначеннях).

Пункт 5

Судові справи розглядати за скаргами і відповідальністю: у Сільських Судах - на козаків і посполитих тих же сіл, у Градських або Ратушних Судах - на міщан і посполитих тамтешніх, у Магістратських судах привілейованих міст - на громадян і посполитих жителів тих же міст, у Сотенних Судах - на сотенних урядників та козаків тих сотен, у Полкових Судах і Канцеляріях - на полкову старшину, сотників і значкових товаришів, у Військовій Генеральній Канцелярії і у Генеральному Суді - на генеральну старшину, на полковників і бунчукових товаришів; а про Третейський Суд викладено нижче, в цій главі, в артикулі 24. Всякому скривдженому, що не бив чолом по вищезазначеному порядку в нижчім суді, у вищім суді без вірних причин не бити чолом, а хто б бив чолом, таке чолобиття в іншім суді не приймають.
(Додаток, у згоді з правом: Статут, розд. З, арт. 15, § 1; розд. 4, арт. 54, § 1. Порядок: частина 1, про суддів № 2, 5 і про відповідача № 4. Порядок: частина 1, про чолобитця № 2. Там же, частина 3, про процес судовий, 14. Зерцало Саксонське: під словом апеляція, № 5).

Пункт 6

Апеляція, тобто відклик із нижчих судів, незадоволених їх рішенням, і передача до вищих судів здійснюється таким чином: від Сільського -на козаків до Сотенного, а на посполитих - до Ратушного Градського Суду, від Сотенних Судів, Ратушного і від того Магістрату, який привілеями не виключено з юрисдикції Полкової Канцелярії - до Полкового Суду або до Суду Полкової Канцелярії - до Військового Генерального Суду, а від Генерального суду - Військової Генеральної Канцелярії, а від неї - до імператорської величності...
(Статут: розд. 14, арт. 86, § 1; арт. 90, § 1. Порядок: частина ЗО, про апеляції, № 1, 4 і 5. Зерцало Саксонське: під словом апеляція № 5.)

ГЛАВА ВОСЬМА

Про чолобитника і відповідача, також про судовий процес або про судовий процес і докази, про декрети або вироки, про апеляції і про штрафи: як засудженим за невірний позов, так і тим, хто засуджений за неправосуддя

АРТИКУЛ 12

Про участь у судовому процесі сторін: яким чином справу свою в суді проводити мають

Пункт 1

Кожен чолобитник, у всяких розправних і кримінальних справах, може подавати в суд свою чолобитну в письмовому вигляді, написаною своєю рукою, а хто писати не вміє, то когось іншого попросить. У цій чолобитній належить: 1) вказати своє ім'я, прізвище і чин або звання першого чолобитника, потім того, на кого чолобитствує; 2) скаргу викласти як можливо коротко, по суті справи, в якій хто коли скривджений був і що від кого хоче, не випускаючи того, що для справи служить, а стороннього і до діла того неналежного нічого не домішувати, і писати все те в чолобитній пунктами так: якщо в однім пункті описано, в другому то марно повторене не було; 3) у висновку просити рішення по силі указів і прав малоросійських.
(Статут: розд. 4, арт. 26.)

Пункт 4

Позивачу і відповідачу належить до суду з'явитися в зазначений день зранку, не пізніше восьмого часу (крім святкових днів), а якщо хто з них не прийде в десятому чи одинадцятому часі, то сказати йому, щоб на другий день був рано; прийде якщо пізніше восьмого часу, тоді його з приказу не випускати, щоб від того в судних справах продовження не було; про прострочки обох сторін на накази про прибуття в суд вище, в цьому розділі, в арт. З і нижче, в розд 9, арт. 8 зображено.

