Соціальні проблеми реформування освіти

   Перехід на 12-бальну систему оцінювання знань, виділення 12-річної шкільної освіти, збільшення кількості років навчання у вищій школі за рахунок магістерської освіти дають змогу наблизитися до світових стандартів у плані освіти й певною мірою вирішують проблему зайнятості молоді. Однак після закінчення навчання у вищій школі багато фахівців не можуть працевлаштуватися. Основні причини скрутного працевлаштування такі:
   - мала кількість робочих місць через кризу в промисловості і сільськогосподарському виробництві;
   - конверсія оборонної промисловості, непідготовленість її до переходу на випуск товарів масового споживання;
   - в основному неготовність і нездатність керівних кадрів промисловості і сільськогосподарського виробництва працювати в нових ринкових умовах;
   - зайнятість робочих місць пенсіонерами, які не можуть прожити на злидарську пенсію, а тому змушені працювати.
   Крім того, в реформі освіти є й негативні соціальні аспекти. По-перше, якщо раніше молодий фахівець починав активну трудову діяльність у віці 22-23 роки, то зараз він практично почне працювати на 3 роки пізніше, коли йому виповниться 25-26 років. І до цього віку його зобов'язані забезпечувати батьки і суспільство в цілому. По-друге, затягується і без того тривала соціалізація особистості. Так, якщо за кордоном молодою вважається людина у віці до 25 років, то в нас раніше цей термін дорівнював 30 років, тому що практично молодь не здатна була прожити без матеріальної допомоги батьків. Після впровадження нової реформи школи утриманство молоді збільшується. По-третє, практично збільшується вік тих, хто буде брати шлюб, а тому формується пізня репродуктивність сім'ї, що негативно позначається на скороченні життєвого циклу, репродуктивного періоду і здоров'ї жінки-матері, а суспільство в майбутньому недоодержить необхідних трудових ресурсів.
   Змінити становище може тільки поліпшення економіки країни, пов'язане з пожвавленням промислового і сільськогосподарського виробництва, що здатне значно збільшити кількість робочих місць і валовий національний продукт, забезпечити відрахування до Державного бюджету. А зі зростанням бюджету можна буде мати можливість виділити кошти для бюджетної і соціальної сфери.
   Якщо в транзитивному суспільстві сучасної України будуть вирішені економічні проблеми, то обов'язково будуть вирішені і проблеми соціального характеру, у тому числі й щодо освіти.
   Підсумовуючи вищесказане, можна виділити основні контури нової моделі вищої освіти України:
   - відповідність суспільним потребам, які змінюються згідно з можливостями економіки;
   - перехід від жорстких, уніфікованих схем до різноманіття форм власності, джерел фінансування навчання і наукових досліджень;
   - багатоваріантність навчально-методичної роботи;
   - демократизація управління вищої освіти, об'єднання демократичного управління з державними вимогами відносно змісту та якості освіти, розробка й упровадження загальних державних стандартів;
   - інтеграція освіти та науки;
   - удосконалення принципів формування контингенту студентів, створення умов для відбору та навчання обдарованих студентів;
   - формування механізмів розподілу та соціального захисту випускників, які навчаються за рахунок держави;
   - відродження ролі виховної роботи як одного з основних напрямів діяльності вузів;
   - комп'ютеризація освіти від початкової до вищої школи з підключенням до Інтернету;
   - забезпечення безперервної освіти та перепідготовки кадрів;
   - перехід вищої школи на дистанційне навчання;
   - створення для дистанційного навчання різноманітних програм та методик;
   - подальша інтеграція української школи і науки до європейського та світового навчального й наукового простору.
   Отже, досліджуваний предмет як наука і як навчальна дисципліна відрізняються. Сучасний підхід до освіти в Україні виражений у реформі школи, що торкнулася і вищих навчальних закладів. Освіта стала менш підпорядкованою панівній у суспільстві ідеології, використовується плюралізм у поглядах на розвиток науки, офіційно дозволені для вивчення нові навчальні дисципліни, такі як політологія, релігієзнавство, загальна і спеціальні соціології тощо. Широко використовуються як традиційні, так і нетрадиційні методи викладання. Більше уваги стали приділяти особистості педагога, його мистецтву, передачі знань, умінь і навичок, формуванню і вихованню молодого покоління. Учитель зобов'язаний володіти мистецтвом діалогу і подачі навчального матеріалу в доступній для розуміння і водночас науковій формі викладу понять і закономірностей.
   Гарантом просування країни шляхом прогресу все більшою мірою виступають не тільки показники зростання виробництва, а й рівень освіти населення, її якість і глибина. Знання й інформація стають усе більш зростаючою цінністю, основою розвитку всього суспільства. Формується новий тип працівника: не просто виконавець будь-яких розпоряджень, а творча особистість, яка поєднує знання, ініціативу і здатність втілити ідеї в життя. Україна зацікавлена у формуванні таких якостей людини й у створенні людини майбутнього.
   Згідно з висновками Всесвітнього банку, "найкращий результат досягається шляхом таких методів, як взаємне навчання, самодіяльність, емпіричне навчання, навчання в умовах, наближених до реальних, навчання з використанням ресурсів та проблемно орієнтоване навчання, рефлексія, критичний самоаналіз, а також поєднання цих методів у будь-яких варіантах" [63, с. 17].
   Вища школа України постійно працює над рівнем наукового потенціалу викладачів, поглиблення наукових навчальних програм, досліджуваних предметів, і саме це може стати запорукою успішної підготовки молодих фахівців, які так необхідні українському сучасному транзитивному суспільству.