Предмет та метод цивільного права

   Оскільки цивільне право є самостійною галуззю сучасного права, то закономірно поставити питання: чим зумовлена необхідність виділення його у самостійну галузь?
   Відповідь на це запитання слід шукати у з'ясуванні й розкритті змісту суспільних відносин, які регулюються нормами цивільного права. Визначення ж кола цих відносин, у свою чергу, дасть змогу окреслити предмет цивільного права.
   Які ж суспільні відносини регулюються сучасним цивільним правом?
   Цивільний кодекс України (далі — ЦК України), закони України "Про власність", "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про товарну біржу", "Про споживчу кооперацію", "Про банки і банківську систему" та ін. визначають, що цивільне законодавство регулює майнові відносини та особисті немайнові відносини.
   Отже, предметом цивільно-правового регулювання є:
   а) майнові відносини;
   б) особисті немайнові відносини.
   Тепер з'ясуємо поняття майнових відносин та окреслимо ті, що становлять предмет цивільно-правового регулювання.
   1. Майнові відносини. Це конкретні вольові економічні відносини з приводу належності, використання, переходу засобів виробництва, предметів споживання та інших матеріальних благ.
   Наведене визначення майнових відносин містить у собі ознаки, за якими вони виділяються із всієї сукупності економічних зв'язків.
   Економічні відносини розглядаються наукою у двох аспектах — як результат і як форма виробничої діяльності людей, пов'язаних з виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ.
   Економічні відносини як результат діяльності людей, спрямованої на забезпечення їх існування, як певна соціальна єдність формуються незалежно від їх волі і свідомості. Такі економічні відносини є виробничими, не мають вольового характеру і тому не можуть бути предметом правового регулювання, їх розвиток визначається об'єктивними економічними законами.
   На відміну від виробничих відносин економічні відносини як форма виробничої діяльності людей є одиничними, конкретними відносинами вольового характеру, тобто вони виникають між конкретними особами з приводу конкретних матеріальних благ і у зв'язку з економічними актами учасників цих відносин. Наприклад, конкретні відносини власності з приводу належності певного матеріального блага конкретній особі. Саме ці відносини є предметом правового регулювання. Наведені міркування дають можливість, на наш погляд, зробити такі висновки:
   — економічні відносини як форма діяльності людей і економічні відносини як певний соціальний результат цієї діяльності — не тотожні категорії;
   — майнові відносини — це різновид конкретних економічних відносин вольового характеру;
   — суть майнових відносин полягає в тому, що вони є відносинами з приводу належності, використання і переходу матеріальних благ;
   — об'єктом майнових відносин є матеріальні блага, які в законодавстві називають майном. Саме тому ці відносини мають найменування майнових.
   Проаналізоване поняття майнових відносин не сприймається одностайно в науці цивільного права. Справа в тому, що питання про. поняття майнових відносин є дискусійним, хоч, на наш погляд, вищезазначені аргументи на користь наведеного визначення майнових відносин уявляються переконливими.
   За змістом майнові відносини поділяються на дві групи:
   а) відносини власності;
   б) відносини у галузі товарообігу.
   А. Відносини власності, тобто майнові, відображають існуючий розподіл матеріальних благ (засобів і продуктів виробництва) між певними особами (громадянами, юридичними особами, державою, територіальними громадами та іншими соціальними утвореннями). Вони мають статичний характер, оскільки закріплюють належність матеріальних благ відповідним власникам.
   Аналіз відносин власності пов'язаний із розкриттям, власності як економічної категорії. У юридичній літературі є кілька визначень власності. Так, власність визначається як присвоєння (привласнення) індивідом або колективом засобів і продуктів виробництва через певну суспільну форму. Разом з тим висловлено таку думку щодо поняття власності. Власність — це відношення особи до належної їй речі як до своєї, яке виражається у володінні, користуванні і розпорядженні нею, а також в усуненні втручання всіх третіх осіб у ту сферу господарського панування, на яку поширюється влада власника. Уявляється, що друге визначення власності є повнішим. По-перше, в ньому відображається і розкривається момент присвоювання (привласнення) речі, хоч про це у визначенні сказано іншими словами, а саме: відношення особи до належної їй речі як до своєї. По-друге, на відміну від першого в розглядуваному визначенні розкривається економічний зміст власності через категорії володіння, користування і розпорядження. Крім того, заслуговує на увагу твердження, що ступінь присвоєння (привласнення) матеріальних благ, що мають відповідні особи, може бути різним. Саме у зв'язку з цим, на думку автора твердження, розрізняють поняття свого" і "чужого" майна і наводиться приклад, що власник володіє "своїм" будинком, а орендар користується "чужим" майном.