Пункт 5

Всякий відповідач має бути в суді допитуваний словесно, по чолобитній чолобитчика, напроти кожного пункту особливо, і поки попередні пункти не очищені будуть, про наступні не допитувати... вільно відповідачеві, під час свого допиту, тримати у себе і письмові свої докази, і з них словесно чинити проти всякого пункту відповідне, а не тільки проти того, що стороннє в чолобитній було написано; але не на наступні пункти, поки перші неочищені будуть, відповідачу не відповідати і чолобитнику не викривати; що ж стороннє було потрібне примішане, проте суддям, якщо їхньому суду буде належати, по наказу справи тієї слідувати, а якщо їхнім судам, повинні відсилати до належного суду; інший відповідач має, про що його допитують, сказати правду, ні в чому не закриваючись, що б не вчинив; а коли б і не так, як в чолобитній показано, але іншими якимось чином або випадком, що вчинив, то й проти того не скривати, але тільки того діла, або для чого сталось показати.
(Порядок, в арт. Права Магдебургського: про суддів і справедливості, № 34. Зерцала Саксонського № 3.)

Пункт 12

А якщо під час суддівського розслідування та розгляду часом спірні сторони примиритися добровільно з собою захочуть, те їм вчинити вільно, тільки повинна бути з об'явою про таке своє примирення бути в той же суд мирова чолобитна, так і вище, в розділі 7, в арт. 25, про добровільне примирення сторін, в пункті 6 зображено.

АРТИКУЛ 13

Про докази взагалі, якими образи бувають, а особливо про самовільне зізнання

Пункт 1

Доводи і докази до обвинувачення або виправдання чиємусь сліди образи бувають: 1) через самовільне признання; 2) через листи; 3) через свідків; 4) через присягу; 5) через пошук або іспит та катування.
(Порядок частина 3: про докази, № 1. Статут: розд. 4, арт. 77, § 2, з поясненнями)

ГЛАВА ДЕСЯТА

Про одруження, придане, віно, успадкування чоловіка після смерті дружини і дружини після чоловіка, про розлучення

АРТИКУЛ 1

Про угоди при одруженні синів дочок

Пункт 1

Домовленість про одруження, якого батьки при своїх синах і дочках досягли, якщо діти дорослі, так само, як і при малолітніх, а коли вони виростуть і погодяться, або навіть мовчатимуть при досягненні домовленості і не чинитимуть непокори перед вінчанням, зобов'язує їх до одруження.

Пункт 2

Коли б діти при батьківській домовленості не були присутні і про це не знали (особливо, якщо тоді вони були малолітніми), але досягнувши повноліття і взнавши про ту домовленість стосовно себе, погодилися би - зобов'язані одружуватися, проте, якщо між дітьми відсутня згода, домовленість батьківська не зобов'язує їх.

Пункт 3

Якщо б дорослий з малолітньою або обоє малолітні пообіцяли і дали слово про своє одруження,... але після досягнення повноліття одне або обоє не захочуть одружуватися, вони не зобов'язані одружуватися, хіба що між ними за взаємною згодою трапилося тілесне злягання, тоді від шлюбу відректися вони не можуть.
(Зерцало Саксонське: під словом маложенство або одруження, № 7, 8)

АРТИКУЛ 2

Про вільне одруження

Пункт 1

Будь-якого чину і звання людей вільних, як чоловічої статі ні з будь-якою дівчиною або удовою одружити, так і жіночої статі ні за будь-кого насильно віддавати ніхто не має права, проте кожен з них за доброю волею, з відома і дозволу батьків, за порадою і дозволом близьких родичів і опікунів повинні брати шлюб.

Пункт 2

Щоб шлюб був чесним і вільним, коли б служитель найнятий або вільний захотів одружитися, то його пан заборонити цього йому робити не може, більш того, він повинен заплатити і розрахувати того служителя належним чином, коли той захоче від нього піти; це ж стосується також служанок і людей вільних, яких примусово одружувати не можна.
(Статут, розд. З, арт. 39, § 1; розд. 11, арт. 13, § 1; Зерцало Саксонське: під словом слуга, № 7, 8)

АРТИКУЛ З

Домовленність про шлюб із запорукою, про завдаток між нареченим і нареченою

Пункт 1

Якщо хто-небудь порушить домовленість про одруження, то ніякі заклади або штрафи не можуть накладатися на порушника, навіть, коли б вони були передбачені шлюбними умовами, оскільки шлюб має укладатися добровільно.

