Право на науково-технічну інформацію

   Значення, види та зміст науково-технічної інформації. Науково-технічна інформація в умовах ринкової економіки уже давно стала досить цінним товаром. Без належного забезпечення науково-технічною інформацією неможливий більш-менш успішний розвиток сучасного виробництва, обороту товарів, послуг тощо. Той, хто володіє інформацією, той володіє ситуацією. Тому володільці інформації намагаються утримати її від будь-якого розголошення і видають її як товар, за який треба платити досить високу ціну. Той же, хто намагається заволодіти інформацією незаконним шляхом, вчиняє неправомірні дії, які зумовлюють певну правову відповідальність. Але для того, щоб настала така юридична відповідальність, необхідна правова охорона інформації. Країни з розвинутою ринковою економікою мають досить ефективну систему правової охорони інформації, яка має певне значення для її володільця.
   У цьому параграфі йтиметься не взагалі про охорону інформації, а лише про ті її види, що стосуються безпосередньо виробництва, які мають своїм змістом науково-технічні відомості, а також організаційну, економічну та іншу інформацію, яка сприяє підвищенню ефективності виробництва та іншої доцільної суспільне корисної діяльності і часто невідома третім особам. Комерційна та інші види таємниць, які охороняються спеціальними законодавчими актами, а також авторським або патентним правом, не є предметом нашого розгляду.
   Йтиметься лише про два види інформації: 1) науково-технічну інформацію; 2) інші види нерозкритої інформації, які за своїм змістом виходять за межі науково-технічної інформації, але стосуються безпосередньо виробництва чи іншої доцільної діяльності.
   Правова охорона зазначених видів інформації певною мірою здійснюється законами України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 р1, "Про основи державної політики в сфері науково-технічної діяльності" від 13 грудня 1991 р2, "Про науково-технічну інформацію" від 25 червня 1993 р, "Про захист інформації в автоматизованих системах" від 5 липня 1994 р. та рядом інших нормативних актів. Ці заходи з боку держави цілком виправдані, бо як уже підкреслювалось, хто володіє інформацією, той володіє ситуацією у тій чи іншій галузі будь-якої діяльності людини.
   Нині у нас склалася досить парадоксальна ситуація. З одного боку, здобутки нашого науково-технічного потенціалу не завжди знаходять попит в Україні, а з другого — іноземні агенти намагаються за будь-яку ціну виловити будь-яку, особливо науково-технічну, інформацію і викрасти або будь-яким іншим шляхом неправомірно заволодіти нею.
   Науково-технічний потенціал України ще й зараз володіє надзвичайно цінною науково-технічною інформацією, яка дуже цікавить наших зарубіжних "друзів". Саме цим пояснюється актуальність правової охорони будь-якої інформації. Тим більше, що далеко не всі види, у тому числі і науково-технічної інформації, знайшли надійний правовий захист у чинних законах. Йдеться про так звані секрети виробництва (ноу-хау), нерозкриту інформацію тощо.
   Між тим міжнародна правова практика свідчить, що значення нерозкритої інформації (ноу-хау) в міжнародній торгівлі ліцензіями швидко і невпинно зростає. Понад 70 відсотків ліцензій, що видаються у світі, супроводжуються нерозкритою інформацією (ноу-хау).
   Справа в тому, що патент як правоохоронний документ на те чи інше науково-техйічне досягнення має одну досить істотну ваду. У своєму описі винаходу чи будь-якого іншого науково-технічного досягнення, що є складовою частиною патенту, він розкриває сутність винаходу чи іншого досягнення. У патентних законах світу підкреслюється, як правило, необхідність складання чіткого і ясного опису сутності винаходу (іншого досягнення), який би давав можливість будь-якому фахівцеві скористатися запатентованим досягненням. Патент оберігає запатентоване науково-технічне досягнення від будь-якого неправомірного використання третіми особами, проте лише у тій країні, яка видала цей патент. У той же час патент не забороняє будь-кому внести до запатентованого винаходу чи іншого досягнення деякі неістотні зміни, які виводять цей результат з-під охорони патента. Внесені зміни дають можливість їх запатентувати як новий винахід і користуватися ним уже як своїм без виплати власникові патенту першого винаходу будь-якої винагороди.
   Це надзвичайно вразливе місце патентної охорони об'єктів промислової власності. Цим дуже часто користуються підприємливі винахідники і просто підприємці, які в такий спосіб виводять неправомірне використання чужого винаходу з-під патентної охорони. Це явище стало надзвичайно поширеним у світовій практиці. Патент за таких умов уже не завжди стає надійним правоохоронним документом. З-під його охорони вислизають найцінніші науково-технічні досягнення, оскільки полюють саме на них.
