§ 11.1. Об'єкт і предмет політично соціології

   Термін "політика" належить до числа найбільш уживаних. Ми говоримо про внутрішню і зовнішню політику, про економічну, соціальну, культурну, демографічну, екологічну й інші політики, політичне життя і боротьбу, політичну владу і політичну систему, політичні конфлікти і кризи, про політичну культуру, політичний плюралізм, політичні права, волі і обов'язки, політичні спілки, коаліції, лідерів і т. п. Тим самим ми виділяємо особливу, специфічну, своєрідну область, сферу громадського життя, що існує, функціонує і розвивається поряд з економікою, соціальним життям і духовною культурою. Політика виступає в цьому плані як специфічний вид соціальної реальності, соціальної взаємодії, особливий вид соціальної діяльності і соціального регулювання.
   Широта, складність, багатогранність і багаторівневість такого феномена, як політика, створюють чималі складності в його чіткому визначенні. Не випадково не тільки в повсякденній свідомості, але й у наукових виданнях спостерігається велика строкатість таких визначень. Але і при цьому все-таки можна виділити те головне, сутнісне, що характерне для політики. Це — публічна влада, відносини володарювання як відносини панування (правління) і підпорядкування (виконання). М. Вебер, який особливо багато зробив для утвердження політичної соціології, визначав владу як "можливість для одного діяча в даних соціальних умовах проводити власну волю навіть всупереч опору". Т. Парсонс розумів під владою "здатність суспільства мобілізувати свої ресурси заради досягнення поставлених цілей", "здатність приймати рішення і домагатися їхнього обов'язкового виконання". У такому ж дусі визначає владу і Н. Смелзер: влада — "це здатність нав'язувати свою волю іншим і мобілізувати ресурси для досягнення мети".
   Немає політики без влади і владних відносин, тобто без спроможності, права і можливості одного соціального суб'єкта вирішальним чином впливати на дії іншого, спираючись на свою волю й авторитет, моральні і правові норми, звичаї і традиції, погрозу примусу і покарання і т. п. Разом з тим було б невірним цілком ототожнювати владу і політику, тому що не усяка влада виступає як політична. Так, влада глави сім'ї над її членами, узята сама по собі, — це не публічна, а особиста, індивідуальна влада, а тому й не політика. Публічна влада, насамперед влада держави, і політика виникають і існують тоді, коли суспільство в результаті свого розширення й ускладнення виявляється нездатним залишатися в рамках колишньої саморегуляції, самоврядування. У ньому виявляється і зберігається об'єктивна потреба в забезпеченні ззовні контролю за поведінкою Його членів та їхніх взаємин, а тим самим і у виділенні для цього особливого шару людей, що здійснюють такий контроль і соціально-політичне регулювання. Не може розглядатися як політична і влада керівника, лідера й у ряді інших малих самодіяльних груп і об'єднань.
   Публічна влада, володарювання — атрибут, невід'ємна властивість політики. Між ними — найтісніший, органічний взаємозв'язок. З одного боку, влада виступає як джерело, основа і засіб утвердження і здійснення політики; а з іншого боку — саме проведення певної політики приведе до утвердження, функціонування і розвитку відповідної влади. Але поняття влади ширше, ніж поняття політики ще й у тому змісті, що влада може носити не тільки політичний, але й економічний і духовно-ідеологічний характер, не говорячи вже про сімейну чи суспільну владу неполітичного характеру, про що вже було сказано вище. У той же час неправомірно зводити політику лише до державної політики, тому що перша здійснюється не тільки державою, але й іншими соціальними суб'єктами (партіями, класами, націями й іншими етносами, громадськими організаціями й об'єднаннями, особистостями й ін.).
   Політика — це одна з основних сфер громадського життя, пов'язана з відносинами з приводу встановлення, організації, функціонування і зміни публічної влади; діяльність (у більш вузькому змісті — основні принципи, норми і напрямки діяльності) соціальних Суб'єктів по здійсненню політичної (державної і суспільної) влади.
   Політика, політичне — це об'єкт політичної соціології, узятий у його найзагальнішому вигляді. Говорячи конкретніше, у зміст об'єкту вивчення даної галузі соціології включаються:
   • політичні групи й об'єднання;
   • політичні інститути й організації;
   • політична культура (політичні цінності і норми, політичні ідеї, концепції, ідеали, звичаї і традиції);
   • політичні інтереси;
   • політичні зв'язки, дії, взаємодії і відносини;
   • політична свідомість;
   • політичні процеси і рухи та ін.
   Головним об'єктом вивчення політичної соціології були і залишаються політичні системи суспільств як інституціональні механізми політики і їхні основні ланки — держави.