Пункт 2

Проте дарунок свадібний, який називається завдатком між нареченим і нареченою і дається до одруження, має бути повернений у подвійному розмірі тією стороною, яка спричинила порушення домовленості і над те має відшкодувати збитки, яких зазнала інша сторона під час досягнення домовленості, а коли б хтось помер до взяття шлюбу або на законних підставах не зміг одружитися, то дарунки, дані одним іншому, просто не повертаються і домагатися відшкодування збитків ніхто не може.
(Зерцало Саксонське: під словом маложенство або одруження, № 11; під словом даріння, № 1; Права цивільні, арт. 22, № З, тлумачення)

АРТИКУЛ 4

Про різницю між посагом і віном

Пункт 1

Між посагом і віном різниця полягає у тому, що посаг означає те рухоме і нерухоме майно, яке дружина до чоловіка приносить, або що йому за дружиною дають для допомоги у їхньому шлюбі, віно - дарунок, який чоловік або його батьки від його імені при одруженні або після одруження дають з нерухомого майна з тим, щоб дружина після смерті чоловіка мала за що жити.

Пункт 2

Визначене віно дружині від чоловіка на нерухоме майно перебуває у її користуванні довічно, а після її смерті це майно, яке було записане як віно, віддається спадкоємцям чоловіка.
(Зерцало Саксонське: під словом віно № 2, З, 4, 14; під словом дружина № 11; порядок № 1, 2, 3; Права цивільні, арт, 22, № 5; арт. 57, № 5)

ГЛАВА ДВАНАДЦЯТА

Про тестамент, або духовні заповіти

АРТИКУЛ 1

Що таке тестамент, з яких причин і як його складати необхідно

Тестамент, або духовний заповіт, є добровільне визначення, або постанова, або свідчення з чиєїсь волі, що хто-небудь хотів, щоб після його смерті було виконано і не відбувалися спори, колотнеча між тими, кому після померлих залишається майно, а тому тестамент за примусом не може бути чинним, так само, як і інші заповіти. Не може бути складено тестамент, що суперечить загальнонародному гарному звичаю, совісті і порядності, такий тестамент не може мати чинності.
(Порядок: в титулах про тестаменти, № 2, 3 і 19)

АРТИКУЛ 2

Особи, які можуть і які не можуть тестаменти складати

Пункт 1

Заповіт може скласти кожний на своє майно та пожитки, крім осіб нижче сказаних, таких як: не в силах скласти заповіт злочинці проти Государя, які можуть бути позбавлені життя і майна.

Пункт 2

   До того ж заповіт не можуть написати діти неповнолітні і, які знаходяться під опікою, чоловічого полу 18 років, і жіночого полу 13 років.
   Якщо дорослі сини ще не відділилися від рідних (батьків) і перебувають під їхньою владою, вони не мають права робити духовні записи від себе на майно батьків, крім того майна, яке вони нажили своїм трудом і промислом чи одержали за службу або й даром від когось дістали, на які вони можуть вільно складати заповіти і мають право володіти цим майном у повному обсязі.
   (В Статуті: розділ 8, арт. 1,§З.В Порядку: в титулах про тестаменти № 8, 9. 11, 17. Закон Саксонський: під словом дар. № 7, наприкінці).

