Зміст та співвідношення понять "неустойка", "штраф", "пеня"

   Відповідно до ст. 178 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), заставою і поручительством. Крім того, неустойка водночас є мірою відповідальності у разі порушення зобов'язання.
   Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання (ч. 1 ст. 179 ЦК). У такій редакції зазначена норма діє з моменту набрання чинності ЦК (з 1 січня 1964 р.) до теперішнього часу.
   Як вбачається з наведеного легального визначення, чинне цивільне законодавство поряд з терміном "неустойка" вживає як однопорядков! терміни "штраф" і "пеня", які по суті є різновидами неустойки і разом з останньою називаються штрафними санкціями.
   Однак у ст. 179 ЦК України законодавець не встановив чітких критеріїв для визначення особливостей штрафу і пені та порядку їх обчислення і застосування. Власне неустойка (у вузькому значенні цього поняття) застосовується, як правило, за невиконання або неналежне виконання майнового зобов'язання у вигляді прострочення і стягується одноразово за кожний факт порушення у відсотковому відношенні до суми невиконаного або неналежне виконаного зобов'язання або його частини.
   Наприклад, відповідно до ст. 13 Закону України "Про зв'язок" за невручення або несвоєчасне вручення телеграм з підприємства зв'язку на користь споживача стягується неустойка у розмірі 25 відсотків вартості послуг. Покупці, які не сплатили повністю або частково суми за об'єкт приватизації, придбаний шляхом викупу, на аукціоні або за конкурсом, протягом 60 днів з моменту укладення чи реєстрації відповідної угоди сплачують на користь органу приватизації неустойку у розмірі 20 відсотків ціни, за яку куплено цей об'єкт (ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок сплати і розмір неустойки за повну або часткову несплату покупцями коштів за об'єкти приватизації" від 21 серпня 1997 p.). Згідно зі ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" за прострочення поставки, недопоставку матеріальних цінностей до державного резерву постачальник (виготовлювач) сплачує неустойку у розмірі 50 відсотків вартості недопоставлених матеріальних цінностей.
   Штраф як різновид неустойки в чинному законодавстві закріплюється у кількох варіантах, а саме:
   а) штраф у конкретній грошовій сумі;
   б) штраф у відсотковому відношенні до суми всього зобов'язання або до невиконаної його частини;
   в) штраф у розмірі вартості предмета зобов'язання;
   г) штраф у кратному розмірі предмета зобов'язання. Найбільш застосовуваною у законодавчій практиці радянського періоду була перша форма штрафу, а нині стала друга форма. Наприклад, за поставку до державного резерву матеріальних цінностей, непридатних для тривалого зберігання або некомплектних, або таких, що не відповідають умовам контракту щодо їх якості та асортименту, постачальник сплачує штраф у розмірі 20 відсотків вартості забракованих матеріальних цінностей. За самовільне відчуження, використання матеріальних цінностей державного резерву з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких вони перебувають, стягується штраф у розмірі 100 відсотків вартості матеріальних цінностей (ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв").
   Багато випадків застосування штрафів, у тому числі у кратному розмірі, передбачено Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. Так, за невиконання плану перевезень залізницями вантажовідправник сплачує штраф за вагон (контейнер) у розмірі однієї добової ставки за користування вагоном (контейнером), а у разі виявлення у багажі, вантажобагажі предметів та речей, перевезення яких заборонено, власник сплачує залізниці штраф у розмірі 5-кратної вартості перевезення багажу або вантажобагажу (пункти 106, 127).
   Типовими правилами користування бібліотеками в Україні, затвердженими наказом Міністерства культури і мистецтв України від 5 травня 1999 р. № 275 встановлено, що у разі пошкодження або втрати документа через МБА чи внутрішньосистемний книгообмін, користувач за домовленістю з бібліотекою-фондоутримувачем повинен замінити його аналогічним документом (чи копією) або внести кратне грошове відшкодування вартості документа, розмір якого визначається бібліотекою залежно від цінності видання.
   Звичайно, сторони в договорі можуть передбачити будь-яку форму штрафу, якщо інше не встановлено законом.
   Необхідно враховувати, що іншу правову природу, а відповідно і свої особливості мають штрафні санкції, які застосовуються у податкових та інших фінансових чи адміністративних правовідносинах.
