10.1.1. Класифікація ризиків

   Найбільш важливими елементами, покладеними в основу кла­сифікації банківських ризиків є:
   • тип (вид) комерційного банку;
   • сфера виникнення і впливу банківського ризику;
   • склад клієнтів банку;
   • метод розрахунку ризику;
   • ступінь банківського ризику;
   • розподіл ризику в часі;
   • характер обліку ризику;
   • можливість керування банківськими ризиками;
   • кошти керування ризиками.
   Тип (вид) банку і ризики. На даний момент з урахуванням напряму діяльності банків можна говорити про три типи (види) комерційних банків: спеціалізовані, галузеві, універсальні.
   У спеціалізованому, наприклад інноваційному банку перева­жають підвищені ризики, пов´язані з кредитуванням ризикових підприємств, технологій, реалізація яких на початку ускладена. Це вимагає й особливих методів регулювання банківського ризи­ку, зокрема одержання гарантій від держави, впровадження за­ставного права на нерухомість і т.ін. Холдингова установа, що спеціалізується на купівлі контрольних пакетів цінних паперів, робить оцінку ризику з операціями з цінними паперами тощо. Таким чином, спеціалізовані банки несуть ризики з тих специ­фічних банківських операцій, що складають напрям їх діяльності.
   Галузеві банки тісно пов´язані з певною галуззю, тому спектр їх ризиків, крім основних ризиків з банківських операцій, зале­жить переважно від економічних (тобто зовнішніх для банку) ризиків клієнтів банку. У галузевому банку необхідно розрахо­вувати розмір средньогалузевого ризику для визначення невико­ристаних резервів на підприємствах і установах галузі основних напрямів діяльності банків.
   Універсальні банки змушені враховувати у своїй діяльності всі види банківських ризиків. З цього приводу варто виробити оп­тимальний набір видів ризику для кожного типу (виду) банку.
   Підвищеним ступенем ризику в розглянутих варіантах воло­діють галузеві банки як невеликі, немобільні, із жорсткою при­в´язкою до галузі та клієнта, а найменшим — універсальні бан­ки, що мають можливість покрити збитки від одного виду діяль­ності прибутками від іншого.
   Сфера виникнення і впливу банківських ризиків. Залежно від сфери виникнення банківські ризики класифікуються на:
   • ризик країни;
   • ризик фінансової надійності окремого банку (ризики недо­статності капіталу банку, незбалансованої ліквідності, недостат­ності обов´язкових резервів);
   • ризик окремого виду банківської операції (ризик неплате­жу, невідшкодування, інкасування: банківські гарантії, юридич­ний ризик, ризик нерентабельності кредиту тощо).
   З іншого боку, ризики залежно від сфери виникнення або впли­ву поділяються на зовнішні і внутрішні.
   До зовнішніх належать ризики, не пов´язані з діяльністю бан­ку чи конкретного клієнта. Мова йде про політичні, соціальні, економічні, географічні та інші ситуації і викликані ними збит­ки банку і його клієнтів. До економічних зовнішніх ризиків бан­ку, не пов´язаних безпосередньо з його діяльністю, можна віднес­ти: нестійкість валютних курсів; інфляцію; неплатоспроможність чи банкрутство клієнтів банку, відмову його від платежів і не­сплату боргу в установлений термін; зміну ціни товару після укладання контракту; помилки в документах чи оплаті товарів; зловживання клієнтами або розкрадання ними валютних коштів, виплату за підробленими банкнотами, чеками.
   Внутрішні ризики поділяються на ризики в основній і до­поміжній діяльності банку.
   Ризики в основній діяльності являють собою розповсюджену групу видів: кредитний, відсотковий, валютний, ризик з факто­рингових та лізингових операцій, ризик з розрахункових операцій банку й операцій з цінними паперами.
   Ризики в допоміжній діяльності банку включають збитки з формування депозитів, ризики банківських зловживань, ризики поза балансовими операціями, ризики втрати позицій банку на ринку, втрати репутації банку, складу його клієнтів, ризик зни­ження банківського рейтингу і т.ін. Вони відрізняються від ри­зиків з основної діяльності банку тим, що найчастіше мають лише умовну, непряму оцінку і виражаються у втраченій вигоді.
   Але й усередині кожного з перлічених видів ризиків можна виділити додаткові групи. Наприклад, поява нових видів кредитів (авального, ломбардного, диспозиціонованого, консорціонального, облікового і акцептного) створила нові види ризиків за кредит­ними операціями і різні окремі методи їх розрахунку.
   Склад клієнтів банку і методи розрахунку ризиків. Складом клієнтів банку визначається метод розрахунку ризику і його ступінь. Водночас великі кредити, видані одному або групі пов´я­заних між собою позичальників, галузі, регіону чи країні, нерідко служать причиною банкрутств. Істотне значення має і правиль­ний вибір кращого клієнта для банку. Звичайно до таких парт­нерів належать підприємства, що володіють високим ступенем фінансової стійкості і мають гарні показники ліквідності.