ГЛАВА ТРИНАДЦЯТА

Про спадщину майна по нисхідній, висхідній і побічній лінії родства, по усиновленню бездітними, також про владу над дітьми

АРТИКУЛ 1

Зі смертю батьків чи інших близьких родичів від різного майна дітей і інших спадкоємців не відділяти

Пункт 1

   Після смерті батька і матері, діти їх, сини й дочки, від майна матері та батька, нерухомим та рухомим, їми самими нажитими не відділяються. Діти, як власні, так і нащадки їхні, а при відсутності таких нащадків, близькі кровні родичі, чи родичі з іншими правами, то пращурам своїм у належному порядку можуть успадковувати і володіти вічно.
   Це слід розуміти, як якщо у пращурів (батьків) майно не було віддано кому-небудь на правовій основі, якщо ці угоди правильні, то спадщину отримати; про це нижче слідує в артикулах цього та інших розділів.
   (Статут: розділ 3, арт. 17, параграф 1; Там же: § 4. із скороченнями).

Пункт 2

Народившися в певний час, по смерті батька син успадковує майно батьківське, як і інші сини, які при житті батька народилися, кращим правом вони користуються в тому, що від спадщини відокремлені не можуть, якщо котрий ще не народився, той нічого не міг зробити б, за що батько міг би його позбавити спадщини, також роздумувати належить про дочку по смерті батька, яка народилася в пристойний час, котра, як і інші дочки, при житті батьківському народилася, право спадщини чи приданого рівно з ними мати повинна.
(Книга порядок: у титулах про тестаменти, № 21 додаток).

ГЛАВА ЧОТИРНАДЦЯТА

Про продаж, купівлю, викуп, дари і про диспонування їх, тобто розпоряджання усіляким чином маєтками і про різні записи

АРТИКУЛ 1

Про нерухомі та рухомі речі, які успадкувалися і особисто набуті

Пункт 1

Маєтки бувають: нерухомими та рухомими; нерухома власність це села, фольварка, хутори, ниви, ліси, поля, луки, будинки, кам'яні споруди та інші; а рухомими називаються: золото, срібло, гроші, худоба, одяг та інші; ця нерухома і рухома власність, одна з котрих на когось переходить через батьків, дідусів та інших родичів, інші, котрі сам хто вірно набуває працею на вільних місцях, котрі раніше були нічиїми, власною працею, службою та будь-яким промислом.
(Порядок: у великім реєстрі, під словом маєток, з поясненням. Закон Саксонський: під словом власність, № 10).

Пункт 2

Вільно є шляхетного, військового та громадянського звання вільним людям нерухомою та рухомою власною спадщиною батьківською, материнською та будь-яким чином через себе самого чесно здобутою як для власної користі і прибутку використовувати, не дивлячись, 3 чи 2 частини, чи усе взагалі, чи половину, або якусь окрему частину, кому за власним бажанням, розгляданню, або за своєю потребою, без відома та дозволу дітей, та їхніх спадкоємців, також близьких родичів своїх, давати, дарувати, записувати, обмінюватися, від своїх дітей та їхніх спадкоємців, так і віддалити їхніх близьких родичів, бо хто отримує у спадок чи своєю працею і промислом, все те отримує у своє повне володіння вічно, а не у тимчасове утримання, і якщо щось або усе загубив, то ні до кого з того ніяких претензій пред'явити не повинен. Однак отака поступка спадкоємної власності і віддалення її від особистих дітей і 'їхніх спадкоємців не має походити від ненависті та інших почуттів такого роду, а тим більше від суєтратства, пияцтва; суєтратні та котрі пиячать, божевільні та інші непевні люди не можуть власність диспонувати і від дітей та їх спадкоємців, і від близьких родичів своїх віддаляти та відчужувати не в силі. (Статут: розд. З, cm. 41 розд. 7, арт. і § 1. Закон Саксонський: під словом власності, № 11; Порядок: Магдебурзького права про продаж і купівлю, № 1. Право Хелминське, книга З, розд. 13. Права цивільні арт. 20, № 1, з виправленнями та поясненнями, у згоді вищеозначеного статутного права).