   Разом з тим не можна не бачити, що все це так чи інакше вивчається не тільки політичною соціологією, але й політологією, а також політичною філософією, політичною психологією, політичною антропологією, теорією держави і права, політичною географією й іншими науками. Це теж по-своєму політичні науки. Однак відома спільність об'єктів їхнього вивчення не означає, що в кожної з них немає свого, специфічного предмета, тому що кожна з них по-своєму підходить до вивчення політики, політичної реальності. Кожна з них досліджує політичні явища і процеси під специфічним кутом зору свого предмета і методу. Так, філософія політики вивчає філософське в політиці, тобто взаємозв'язок і взаємодію політики, політичного світу і світу в цілому, прояв дії найбільш загальних властивостей і закономірностей світобудови в політичній сфері. На відміну від цього, політична соціологія досліджує соціальні аспекти політики, пов'язані із взаємодією політики і соціуму, політичного і соціального. Що ж стосується політології, покликаної найбільш прямо і безпосередньо вивчати світ, простір політики, то вона зосереджує свою увагу на виявленні сутності, закономірностей і загальних, універсальних форм прояву політики, політичного в різних умовах, принципів, шляхів і методів їхньої реалізації в діяльності суб'єктів політики. Звідси повинна усвідомлюватися неприпустимість ототожнення політичної соціології і політології, що нерідко має місце, на жаль, і в літературі. При всьому їхньому найтіснішому взаємозв'язку, взаємодії і навіть взаємопроникненні і складності жорсткого, абсолютного їхнього розмежування, це — різні галузі наукового знання.
   Тому в центрі її уваги знаходяться проблеми впливу соціальних явищ і факторів на політику і впливи політики на соціальне життя. Вивчати політику з позицій соціологи' — це значить розглядати її крізь призму взаємин особистості, соціальної групи і суспільств у цілому, відображення в політиці особистих, групових і суспільних інтересів, політичної свідомості і політичної поведінки особистості і соціальних груп у політику і т. п. Якщо політологія — це теорія політичних систем, то політична соціологія — соціологічна теорія взаємодії соціуму і політики, що йде від суспільства, соціальної групи й особистості до політики. Відомі американські політичні соціологи Р. Бендікс та С. Ліпсет відзначають, що "наука про політику починається з вивчення держави і вивчає її вплив на суспільство, а політична соціологія починає вивчення із суспільства і досліджує його вплив на державу і формальні інститути розподілу і здійснення влади".
   Політична соціологія як міждисциплінарна наука (галузь соціологічної науки), яка склалася на стику соціології й політології, - це наука про закономірності, шляхи, форми і механізми взаємодії соціального й політичного, соціальної і політичної системи і структур.
   Як особлива, спеціалізована галузь соціології політична соціологія утвердилася лише трохи більше ніж півстоліття назад, хоча історія соціально-політичної думки іде в глибоку давнину (Платон, Аристотель, Цицерон, Августин, Аквінат і багато інших). У новий час розвиток соціально-політичних вчень придбав широкий розмах, з чим була пов'язана і все більш глибока розробка соціальних аспектів політики (Н. Макіавеллі. Ж. Воден, Т. Мор, Т. Кампанелла, Г. Гроцій, Т. Гоббс, Д. Локк, Ш. Монтеск'є, Ж. Ж. Руссо, Т. Джефферсон, Й. Бентам, Д. Токвіль та ін. Особливо велике значення в цьому мало розмежування таких понять, як цивільне суспільство і держава (Д. Локк, А. Сен-Сімон, Г. Гегель, К. Маркс та ін.), що створювало передумови для вивчення політики як автономної сфери соціальної діяльності і її взаємодій із соціальною сферою. Це знайшло свою реалізацію в політико-соціологічних концепціях М. Вебера, В. Парето, Г. Москі, Р. Міхельса, Г. Лассуела, Ч. Меріама, М. Острогорського, А. Бентлі і багатьох інших. Вагомий внесок у розвиток соціально-політичної думки внесли і російські мислителі XVIII - початку XX ст. (Я. Козельський, С. Десницький, А. Радищев, М. Сперанський, П. Пестель, Н. Муравйов, П. Чаадаєв, В. Бєлінський, А. Герцен).
   Зупинимося ще на одному моменті. Іноді виникає питання про співвідношення таких понять, як "політична соціологія" і "соціологія політики". Безсумнівно, що й у тому і в іншому випадку мова йде про одну й ту ж галузь соціології і тому дуже часто ці поняття використовуються як рівнозначні, як синоніми. Але нерідко вони розмежовуються за змістом.