Визначення та система цивільного права

    Цивільне право — це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють на засадах юридичної рівності відносини власності в її різноманітних формах, товарно-грошові відносини і деякі особисті немайнові відносини за участю громадян, організацій та інших соціальних утворень з метою повнішого задоволення матеріальних і духовних потреб громадян.
   У наведеному визначенні відображено загальні ознаки права як суспільного явища та особливі ознаки цивільного права, зумовлені змістом його предмета і методу.
   Цивільне право, як і будь-яка інша самостійна галузь права, є сукупністю юридичних норм. Разом з тим йому властиві особливі ознаки, тісно пов'язані із специфічними рисами предмета і методу.
   1. Цивільне право як сукупність юридичних норм регулює відносини власності, товарно-грошові відносини та особисті немайнові відносини, тобто певне коло суспільних відносин, що становлять предмет цивільно-правового регулювання.
   2. Регламентація зазначених відносин здійснюється на засадах юридичної рівності, яка є характерною рисою методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин.
   3. Сторонами в цивільно-правових відносинах є громадяни, організації (колективні підприємства, кооперативні організації, господарські товариства, господарські асоціації, громадські організації, державні підприємства, державні установи тощо), держава. Автономна Республіка Крим, інші соціальні утворення.
   4. Метою цивільно-правового регулювання є повніше задоволення матеріальних і духовних потреб громадян.
   Система сучасного цивільного права — це структура галузі. Структура — невід'ємний атрибут усіх реально існуючих систем. Цивільно-правова структура — це будова й внутрішня форма організації системи цивільного права, яка є єдністю взаємозв'язків між її елементами. Елементами цивільно-правової структури є юридичні норми та інститути. Під юридичним інститутом слід розуміти групу цивільно-правових норм, що регулюють відповідні однорідні суспільні відносини. Наприклад, цивільно-правові норми, які регулюють відносини, що виникають з договору купівлі-продажу, становлять інститут купівлі-продажу.
   Отже, система сучасного цивільного права — структура, елементами якої є цивільно-правові норми та інститути, розміщені у певній послідовності.
   При побудові системи права законодавець користується науково-об'єктивними критеріями. Структура системи конкретної галузі права, зокрема цивільного права, визначається особливостями суспільних відносин, які регулюються даною галуззю права. Саме тому система є об'єктивною закономірністю права.
   Система сучасного цивільного права має на меті пізнання цивільно-правового матеріалу, тобто слугує потребам практики.
   Цивільно-правові норми та інститути поділяються на загальні й спеціальні, або особливі. Загальні становлять загальну частину сучасного цивільного права. Загальною вона називається тому, що стосується всіх суспільних відносин, які регулюються цивільним правом. Наприклад, при розгляді значної кількості цивільних спорів суд з'ясовує, хто є учасниками правовідносин, чи є вони дієздатними особами тощо. Отже, незалежно від того, чи йдеться про договір майнового найму, чи про договір довічного утримання, виникає необхідність встановлення суб'єктів правовідносин, їхньої дієздатності. Саме тому норми щодо суб'єктів цивільного права (громадян і юридичних осіб) є загальними і становлять елемент загальної частини цивільного права.
   Загальну частину сучасного цивільного права становлять норми про суб'єктів, об'єкти цивільного права, угоди, представництво і довіреність, позовну давність.
   Спеціальна, або особлива, частина регулює спеціальні (особливі) суспільні відносини і складається із таких інститутів:
   1. Право власності. Інші речові права.
   2. Зобов'язальне право (загальні положення про зобов'язання, окремі види зобов'язань, договори й позадоговірні зобов'язання).
   3. Авторське право.
   4. Право на винахід та інші результати творчості, що використовуються у виробництві.
   5. Спадкове право.
   6. Правоздатність іноземних громадян та юридичних осіб. Застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів.
   Систему сучасного цивільного права слід відрізняти від систематики, або систематизації, цивільно-правових норм.
   Закони мають бути доступними і зручними для користування. Це досягається шляхом раціональної систематизації цивільного законодавства, тобто його впорядкуванням на підставі класифікаційної ознаки, що її суб'єктивно обирає систематизатор. Вони бувають різними. Наприклад, можна впорядкувати цивільне законодавство, яке регулює господарську діяльність організацій, шляхом створення систематизованих збірників з господарського законодавства.
   Формами систематизації є кодифікація та інкорпорація.
   Кодифікація — форма систематизації, при якій впорядкування нормативного матеріалу забезпечується у процесі правотворчості, шляхом видання зведеного, логічно стрункого, внутрішньо узгодженого нормативного акта, який з максимальною повнотою охоплює дану галузь суспільних відносин. До цивільних кодифікаційних актів належать Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 p., закони України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 p. (з наступними змінами та доповненнями), "Про господарські товариства" від 10 вересня 1991 p. (з наступними змінами та доповненнями) та інші акти.
   Інкорпорація — форма систематизації, при якій впорядкування цивільного нормативного матеріалу забезпечується шляхом об'єднання за певною класифікаційною ознакою у збірниках або інших виданнях без зміни змісту актів. Наприклад, збірник законодавчих актів з питань винахідництва, збірник з питань цивільно-правового регулювання капітального будівництва.