Пункт 3

Якщо хтось зненавидів дітей своїх чи через іншу похоть віддав, продав чи якимсь чином поступився успадкуванню своєю власністю без відома тих же дітей та їх спадкоємців комусь сторонньому чи якомусь родичу, то ці діти, чи їхні спадкоємці після смерті батьків, чи при їхньому житті, у того, кому за якісь гроші продано, кошти поклавши, та за віддане задарма по розцінкам урядовим заплативши, сильні будуть відібрати і знайти, якщо є кого шукати, якщо неповнолітні із свого віку, а дорослі від того часу, на кого щось відступлено, які не промовчали десять років.
(Порядок: у арт. Магдебурзького права про продаж та купівлю, № 7. Зерцало Саксонське: під словом дар, № 4 та під словом добра, № 37. Права Хел-минської книги 3, розділ 14, наприкінці).

Пункт 4

Але якщо би хто з успадкованої своєї власності - землю чи грунт якийсь, продав чи подарував, тому хто би то купив чи у подарунок прийняв з тим наміром, щоб там побудувати церкву чи училище, лікарню чи щось інше у церковній потребі, або загальнонародній користі, таку власність, діти уступившого та 'їхні спадкоємці шукати та викупати не в силі.
(Права Хелминської книги 4, розділ 29, наприкінці).

ГЛАВА ДВАДЦЯТА

Про ґвалти та насилля, про напад, вбивство, побої, каліцтва, рани, розбої з безчестям, про страту та покарання тих, хто вчинив злочин, про плату за голову, за каліцтво, за травмування суглобів, побої, рани та безчестя шляхти чи воїнського звання та інших людей

АРТИКУЛ 1

По плату за гвалт та про навмисний напал з наміром когось вбити

Пункт 1

За кожний гвалт чи насилля, хто б кому його не вчинив, і було це доведено, має сплатити постраждалій особі дванадцять рублів грошей, крім випадків особливо вказаних у цьому праві.
(Статут: розд. 11, арт. 51, та розд. 10, арт. 15, § 2, та розд. 12, арт. 6, § 1).

Пункт 2

Хто би там не був, шляхетського чи воїнського звання людина, дім, гумно (заміський дім), двір чи хутір, де худоба та інші пожитки, чи то млини, чи плуги, навмисно наїхавши, там кого-небудь вбив, тим порушив загальний спокій, то щоб про нього розповіли у суді, його смертю карати, відсічення голови не тільки у нього самого, але й у помічників, котрі із ним у тому нападі були й на вбивство єдиною радою й силою погодилися й з'єдналися, та у тому були б викриті явними доводами, тією ж смертю карати, а якщо платити за голову по званню вбитого, та й за збитки, якщо при тому ґвалті виникли і від нього пішли, удвоє більше плату вимагати можуть спадкоємці того ж вбитого з особистого майна ґвалтівника, якщо цього недостатньо буде, то й із пожитків помічників його.
(Статут: розд. 11, арт. 1, § 1, Права Цивільного артикул 38, № З, 22 й 23. Зерцало Саксонське: під словом гвалт, № 23. Порядок частина 4, про вбивство, № 16. Статут: розд. 11, арт. 29, § 2).

Пункт 3

Якби такий ґвалтівник нікого на смерть не вбив, а тільки поранив з умислом вбити, такого згідно з доказами смертю карати, а помічників його у в'язниці для приговорених до смерті тримати рік і шість місяців, плату за тілесні ушкодження по званню пораненого, і збитки, які сталися при тому нападі, з майна насильника у двократному розмірі.
(Статут: розд. 11, арт. 1, § 1, Зерцало Саксонське: під словом вбивство, № 23, наприкінці і під словом поранений, № 19, Права Цесарського арт. 87).