   Саме тому заявники почали шукати ефективніших способів захисту винаходів та інших запатентованих пропозицій. Для цього вони в заявочних матеріалах на те чи інше рішення його сутність розкривають не до кінця, а одну із ознак не включають до формули винаходу, залишаючи її нерозкритою. Це і є той нерозкритий секрет, без якого винахід або взагалі не можна було використати, або можна було використати не повною мірою. У разі продажу ліцензії на використання винаходу покупця попереджали про наявність певного нерозкритого секрету (ноу-хау), який супроводжує винахід чи інше технічне рішення, без якого його використання, не буде досить ефективним. Безумовно, цей секрет передавався за певну додаткову винагороду і з певними застереженнями.
   Виходячи з наведеного, інформацію можна визначити як певну суму знань про той чи інший об'єкт, які можна використати в доцільній діяльності людини. Отже, науково-технічна інформація — це сума знань, що стосується розвитку науки, техніки та виробництва.
   Зміст права на науково-технічну інформацію. Відповідно до Закону України "Про науково-технічну інформацію" науково-технічна інформація — це документовані або публічно оголошувані відомості про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані під час науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності. Отже, об'єктом відносин у сфері науково-технічної інформації є документована на будь-яких носіях або публічно оголошувана вітчизняна і зарубіжна науково-технічна інформація. Цим поняттям, таким чином, охоплюються всі результати, отримувані в процесі науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності, тобто зафіксовані у такій формі, яка дає змогу відтворювати, використовувати та поширювати їх.
   Закон України "Про науково-технічну інформацію" розрізняє два види її — відкриту науково-технічну інформацію і науково-технічну інформацію з обмеженим доступом. Режим доступу до такої інформації регулюється спеціальним законодавством.
   Науково-технічна інформація відповідно до чинного законодавства є об'єктом права власності. Проте слід звернути увагу на певну суперечливість цього закону. В ст. 2 він проголошує, що науково-технічна інформація є суспільним надбанням, а в ст. б ця сама інформація проголошується об'єктом права власності. Це, безперечно, різні правові статуси того самого об'єкта. Ми в підручнику будемо додержуватися тієї позиції, за якою інформація є об'єктом права власності. Саме цієї позиції додержується й закон. В ст. 7 міститься норма, за якою споживач науково-технічної інформації несе відповідальність за додержання прав власника цієї інформації. Він не має права передати одержану науково-технічну інформацію третій особі, якщо це не обумовлено договором між власником і споживачем науково-технічної інформації.
   Для надійного правового захисту науково-технічної інформації та її раціонального використання в Україні створено національну систему науково-технічної інформації1. Її основним завданням є задоволення потреб громадян, юридичних осіб і держави в науково-технічній інформації. Національна система науково-технічної інформації — це організаційно-правова структура, за допомогою якої формується державна інформаційна політика, а також здійснюється координація робіт зі створення, користування, зберігання та поширення національних ресурсів науково-технічної інформації з урахуванням інтересів національної безпеки.
   Отже, національна система науково-технічної інформації має своїм завданням:
   — формування державної інформаційної політики в галузі науки і техніки;
   — координація робіт зі створення, користування, зберігання та поширення національних ресурсів науково-технічної інформації;
   — забезпечення інтересів держави у сфері національної безпеки.
   З викладеного випливає лише один неспростовний висновок — національній системі науково-технічної інформації доручено акумулювати, зберігати та раціонально використовувати чи не найцінніший суспільний капітал. Це найцінніше багатство України, яке дуже високо цінується на ринку науково-технічної інформації.
   Національна система науково-технічної інформації складається із:
   — спеціалізованих державних підприємств, установ, організацій, державних органів науково-технічної інформації, наукових і науково-технічних бібліотек, об'єднаних загально-системними зв'язками та обов'язками;
   — підприємств будь-яких організаційно-правових форм, основаних на приватній чи колективній власності, предметом діяльності яких є інформаційне забезпечення народного господарства і громадян України.
   Діяльність складових структур національної системи науково-технічної інформації здійснюється на основі договірно-обумовленого поділу праці в її збиранні, накопиченні, переробці, зберіганні, поширенні та використанні. Діяльність зазначених структур регламентується положеннями про них.
   Відносини між національною системою науково-технічної інформації України та системами науково-технічної інформації інших держав будуються на основі угод і договорів.
