ДІАЛОГ

   Обмін думками може відбуватися як у формі діалогу, так і у формі обміну монологами чи репліками. Яка різниця? Що дає спілкуванню діалог? Словник визначає діалог як розмову між двома і більше особами. Чи будь-яка розмова є діалогом? Відповідь на це питання залежить знов-таки від позиції сторін. Справжній діалог неодмінно припускає, що кожний з його учасників самостійний, активний, несе особистісну своєрідність. Вступаючи в діалог, люди усвідомлено чи стихійно виходять з визнання цінності і значимості позиції іншої сторони, важливості, оригінальності її точки зору. Вони орієнтуються на те, щоб зрозуміти іншого. У діалозі неодмінно передбачається очікування відповіді, її передбачення у власному висловленні. Це значить, що, висловлюючи свою думку, визнаючи рівність сторін, унікальність партнера, учасник діалогу розраховує на те, що його інформація буде сприйнята з максимальною повнотою, точністю. Він зацікавлений у знятті перекручувань, налаштований на необхідні роз'яснення, уточнення. Іншими словами, йому небайдуже, як його зрозуміють. Учасники діалогу ніби доповнюють позиції один одного, виробляють загальне розуміння. У протилежному випадку можна обмежитися комунікацією через посередника чи механічним доведенням власної позиції до іншої сторони. Обміну репліками для комунікації цілком достатньо, якщо не потрібно відгуку рівного партнера по спілкуванню. Як тут не погодитися з таким визначенням діалогу: "Діалог - зіткнення різних розумів, різних істин, вихідних культурних позицій, що складають єдиний розум, єдину істину і загальну культуру"?
   Особливості діалогу як форми спілкування використовувалися з давніх часів у філософській літературі. Ще в ранні тексти, що оповідають про Будду, включені бесіди наставника з учнем. У ході цих бесід Учитель викладає ту чи іншу сокровенну істину, а учень, слухаючи його, виражає свою згоду.
   Широко використовувалася форма діалогу у творах давньогрецького філософа Платона. Цей жанр філософської літератури виник із записів промов знаменитого в стародавності філософа Сократа. Записи робили учні Сократа і пізніше використовували їх у своїх творах. Причому Платон не стільки прагнув відтворити ідеї Сократа, скільки розвивав власні філософські погляди в діалогах, складених від імені Сократа. Про платонівські діалоги можна сказати, що вони були діалогами за формою, а за змістом монологами, у яких автор висловлював істини, слухачі ж виступали не рівними партнерами, а учнями, пасивними об'єктами ученої мудрості.
   Пізніше форма діалогу широко використовувалася філософами, мудрецями, богословами. В усіх випадках автори або спиралися на досвід Платона, або в умовній формі питань і відповідей давали повчальний виклад власних поглядів.
   Реальний діалог не тільки за формою, але і за суттю припускає зіткнення, зіставлення точок зору, їхнє рівноправне існування і самостійну цінність.