Пункт 4

Якщо хто гвалтом пошкодив особисте майно людини із шляхетським або військовим званням, при тому нікого не вбивши і не поранивши, проте залишив сліди злочину і збитки, тоді тільки за напад платити винен дванадцять карбованців грошима, і за збитки відплатити за доказом і на смерть не карати, окрім плати ж у в'язниці йому сидіти, або під арештом там, де суд вкаже строком на дванадцять тижнів.
(Статут: розділ 11, артикул 1,§2й артикул 51, § 1; Порядок: у титулі права коронні, про слуг № 28).

АРТИКУЛ 11

Про вбивство одного від декількох осіб

Пункт 1

Якби на декілька осіб за одного вбитого чолобитна була за смертне вбивство не при нападі гвалтом у домі чи квартирі вбитого і не розбоєм сталося, чолобитна ж сторона про те вбивство на всіх, скільки б не було, доносила б; тоді, при порушенні справи про це вбивство, хто явиться причиною чи головним, того на смерть карати, дивлячися по суті справи, яким чином те вбивство відбувалося.

Пункт 2

А котрі в тому ж вбивстві одному з вбивців надали допомогу, хоча самі не вбивали і зізналися, то таких на смерть не карати, але тільки за голову по званню вбитого і збитки відшкодувати і віддати їх вбитого спадкоємцям, ще помічники повинні у в'язниці відсидіти один рік й шість тижнів. Якщо ж майна помічників недостатньо буде для сплати за голову вбитого й за збитки, то платити з казенного майна.
(Статут: розд. 11, арт. 29, § 1, 2, із поправками).

ГЛАВА ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА

Про злодіїв і покарання їх, також про інші злочинні діяння

АРТИКУЛ 1

Про спійманих на місці крадіжки з речовими доказами

Пункт 1

Якщо б чийогось слугу або людину, або підданого у будинку пана його, або де-небудь в іншому місці було спіймано з речовими доказами, а за таку крадіжку злодій не підлягає смертній карі, такого злодія потрібно відвести до його пана, а коли того не буде - до прикажчика, і пан або прикажчик повинен віддати злодія не пізніше ніж через два тижні до суду, а до суду має утримувати злодія під своїм арештом.

Пункт 3

Якщо пан або приказчик пійманого з речовими доказами злодія не віддасть до суду, або несправедливо поведеться з чолобитником, такий пан або приказчик має стати перед судом і привести туди спійманого злодія, і суд, досконало вивчивши справу, має вирішувати про відшкодування збитків потерпілому, а винуватого покарати у відповідності із законом.

Пункт 6

Якщо яку-небудь людину, що сидить на землі свого пана, спіймалим на злодійстві, за яке він підлягає смертній карі, то такого спійманого позивач, окрім пана, або приказчик має доставити до відповідного суду і там шукати справедливості.
(Статут, розд. 14, арт. 1, § 1, 2; арт. 4, § 8).

АРТИКУЛ 23

Коли хто-небудь вкраде людину і продасть

Якщо б хто-небудь вільну чи чиюсь людину чоловічої або жіночої статі украв або продав християнину, такого злодія за достовірних доказів повісити або відрубати голову, а коли ж продасть у злодійські нехристиянські руки - четвертувати.
(Хелмінське право, кн. 5, розд. 70; Зерцало Саксонське під словом кара № 19).

ГЛАВА ДВАДЦЯТЬ ШОСТА

Про магістрат або міський уряд у привілейованих та інших менших містах, про міські суди та про інші посади

АРТИКУЛ 1

Про магістрати у привілейованих і урядників у непривілейованих містах

Пункт 1

Членами магістратів є: війти, бурмистри, райці, лавники; ці члени повинні обиратися із знатних міщан, совісних, розсудливих, гарної поведінки, бажано освічених, законнонароджених, знаючих право, не молодших двадцяти п'яти і не старших семидесяти п'яти років, не дуже заможних, бо вони звикли суспільство утискувати, але й не дуже бідних, бо ці через бідність будуть раді служити, а не судити, а з середнього достатку і не жадібних; обирати їх мають у звичайний час на зборах усіх міщан, а також цехових людей і усіх посполитих; так само треба обирати ратушних урядників у непривілейованих містах; у ратушах має бути війт і три бурмистри.
(Порядок: частина 1, про міський уряд, №1і2 про особи, які належать суду, №5у титулі до уряду № 1, 2, 3, 4, 5, 8, 9 і 10; Права цивільні артикул 44, №10 і 11 і артикул 46, № 12; Право Хелмінське книга 1, розд. 5. Зерцало Саксонське: під словом райця № 6, 9, 11).