   Держава в особі спеціальних органів управління веде чіткий облік національних інформаційних ресурсів у галузі науки і техніки. Результати науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної та іншої науково-технічної діяльності, фінансування якої повністю або частково здійснюється за рахунок державного бюджету, підлягають обов'язковій реєстрації та обліку.
   Науково-технічна інформація, розроблена за рахунок коштів юридичних осіб і громадян, є їхньою власністю і реєструється ними на добровільних засадах у державному органі науково-технічної інформації.
   Відомості про наявну науково-технічну інформацію зазначеними юридичними особами і громадянами поширюються ними самими або відповідними службами науково-технічної інформації на договірній основі.
   Інформація про всі зареєстровані результати науково-технічної діяльності із зазначенням місцезнаходження звітної документації та умов надання її для використання поширюється за запитом заінтересованих осіб органами і службами науково-технічної інформації, відповідальними за реєстрацію цих результатів. Надання зазначеної інформації здійснюється з урахуванням інтересів національної безпеки.
   Інформаційна продукція є об'єктом товарних відносин, які регулюються чинним законодавством. Особи, які розробляють, накопичують, обробляють, зберігають, поширюють інформацію тощо, є товаровиробниками, які беруть участь у створенні ринку науково-технічної інформації незалежно від форм власності.
   Оскільки інформаційну продукцію проголошено товаром, то її власник відповідно до чинного цивільного законодавства має право вчиняти із зазначеним товаром будь-які цивільно-правові правочини, які не суперечать чинному законодавству.
   Умови надання науково-технічної інформаційної продукції. Науково-технічна інформація надається користувачам або на комерційних засадах, або на безплатній основі.
   На комерційних засадах науково-технічна інформація надається у таких випадках:
   — огляди, аналітичні і фактографічні довідки, інші види інформаційної продукції, що готуються на основі аналізу, оцінки та узагальнення науково-технічної інформації (за винятком державних замовлень);
   — державні органи та служби науково-технічної інформації, інші інформаційні центри, фірми, підприємства, установи та організації, які формують ресурси за рахунок власних коштів (ст. 15 Закону України "Про науково-технічну інформацію").
   Державні органи та служби науково-технічної інформації, які організують використання державних ресурсів науково-технічної інформації, здійснюють її пошук і передачу на безприбуткових засадах, тобто оплачуються лише фактичні витрати на пошук, підготовку та передачу зазначеної інформації. На таких самих засадах здійснюється репродукування друкованих творів у галузі науки і техніки в наукових, навчальних і освітніх цілях відповідно до чинного законодавства.
   Науковим і науково-технічним бібліотекам, які фінансуються з бюджету, науково-технічна інформація надається безплатно, якщо вона не потребує спеціального тематичного пошуку або копіювання.
   При купівлі-продажу науково-технічної інформаційної продукції мають гарантуватися охорона прав інтелектуальної власності, державної та комерційної таємниці, законні права та інтереси власника і виробника інформаційної продукції та послуг.
   Відносини між власниками науково-технічної інформації та її споживачами визначаються договорами між ними. На договірній основі здійснюються також, інформаційне забезпечення, наукові дослідження і розробки для органів державної влади, крім випадків, коли чинним законодавством передбачено безплатне надання інформації зазначеним органам.
   Державне управління у сфері науково-технічної інформації. Орган державного управління у сфері науково-технічної інформації визначається Кабінетом Міністрів України. На зазначений орган покладається забезпечення організації діяльності у сфері науково-технічної інформації, здійснення функціонального управління національною системою науково-технічної інформації, формування і реалізація політики у цій сфері. З цією метою держава забезпечує:
   — створення державної мережі первинного збирання, обробки та зберігання усіх видів науково-технічної інформації;
   — проведення заходів щодо поширення і підвищення якісного рівня інформаційної продукції та послуг;
   — фінансову, в тому числі валютну, підтримку надходження науково-технічної інформації до державних органів і служб науково-технічної інформації, наукових і науково-технічних бібліотек, створення їх мереж і відповідного технічного забезпечення;
   — підготовку кадрів у сфері інформатики і науково-інформаційної діяльності через систему навчальних закладів вищої та середньої освіти, підвищення рівня інформаційної підготовки спеціалістів народного господарства;
   — вільну конкуренцію між органами науково-технічної інформації, іншими підприємствами та організаціями усіх форм власності, які здійснюють науково-інформаційну діяльність;
   — захист суб'єктів відносин у галузі науково-технічної інформації від вияву несумлінної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах науково-інформаційної діяльності.
