Поняття захисту особистих немайнових прав

   Закріплення та регулювання особистих немайнових прав ставить питання і про їх ефективний захист.
   У науковій літературі розглядаються поняття правового захисту порівняно з правовою охороною. Це питання було й залишається дискусійним. На думку деяких авторів, немає потреби розрізняти ці поняття; інші вважають за доцільне віднести термін "охорона" лише до заходів, що їх застосовують до порушеного права, а термін "захист" вживати щодо заходів, які застосовуються вже після правопорушення; існує й позиція, згідно з якою регулювання особистих немайнових відносин побудовано як захист особистих благ.
   Л. О. Красавчикова вважає, що охорона особистого життя за своєю структурою поділяється на три ланки: регулятивну, забезпечувальну та захисну. Захист у даному випадку розглядається як окремий вид охорони і використовується у разі наявного правопорушення. Охорона є видом щодо категорії правового регулювання у цілому. Заходи захисту та відповідальності становлять суть захисної ланки.
   3. В. Ромовська звертає увагу на взаємозумовленість категорій правового захисту та правової охорони, але не визнає їх тотожності. Правова охорона, на її думку, включає в себе систему різних юридичних заходів з метою вберегти право від можливого порушення. Отже, можливість захисту суб'єктивного права і конкретне здійснення захисту є одним із засобів правової охорони. Суть правового захисту полягає в тому, що він є реалізацією обраного правозастосовним органом заходу державного примусу. Своїм конкретним застосуванням примусові заходи припиняють порушення суб'єктивного права, забезпечують необхідні умови для його здійснення, поновлюють порушене право або тим чи іншим способом усувають наслідки його порушення.
   У доктрині сучасного цивільного права існує думка про те, що майнові санкції не можуть охороняти особисті немайнові права належним чином.
   Враховуючи немайновий характер цих прав, відповідальність за їх порушення повинна мати переважно немайновий зміст. З цього випливає, що найважливішим напрямом удосконалення охорони особистих немайнових прав є розширення за їх порушення кола саме немайнових санкцій. Що стосується грошового штрафу, то він має застосовуватися лише тоді, коли немайнові санкції неспроможні стимулювати поведінку суб'єктів (наприклад, у разі порушення таємниці особистого спілкування між громадянами).
   Автори пропонують стягувати грошовий штраф у прибуток держави, а не на користь потерпілого. Це пояснюється тим, що штрафні санкції здатні виконувати не відновлюючу, а лише привентивну функцію.
   Прогнозується, що припинення дій, які порушують особисті немайнові права, буде загальним засобом захисту всіх особистих немайнових прав. Цьому сприятиме також здійснення порушником дій, що були б спрямовані на відновлення порушеного права.
   Враховуючи, що неврегульованість цивільним правом багатьох особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими, призводить сьогодні і до відсутності санкцій, спрямованих як на запобігання правопорушенням, так і на ефективний захист порушених прав, наукова література пропонує закріпити у законі перш за все загальне право особи на усунення порушення будь-якого особистого немайнового права в судовому порядку. Крім того, обговорюється можливість застосування у цій сфері такої форми відповідальності, як громадська догана, громадський осуд, публічне вибачення винного правопорушника, стягнення штрафу, звільнення з посади або заборона обіймати відповідні посади.
   Стаття 55 Конституції України проголошує: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом". Будь-яка заінтересована особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відповідно до ст. 4 ЦПК України.
   Реалізація права на захист здійснюється особою шляхом оскарження неправомірних дій, у результаті яких було порушено її права та свободи, в судовому порядку; звернення за захистом своїх прав до уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; звернення за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, у разі використання всіх інших можливих національних засобів правового захисту.
   Право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого чи майнового права або інтересу закріплено в ч. 1 ст. 15 проекту ЦК України. Право на захист особа здійснює на свій розсуд (ст. 19 проекту ЦК).
   Особисті немайнові права, які названо у проекті, на думку законодавців, не залишаються декларацією завдяки ефективним засобам їх захисту. Крім загальних засобів захисту, відомих цивільному законодавству протягом багатьох років, таких, як можливість особи, яка постраждала у разі порушення особистих немайнових прав, вимагати відшкодування збитків та компенсації за моральну шкоду, проект передбачає ряд нових.
   По-перше, порушник зобов'язаний негайно вчинити дії, які необхідні для поновлення права. Невиконання ним цього Додаткового обов'язку може бути підставою для вжиття за рішенням суду примусових заходів такого поновлення.
   По-друге, пропонується нова для цивільного права міра відповідальності, яку нині передбачає адміністративне і кримінальне законодавство, — громадська догана. Вона може бути винесена особі (фізичній або юридичній), з вини якої відбулося порушення особистого немайнового права і яка не вжила своєчасно заходів для усунення цього порушення.
   По-третє, способом захисту інтересів особи, про яку поширили неправдиву інформацію, є її спростування. Тобто у проекті ЦК України прямо передбачено презумпцію неправдивості негативної інформації, яка поширена про особу.
   Крім того, запровадження введення такої санкції, як заборона випуску у світ твору, яким порушуються особисті права, і навіть вилучення і знищення всього тиражу.
   Усі названі санкції є мірою цивільної відповідальності, яка може бути як майнового, так і немайнового характеру, у разі порушення особистого немайнового права.