Пункт 2

   При тих же магістратах і ратушах мають бути й інші урядники, а саме: писар, межових справ комісар або межовщик, городничий, один або два возні, через яких позови, листи і таке інше відсилається; а обирати урядників із таких же вищезазначених гідних людей, а після обрання всі члени і урядники мають прийняти таку ж присягу, як і судді та члени суду...
   Якщо б хто-небудь вважав, що рішення магістратського і градського суду є несправедливим і образливим, той має апелювати до належного вищого суду...
   (Статут: розд. 9, арт. 1 і розд. 4, арт. 9. Порядок: част. 1 про особи судові, про уряд цивільний № 7, 8, про війта № 4, про лавників № 3, про міського писаря № 2. Зерцало Саксонське: під словом райця № 14 та 15).

ГЛАВА ДВАДЦЯТЬ СЬОМА

Про слуг та про людей вільних і невільних

АРТИКУЛ 1

Про владу пана нал вільним слугою

Пункт 1

Будь-який пан може вільного слугу, що служить за плату, у різних справах використовувати, змушувати й іншому тимчасово передавати для послуг; а те, що таким слугою під час служби у пана буде придбане, але буде розташоване у помісті панському, має належати панові; а коли б за дозволом пана слуга когось іншого щось заробив, то те має належати йому.

Пункт 2

Вільний слуга, хоча б як довго не служив, та давність не може зробити його невільним...
(Порядок: у титулах про пана і слугу, № 2; Зерцало Саксонське: під словом давність № 4, людина № 5; право цивільне, арт. 80, № 5, арт. 140 № 26).

Пункт 3

Пан може вільного, але неслухняного слугу до закінчення терміну служби звільнити, а за проступки може судити і карати на свій розсуд, тільки щоб не мордував і щоб не скалічив, і, особливо, щоб не умертвив; а якщо пан поступив так жорстоко з вільним слугою, що того буде скалічено або позбавлено життя, то він буде нести відповідальність так само, якби він таке учинив над сторонньою людиною...
(Статут: розд. 2, арт. 11, § 1, 3; розд. 4, арт. 48, §1. Порядок: в титулах про пана і слугу, №10,11).

АРТИКУЛ 22

З яких причин невільні люди можуть отримати волю

Невільні і закріпачені люди можуть отримати свободу і бути вільними з таких причин: 1) якщо б їх пан виготовляв фальшиві монети, а вони про те повідомили і доказали б; 2) якщо повідомлять і докажуть, що пана убили або отруїли спадкоємці, щоб заволодіти спадщиною, або що вони знають про те, хто його убив, і приховують; 3) коли пана свого на війні або від розбійників порятують, або ж запобіжать великій шкоді, яка могла б бути заподіяна панові, або коли ж хто-небудь їхнього пана на війні або у дорозі убив, а вони, за його вбивство, законним шляхом будуть шукати помсти; 4) якщо захистять від насилля дочку або дружину пана, або повідомлять про насильство над ними; 5) якщо б під час голоду таких невільних людей своїх пан вигнав з дому, або пан відмовився б їх утримувати, або вони самі через бідування свого пана втекли від нього і усі ті голодні роки в іншого кормились і там до суду відповідного звернулися б і повідомили про себе; 6) якщо пан невільну свою хвору дитину прожене з дому або у небезпечному місці покине без поважної на те причини, а та ж людина звернеться до суду і докаже те; 7) якщо б невільна людина мала двох панів і один би хотів відпустити її на волю, а інший заперечував, то той, що заперечує, має від іншого пана або від самої невільної людини отримати половину вартості; 8) коли б невільна людина на землі пана свого або на чужій землі знайшла невідомий скарб, і той скарб або частина дісталася панові.
(Право цивільне: арт. З, № 4; Зерцало Саксонське: під словом тварина № 7, під словом неволя № 5).