   Основним принципом науково-інформаційної діяльності в галузі науки, техніки і виробництва держава проголосила принцип відкритості та загальнодоступності науково-технічної інформації. Обмеження цього принципу може мати місце лише у випадках, передбачених законодавством щодо державної та інших видів таємниць.
   Забезпечення формування, зберігання та ефективного використання державних ресурсів науково-технічної інформації досягається державою шляхом:
   — створення реєстраційно-облікового механізму, який забезпечує збирання, обробку та поширення відомостей про виконані наукові дослідження і розробки, дисертації та інші види науково-технічних робіт, про нові види продукції, бази і банки даних за умови, що зазначені роботи виконані державним коштом;
   — з метою стимулювання передачі інформації про науково-технічні досягнення державним органам і службам науково-технічної інформації держава здійснює пільгову податкова та фінансово-кредитну політику щодо послуг з надання науково-технічної інформації споживачеві;
   — надає допомогу у створенні і розвитку державних ресурсів науково-технічної інформації та їх використанні, а також для міжгалузевого обміну інформацією про науково-технічні досягнення, для чого виділяє необхідні кошти і матеріально-технічні засоби;
   — в разі ліквідації чи реорганізації державних організацій та органів управління з метою збереження інформаційних ресурсів, баз і банків даних розробляється спеціальний механізм передачі зазначених ресурсів іншим установам;
   — для створення і розвитку підприємств, основаних на приватній чи колективній власності, які мають здійснювати інформаційну діяльність, та їх інтеграції в національну систему науково-технічної інформації впроваджуються економічні механізми.
   Держава забезпечує належне міжнародне співробітництво у сфері науково-технічної інформації. Міжнародний обмін науково-технічною інформацією здійснюється на договірній основі. При цьому держава забезпечує відкритий і рівноправний доступ своїх громадян і громадян держав-партнерів за угодами до інформаційних ресурсів спільного користування. З цією метою Кабінет Міністрів України визначає національний інформаційний центр, який координує міждержавний обмін науково-технічною інформацією.
   За усіх зазначених форм інформаційної діяльності держава повинна забезпечити суверенітет України у сфері науково-технічної інформації. Це завдання має досягатися:
   — організацією та державною підтримкою власних інформаційних систем і наданням для них можливості шукати, фіксувати, отримувати, обробляти і поширювати в інтересах суспільства науково-технічну інформацію, вироблену в Україні або в інших країнах світу;
   — ресурси науково-технічної інформації, що формуються за рахунок коштів державного бюджету, проголошуються власністю держави;— створенням і розвитком національної системи науково-технічної інформації;
   — доступ інших держав до інформаційних ресурсів України забезпечується на основі угод та договорів і під контролем держави.
   Держава створює надійну організацію системи охорони та зберігання інформації.
   Порушення законодавства про науково-технічну інформацію тягне за собою встановлену чинним законодавством відповідальність.
   Закон України "Про інформацію" в ст. 47 встановлює відповідальність за порушення законодавства про інформацію. Порушення законодавства про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства України.
   Відповідальність за порушення законодавства про інформацію несуть особи, винні у вчиненні таких порушень, як:
   — необгрунтована відмова надати відповідну інформацію;
   — надання інформації, що не відповідає дійсності;
   — несвоєчасне надання інформації;
   — навмисне приховування інформації;
   — примушення до поширення або перешкоджання поширенню чи безпідставна відмова від поширення певної інформації;
   — поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи;
   — використання і поширення інформації стосовно особистого життя громадянина без його згоди особою, яка є власником відповідної інформації внаслідок виконання своїх службових обов'язків;
   — розголошення державної або іншої таємниці, що охороняється законом, особою, яка повинна охороняти цю таємницю;
   — порушення порядку зберігання інформації;
   — навмисне знищення інформації;
   — необгрунтоване віднесення окремих видів інформації до категорії відомостей з обмеженим доступом.
   Дії державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування та їх посадових осіб, а також політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації, державних організацій, які є юридичними особами, та окремих громадян, які за чинним законодавством про інформацію визнаються протиправними, піддягають оскарженню до органів вищого рівня або до суду.
   Скарги на протиправні дії посадових осіб подаються до органів вищого рівня, яким підпорядковані ці особи.
   Якщо скарга, подана до органу вищого рівня, не задовольняє заінтересовану особу (фізичну чи юридичну), то вона має право оскаржити протиправні дії посадових осіб до суду.
   Якщо правопорушення законодавства про інформацію заподіяло матеріальну чи моральну шкоду громадянам, підприємствам, установам, організаціям та державним органам, особи, винні в цьому, відшкодовують її на підставі рішення суду. Розмір відшкодування визначає суд.