11.1.5. Вплив регулятивної функції центрального (національного) банку на методи управління активами і пасивами

   Регулятивна функція центрального (національного) банку полягає у підтриманні достатньої ліквідності банківської системи країни через встановлення граничних нормативів, яких мусять дотримуватися комерційні банки. Недотримання нормативів, що встановлює центральний (національний) банк, тягне за собою накладення на комерційні банки різноманітних санкцій — від штрафів і попереджень до позбавлення банківських ліцензій. При цьому контролюючі органи зацікавлені в підвищенні ліквідності банків за рахунок зниження прибутковості, а банки зацікавлені в підвищенні своєї прибутковості за рахунок зниження ліквідності. Завдання управління банком полягає в пошуку оптимальної прибутковості при існуючих нормативах ліквідності з урахуванням наявних ризиків.
   Розмір власного капіталу банку є базовим при обчисленні більшості економічних нормативів, які встановлюються національним (центральним) банком з метою регулювання банківської діяльності та фінансової системи в цілому. Структура власного капіталу банку з погляду віднесення тих чи інших рахунків до власного капіталу і, відповідно, впливу на рівень виконання банками економічних нормативів, як правило, визначається національним (центральним) банком.
   Національний банк України встановив для комерційних банків мінімальний розмір власного капіталу на 01.01.1998 р. в сумі, еквівалентній 2 млн екю, і на 01.01.1999 р. — 3 млн екю. При цьому для реєстрації комерційного банку та для діючих банків з 01.01.1998 р. встановлений мінімальний розмір статутного фонду в сумі, еквівалентній 1 млн екю.
   В Україні на сьогодні діють такі похідні нормативи, пов´язані з розмірами власного капіталу банку.
   1. Норматив платоспроможності — співвідношення капіталу банку і сумарних активів, зважених на відповідні коефіцієнти, залежно від ступеня ризику. Цей норматив визначає достатність власного капіталу банку для проведення активних операцій з урахуванням ризиків, характерних для різних видів банківської діяльності. НБУ встановлює коефіцієнти ризику від 0 до 100 % залежно від виду активних операцій. Наприклад, кошти до запитання і строкові депозити в НБУ, готівка в касі, вкладення в боргові цінні папери уряду та цінні папери, що рефінансуються НБУ, мають коефіцієнт ризику 0, кошти до запитання і депозити в інших банках — 50, кредити й операції з цінними паперами — 100.
  
Згідно з чинними в Україні стандартами норматив платоспроможності не може бути нижчим за 8 %. Це означає, що активні операції банку з урахуванням коефіцієнтів ризику не можуть перевищувати власний капітал більше ніж у 12,5 раза.
   2. Норматив достатності капіталу — співвідношення власного капіталу банку і загальних активів, зменшених на суму створених резервів. Цей норматив встановлює достатність капіталу для проведення різних активних операцій без урахування розміру ризиків, властивих цим операціям.
   Згідно з чинними в Україні стандартами норматив достатності капіталу не може бути нижчим за 4 %. Це означає, що активні операції банку без урахування коефіцієнтів ризику не можуть перевищувати власний капітал більше ніж у 25 разів.
   Отже, чим більший власний капітал банку, тим більше можливостей для здійснення активних операцій він має, тобто тим більша база для заробляння прибутку. Але з іншого боку, можливість розширення активних операцій банку обмежена місткістю ринку банківських послуг і клієнтською базою. Структурна криза, яку нині переживає економіка України, значною мірою підірвала місткість ринку з погляду наявності рентабельних проектів. Крім того, між банками розгортається жорстока конкуренція за клієнтів. У таких умовах кожен банк змушений визначати для себе оптимальний розмір статутного фонду і власного капіталу.
   3. Норматив категорії капіталу визначає категорії банків залежно від виконання нормативів мінімального розміру власного капіталу, статутного фонду, нормативів платоспроможності й достатності капіталу. НБУ встановив 3 категорії банків відповідно до цих параметрів.
   До першої категорії належать банки, що не виконують вищевказаних нормативів. Такі банки підлягають реорганізації, тобто закриттю або злиттю з іншими банками.
   До другої категорії належать банки, що не підпадають під першу категорію, але мають негативний фінансовий результат, тобто перевищення видатків над прибутками, у поточному кварталі. Такі банки у випадку невиправлення ситуації в наступному кварталі переводяться на режим фінансового оздоровлення (санації), а у випадку відсутності результату за підсумками санації підлягають реорганізації.
   До третьої категорії належать всі інші банки.
