Звістки І. Єрлича про сваволю і терор над українським населенням коронного стражника шляхтича О. Лаща (1646 р.)

   17 жовтня [1646 року] було вигнано [з Макарова] її милість пані страж-никову коронну Самійла Лаща жону за нестерпні збитки, кривди і шкоди, які [він чинив] не боячись пана бога, незважаючи на загальнолюдські права, не сормлячись поважних людей. Він чинив наїзди на маєтки і мешкання почесних шляхтичів, творив насильства, вбивав, калічив, деяким відрізував вуха і носи, силомиць забирав панянок і вдовиць та віддавав їх за своїх головорізів, які при ньому перебували для розбою і грабунків. Негідників волохів, татар, розбійників і злодіїв - порядної людини і не питай - по кілька сот чоловік завжди перебували у нього під боком. Вони було поширили своє грабіжництво на весь головний шлях аж до самого Києва і вже не їздили для грабування та розбійництва на інші дороги. Одних тільки баницій він мав на собі 236, а інфамій за різні злочини 37. При всіх своїх вчинках і величезних злодіяннях він мав могутнього оборонця в розбишацтві і наїздах в особі його мосці пана краківського гетьмана Конєцпольського, який час від часу надавав йому різні військові пільги, що цій безчесній і безбожній людині дозволяло мати за ніщо князів, панів, воєвод, а меншу шляхту він убивав, грабував, чинив насильства над жінками, панянками і дівчатами, і це все йому сходило з рук. Коли ж хто робив спробу вдатися до права, тоді він вимушений був зректися дружини і дому та й тікати світ за очі. Якось він мав велику сутичку з князями Вишневецькими, Корецькими і київським воєводою Тишкевичем, чинив на них наїзди, плюндрував, грабував, руйнував їх маєтки протягом багатьох років. Тільки тоді, коли гетьмана не стало, за декретом трибунальським, - бо вже пільги для нього минулися, - його мосць пан воєвода зо всім поспільством обивателями воєводства Києвського, яких могло бути до 12 тисяч, наїхавши на Макарів, застав там лише дружину Лаща з дітьми, яка до ніг падала і милосердя просила, дарувавши їм життя і нічого не взявши, вигнав з Макарова. Сам він, передбачаючи це, за кілька днів від жінки втік. Від нього було віднято Канівське і Звенигородське староства, також і стражництво, а маєтки його згідно з трибунальським декретом, було віддано пану Харлинському.