КОМЕНТАР

до окремих понять і виразів, що вживаються в “Правах, за якими судиться малоросійський народ”

   Кодекс “Права, за якими судиться малоросійський народ” не був офіційно затверджений через те, що кодифікатори на чолі з генеральним суддею І. Борозною, а після його смерті - генеральним обозним Я. Лигозубом спромоглися попри повеління царського указу від 28 серпня 1728 р. закріпити норми, що обґрунтовували право України на автономію, захищали особливий статус козацької старшини. Цінність кодексу 1743 р. полягає в тому, що вміщені в ньому норми реально діяли в житті, ними на практиці керувались судові установи.
   Обробка різних за походженням, змістом, мовою і характером збірок, формулювання і тлумачення основних юридичних понять свідчить про високу правову ерудицію членів кодифікаційної комісії, високий загальний рівень розвитку юриспруденції в Україні на середину XVIII ст.
   Наприклад, кодекс визначає інститути власності і володіння, сервітути і заставне право. Розвинений характер мало зобов'язальне право, детально регламентуються договірні стосунки. Визначальною рисою кримінального права стає його приватно-правовий характер, поява і розвиток в ньому понять, пов'язаних з ускладненням суспільних стосунків, нових дефініцій, що характеризували обставини, ступінь розвитку та участь у злочині.
   Крім того, кодекс ретельно регулює всі стадії судового процесу; рішення в цивільних і вироки в кримінальних справах називались декретами і, як правило, могли бути оскарженими в порядку апеляції до вищого суду.
   Використання норм права офіційно затвердженого кодексу поступово, протягом першої половини XIX ст. в Україні припиняється у зв'язку з поширенням правової системи Російської імперії.
   Бунчукові товариші - чини, введені І. Мазепою, носили на торжествах малі бунчуки. Певних посад не мали. У походах виконували різні доручення гетьмана.
   Вєно (віно) - придане, - 1. Майно жінки, одержане нею при одруженні від батьків. 2. Довічне забезпечення приданого жінки грошовою сумою або частиною маєтку чоловіка.
   Войт - член міського магістрату, що вибирався міщанами. Здійснював керівництво судочинством у місті.
   Град - 1. Великий населений пункт переважно на магдебурзькому праві. 2. Укріплене місто з оборонними спорудами.Гродський суд - міський, переважно в містах з магдебурзьким правом.
   Гумно (стодола) - приміщення для зберігання сухої трави.
   Депонування - диспозиція, письмовий приказ, розпорядження.
   Конформація - акт випробування у вірі церквою. Урочистий, свідомий, вільний акт особистої віри.
   Копа грошей - назва грошової одиниці, що мала обіг в українських землях.Посполиті - виникнення української козацької республіки привело до появи двох груп населення - козаків і посполитих.
   Посполиті - це, як правило, селяни, які несли різні державні повинності. У 1783 р. указом Катерини II посполиті були закріпачені.
   Райця - член міської ради (магістрату), переважно в містах з магдебурзьким правом.
   Розправочная грамота - акт, що дає право на ведення розслідування.
   Сервітут - у феодальному праві привілеї для селян на панських ґрунтах.
   Тестамент - (заповіт); правова наука розрізняє два види заповідальної праводієвості: а) право здійснювати заповіт; б) право бути спадкоємцем.
   Третейський суд - суд, що обирається самими сторонами для вирішення спору між ними.
   Фільварок - невеликий маєток разом з належними до нього житловими і господарськими будівлями.

< Попередня		Наступна >