   Аналіз законодавчої і договірної практики свідчить про те, що законодавець і договірні сторони передбачають застосування за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань штрафної санкції у вигляді пені, як правило, водночас встановлюють і порядок її нарахування. Наприклад, ч. 2 ст. 214 ЦК України було встановлено, що "по грошових зобов'язаннях між соціалістичними організаціями боржник повинен сплатити кредиторові за кожний день прострочення проценти (пеню) в розмірі, встановлюваному законодавством Союзу РСР1. Такий метод нарахування пені набув поширення і закріплення у багатьох нормативно-правових актах колишнього Союзу РСР та в Україні в період незалежності, в т.ч. у відносинах з участю громадян (наприклад, за несвоєчасну оплату комунальних платежів, за несвоєчасне погашення платежів за придбані товари в кредит тощо).
   Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми невиконаного зобов'язання (його частини) за кожний день прострочення передбачено ст. 14 Закону України "Про зв'язок", ст. 14 "Про державний матеріальний резерв", ст. З Закону України "Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності", ст. 14 Закону України "Про захист прав споживачів", п. 17 Правил торгівлі у розстрочку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1998 р. та ін. Аналогічний метод перерахування пені передбачався також Постановою Верховної Ради України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 24 грудня 1993 p. (втратила чинність у зв'язку з прийняттям 22 листопада 1996 p. відповідного закону).
   Необхідно зазначити, що застосування пені як штрафної санкції, що стягується шляхом нарахування відсотків до суми невиконаного зобов'язання за кожний день прострочення, знайшло повну підтримку та обрунтування в цивілістичній та господарськоправовій науці як радянського, так і сучасного періоду.
   На цих же позиціях стоїть і арбітражна судова практика (наприклад, п. 9 роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань" від 29 квітня 1994 p.).
   Таким чином, особливістю пені як штрафної економічної санкції є те, що вона встановлюється у відсотковому відношенні до простроченої суми, причому за кожний день прострочення, доки зобов'язання не буде виконане. Тобто це санкція, розмір якої збільшується залежно від продовження правопорушення. Залежністю суми пені від кількості днів (терміну) прострочення виконання вона відрізняється від неустойки як санкції за господарське правопорушення. Неустойка застосовується, як правило, як санкція у разі прострочення виконання майнових (а не грошових) зобов'язань. Її розмір визначається законом або договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання.
   Чинним законодавством у принципі може бути визначений і інший порядок нарахування пені (не за кожний день, а за інший період). Більше того, сторони можуть передбачити у договорі спосіб нарахування розміру пені, якщо такий спосіб не визначений законом.
   Отже, є достатньо підстав вважати, що у разі вживання в законі чи договорі терміна "пеня" та встановлення її розміру, але без визначення порядку нарахування, обчислення за таких обставин пені має здійснюватися у встановленому законом чи договором розмірі саме за кожний день прострочення виконання грошового чи іншого зобов'язання, тобто має діяти презумпція такого методу нарахування пені, та принцип аналогії закону.
   Іноді пеня може передбачитися також за порушення майнових (товарних) зобов'язань. Наприклад, порушення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України строків ввезення товарів (виконання робіт, надання послуг), що імпортуються за бартерним договором, тягне за собою стягнення державними податковими органами пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка вартості неодержаних товарів (робіт, послуг) за бартерним договором, яка спрямовується до Державного бюджету України. Така пеня за своєю правовою природою має переважно адміністративно-правовий характер.
   За чинним законодавством, пеня стягується за кожний день прострочення боржника за грошовим зобов'язанням аж до повного погашення ним боргу (до повного виконання грошового зобов'язання). Тобто, на відміну від штрафу, який стягується одноразово, пеня — це безперервно наростаюча сума за кожний день прострочення протягом визначеного часу.
   Нарахування пені може бути обмежене певним терміном або розміром. Наприклад, ст. З Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22 листопада 1996 p. встановлено, що розмір пені, передбачений статтями 1 та 2 цього закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Крім того, щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) ст. 72 ЦК України передбачено скорочений 6-місячний строк позовної давності.
   Що стосується черговості стягнення у судовому порядку основної суми боргу і пені, то необхідно вирішувати це питання, виходячи з того, що законодавець не встановив заборони для пред'явлення кредитором спершу вимог про стягнення пені, а згодом — боргу. Це можливо і з процесуальної точки зору, оскільки вимоги про стягнення боргу і пені за прострочення грошового зобов'язання грунтуються на різних правових підставах.