   В умовах ринкової економіки посилюється нестійкість бан­ківської системи. Це впливає на стан різних галузей економіки і підприємств. Суб´єкти, що хазяйнують, починають скорочувати власні кошти і резерви, що призводить до порушення нормально­го кругообігу кредитних ресурсів і підвищення ризику всіх бан­ківських операцій. Тому в даний час найпоширенішим методом є мінімізація ризиків — виділення і дотримання економічних нор­мативів банківської ліквідності. Багато комерційних банків, особ­ливо спеціалізованих, розраховують лише окремі види ризиків за різними напрямами банківської діяльності. Перспективним стає визначення розміру припустимого сукупного ризику банку, окремого клієнта, республіки (економічного регіону).
   Залежно від методів розрахунку ризики бувають комплексни­ми і позиційними. Комплексний ризик включає оцінку і прогно­зування величини ризику банку і дотримання економічних нор­мативів банківської ліквідності. Позиційний ризик — це ризик окремої банківської позиції.
   Ступінь банківського ризику (зважування ризику). Ступінь банківського ризику враховує повний, помірний і низький ризик залежно від розташування за шкалою ризиків. Ступінь банків­ського ризику характеризується ймовірністю події, що веде до втрати банком коштів з даної операції. Вона виражається у відсот­ках чи у визначених коефіцієнтах.
   Той самий ризик може мати різний ступінь залежно від мож­ливостей його гарантування, страхування та інших методів регулю­вання. Наприклад, довгострокові позики банку, видані на будів­ництво нового підприємства, мають 100 % ризику; при страху­ванні цієї суми в державних органах ступінь ризику зменшується до 10—50 % (за умови страхування в обсязі 50—90 % позики), а при одержанні урядової гарантії — до нуля.
   Особливістю перебування ступеня банківського ризику є його індивідуальна величина, пов´язана з прийняттям на себе кон­кретного ризику з конкретної банківської операції. Вона визна­чається суб´єктивною позицією кожного банку.
   Спроби регламентації ступеня банківського ризику з окремих операцій повинні носити гнучкий характер. Так, якщо комерцій­ний банк придбав акції компанії (які мають товарне покриття, досить високий ступінь прибутковості, високу якість технології й котирування на біржі), то розмір ризику (з операції і з банку в ці­лому) буде істотно завищений (ця купівля буде мати високий ступінь ризику — 70 %) і далекий від реальності. Отже, у кожному окремому випадку необхідне самостійне визначення банками ймовірності втрати коштів у результаті тієї чи іншої операції.
   Розподіл ризику за часом. Це важливий фактор в умовах ниніш­ньої економіки. Основні операції банку піддаються минулому і по­точному ризику (в окремих випадках — і майбутньому). Поточ­ному ризику підлягають операції з видачі гарантій, акцепту пере­кладних векселів, документарні акредитивні операції, продаж акти­вів із правом регресу та ін. Але сама можливість оплати гарантії через визначений час, оплата векселів, здійснення акредитива за рахунок банківського кредиту піддає ці операції й майбутньому ризику. При настанні часу оплати гарантії, якщо банк не враху­вав ймовірність цих втрат, він несе і минулий ризик, тобто той, який банк прийняв на себе безпосередньо при видачі гарантій. Розподіл ризику в часі відіграє дуже важливу роль для прогнозування майбут­ніх втрат банку. Враховуючи цей фактор можна уникнути накла­дення минулих ризиків і помилок на майбутню діяльність банку.
   Характер обліку операцій та ризики. За характером обліку банківські ризики поділяються на ризики з балансових операцій і із забалансових операцій. Найчастіше кредитний ризик, що виникає щодо балансових операцій, поширюється і на позабалан­сові операції, наприклад при банкрутстві підприємства. Тут важ­ливо правильно врахувати ступінь можливих збитків від однієї і тієї ж діяльності, що проходить одночасно як за балансовим, так і за позабалансовим рахунками. Так, оцінку ступеня ризику опе­рації за валютними опціонами (нових видах цінних паперів) варто робити виходячи не тільки з валютного ризику, а й ринкового ризику за операціями з цінними паперами, а також ризиків з окре­мих забалансових операцій: з казначейськими зобов´язаннями, євродепозитами, біржовими індексами тощо.
   Можливості управління банківськими ризиками. За можли­востями управління ризики бувають відкритими і закритими. Відкриті ризики не підлягають регулюванню, закриті навпаки регулюються. З деяких операцій вводяться спеціальні обмеження з ризиків. Наприклад, одним з перетворень до інвалютних рахунків є обов´язково закрита позиція у валюті на кінець кожного робочо­го дня. Мається на увазі перерахування валюти, яка знецінюється, у валюту, курс якої підвищується.
   Наведена класифікація й елементи, покладені в основу еконо­мічної класифікації, мають на меті не стільки перерахування усіх видів банківських ризиків, скільки демонстрацію наявності пев­ної системи, що дозволяє банкам звертати увагу на окремі різно­види при визначенні сукупного розміру ризиків у комерційній і виробничій сфері (табл. 23).

Таблиця 23. Систематизація ризиків і загроз та заходи щодо їх запо­бігання