"Колишній журналіст" у лещатах політики

   Вільчинський Олександр. Віагра для мера: Роман. - К.: Факт, 2006. - 296 с.
   Головний герой роману Андрій Грабовський, відомий у журналістських колах під псевдонімом Граб, вже давно покинув штатно працювати в організаціях журналістики, зневірившись у можливості залишатися в них у просторі свободи. Відтак і називає себе "колишнім журналістом". Насправді ж роман показує, як справжній журналіст ніколи не може стати "колишнім". Таким неколишнім журналістом і виступає перед нами Андрій Граб.
   Його самотній спосіб життя порушується несподівано - наближається виборча кампанія, розпочинається нещадна (й комічна водночас) війна за посаду міського голови (мера). Здається, що в неї втягнуте мало не все населення доволі невеликого міста. Автор чимало уваги приділив сатиричному зображенню українського регіонального (провінційного) політикуму: міського голови та секретаря міської ради, між якими й розгорається виборча боротьба.
   Іноді ці сцени здаються навіть зайвими в розповіді про журналіста. З іншого боку, вони дозволяють дистанціювати від політичних шахраїв "колишнього журналіста" Андрія Граба. Цілком слушно висловився один другорядний герой: боротьба між претендентами йде за те, щоб знайти таку брехню, у яку знову повірить народ (виборці), а після виборів знову зайнятися пошуком нової брехні, яка б пояснила, чому передвиборчі обіцянки не виконуються.
   У цих умовах прихильники одного з виборчих штабів звертаються до Андрія з пропозицією стати редактором їхньої газети. Він свою згоду дав. Але великим було його здивування від того, що гроші йому платили, але роботи не вимагали. Попри це газета все ж з'явилася, вийшла ніби сама собою, без його відома, але на місці імені редактора значилося його прізвище. Наповнена вона була брудними інсинуаціями проти "політичних противників". Андрій Граб зрозумів, що є в житті вищі цінності, ніж ті гроші, за які його куплено.
   Автор проте не ідеалізує свого героя. Понад те, Андрій Граб -завсідник барів і кафе, не дурень випити, "зняти" гарну дівчину. Та й головний його вчинок, який полягає в прийняття запрошення працювати редактором передвиборчої газети, так само демонструє його необачність і легковажність, адже він не міг не розуміти, що агітаційні технології в Україні поки що брудні й безчесні. Андрій все ж покладав сподівання на те, що, ставши редактором, він сам зможе формувати інформаційну політику й обличчя свого видання. Але господарі, що найняли його на роботу, не лишили йому такої можливості.
   Особливий сенс має в романі бічний, слаборозвинений сюжет, у якому відбите духовне життя Андрія: давні події, пов'язані із смертю брата, якого, за його версією, "прибрали" відповідні служби за відмову дозволити вивезти в Росію ракетні установки в момент проголошення української незалежності. Від брата йому залишився годинник "з вовком" (вовк був вигравіруваний на верхній кришці). В одній неприємній ситуації цей годинник у нього вкрали "гастролери" з Одеси. І тоді наш герой відчув, що зробить усе, аби цей годинник повернути. Ризикуючи життям, він їде в Одесу й усе-таки домагається свого. Цей незначний епізод насправді глибоко змістовний у романі як свідчення неспроможності за допомогою політичних шахрайств здевальвувати духовний потенціал людини, спрямованої на правду й справедливість.