   Таким чином, розмір власного капіталу банку визначає його право на існування взагалі.
   4. Норматив ризику на одного позичальника визначає максимально припустимий обсяг активних операцій з одним клієнтом залежно від розміру власного капіталу банку.
   Згідно з чинними в Україні стандартами норматив ризику на одного позичальника не повинен перевищувати 25 % власного капіталу банку. При цьому великим кредитом вважається сукупний обсяг кредитів, облікованих векселів і повної суми позабалансових зобов´язань (гарантій, доручень тощо) стосовно одного позичальника або групи споріднених позичальників, який перевищує 10 % власного капіталу банку.
   5. Норматив великих кредитних ризиків визначає граничний розмір великих кредитів щодо власного капіталу банку. НБУ вимагає, щоб сукупний розмір великих кредитів не перевищував8-кратний розмір власного капіталу банку. У разі порушення банками цього нормативу (у 2—3 рази) значно збільшуються вимоги до платоспроможності банку.
   6. Нормативи ризику на одного позичальника і великих кредитних ризиків стосовно інсайдерів встановлюють обмеження на проведення активних операцій із «спорідненими» з банком структурами. При цьому одному інсайдеру можна надавати кошти в сумі не більше 5 %, а іншому — не більше 40 % власного капіталу банку.
   В сучасних умовах в Україні нормальні фінансові проекти, які є найприбутковішими з погляду фінансування, складають у середньому 5—10 млн гривень. Тобто для участі у фінансуванні великих проектів, а отже, і для можливості найприбутковішої роботи, банк повинен мати не менше 25—50 млн гривень власного капіталу. При цьому загальний обсяг різних значних проектів, які зможе фінансувати такий банк, складуть 200—400 млн гривень.
   7. Нормативи максимального розміру виданих міжбанківських кредитів та рефінансування встановлюють граничні розміри розміщуваних і залучених міжбанківських кредитів залежно від власного капіталу банку. Перші не повинні перевищувати власний капітал банку вдвічі, а другі — втричі.
   8. Норматив інвестування характеризує використання капіталу банку для придбання часток (акцій, паїв тощо) у статутних фондах акціонерних товариств і недержавних підприємств, а також недержавних боргових зобов´язань залежно від власного капіталу банку. У зв´язку з розширенням інвестиційної діяльності банків цей норматив у 1998 р. був значно збільшений. Раніше він становив не більше 25 % власного капіталу банку, зараз — не більше 50 %.
   9. Нормативи відкритої валютної позиції банку визначають можливості банку здійснювати операції в іноземній валюті щодо обсягів продажу без зворотної купівлі іноземної валюти за національну валюту і навпаки.
   Валютна позиція банку — це співвідношення між сумою активів і позабалансових вимог у певній іноземній валюті та сумою балансових і позабалансових зобов´язань у цій самій валюті. Відкрита валютна позиція виникає тоді, коли це співвідношення не дорівнює одиниці. При цьому для банку виникає додатковий ризик зміни валютного курсу. Відкрита валютна позиція буває:
   • довга — у випадку, коли сума активів і позабалансових вимог перевищує суму пасивів і позабалансових зобов´язань у кожній іноземній валюті (банк може зазнати втрат при збільшенні курсу національної валюти щодо іноземної);
   • коротка — у випадку, коли сума пасивів і позабалансових зобов´язань перевищує суму активів і позабалансових вимог у кожній іноземній валюті (банк може зазнати втрат при збільшенні курсу іноземної валюти щодо національної).
   Операції, що впливають на стан валютної позиції банку, такі:
   • купівля і продаж готівкової та безготівкової іноземної валюти, поточні й строкові операції (на умовах ТОД, ТОМ, своп, форвард, опціон тощо), щодо яких виникають вимоги і зобов´язання в іноземній валюті незалежно від способів і форм взаєморозрахунків;
   • одержання або сплата банком іноземної валюти у вигляді доходів чи витрат і нарахування доходів і витрат, які враховуються на гривневих рахунках;
   • купівля або продаж основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;
   • надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду;
   • погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті, тобто списання, які провадяться з гривневих рахунків;
   • інші обмінні операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті при розрахунках в іншій валюті, у тому числі національній).
   Нормативи відкритої валютної позиції банку обчислюються як співвідношення викритої валютної позиції до власного капіталу банку, їх значення змінюється Національним банком досить часто, виходячи з необхідності макроекономічного регулювання грошової маси, і коливається в межах 15—З0 % від розміру власного капіталу банку.