   З урахуванням наведених літературних позицій є підстави дійти таких висновків:
   — відносини власності і власність — це органічно взаємопов'язані категорії. Власність — це суспільні відносини між людьми з приводу присвоєння (привласнення) матеріальних благ і, отже, через відношення до матеріальних благ як до своїх власних. Відношення власника до речі як до своєї виражає відносини власності між цим власником і всіма іншими особами (громадянами, організаціями, державою, територіальними громадами і різними соціальними утвореннями) з приводу даної речі;
   — розрізнення "своїх" і "чужих" речей означає існування суспільних відносин між людьми, в рамках яких здійснюється присвоєння матеріальних благ різного ступеня (отримання у власність, у користування та ін.).
   Відносини власності залежно від існуючих форм власності поділяються на: а) відносини приватної власності громадян; б) відносини колективної власності юридичних осіб; в) відносини державної власності; г) відносини комунальної власності територіальних громад (ст. 41 Конституції України 1996 p., далі — Конституція України); Закон України "Про власність" із змінами і доповненнями). Особливе місце займають відносини власності українського народу (ст. 13 Конституції України).
   Б. Майнові відносини у галузі товарообігу — це відносини, пов'язані з переходом матеріальних благ від одних суб'єктів (виробників матеріальних благ) до інших (споживачів матеріальних благ), зокрема майнові відносини, що виникають з договорів купівлі-продажу, поставки. Майнові відносини в галузі товарообігу інакше називаються товарно-грошовими, оскільки виникають на базі товарного виробництва і відображають рух товарів від виробника (чи посередника) до споживача, який сплачує за них гроші або інший еквівалент. Товар-не виробництво використовують для створення матеріальної заінтересованості трудових колективів державних підприємств, кооперативів, господарських товариств, окремих громадян, трудових, селянських господарств у результатах своєї діяльності. В умовах товарного виробництва діє закон вартості і тому товарно-грошові відносини мають вартісний характер. Якщо порівняти відносини власності і товарно-грошові, то можна дійти висновку, що перші відображають статику власності, другі — її динаміку.
   Характерні ознаки товарно-грошових відносин:
   А. Еквівалентно-платний характер. Класична форма вияву закону вартості — еквівалентність. Це означає, що в товарно-грошових відносинах має відбуватися обмін рівних вартостей: діям продавця, який передає майно у власність, мають відповідати дії покупця, який платить відповідні грошові суми.
   Б. Майнова відокремленість учасників відносин. Наприклад, майно державних організацій, які користуються правами юридичної особи, відокремлено від майна інших державних і кооперативних організацій, від майна окремих громадян, трудових і селянських господарств.
   В. Учасники цих відносин є або власниками майна або особами, що володіють ним на праві повного господарською відання чи на праві оперативного управління.
   2. Особисті немайнові відносини виникають у зв'язку із здійсненням особистих прав. Термін "особисті права" вживається для позначення різноманітних суб'єктивних прав, які належать громадянину або соціальному утворенню. В даному випадку маються на увазі особисті немайнові права на блага, невіддільні від особи: життя, здоров'я, честь, гідність, ім'я, авторство. Вони індивідуалізують особу, втілюють її моральну оцінку з боку суспільства. Зазначені особисті права поділяються на групи:
   а) особисті права, пов'язані з майновими (наприклад, особисті права авторів творів у галузі науки, літератури і мистецтва, винаходів, раціоналізаторських пропозицій);
   б) особисті права, які виникають та існують незалежно від майнових, тобто не пов'язані з ними (наприклад, право на ім'я честь, гідність, на листи, щоденники, записки).
   Чинне законодавство (статті 7 і 472 ЦК України) регулює обидві названі групи немайнових відносин.
   Однак питання про те, що чинне цивільне законодавство регулює особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, по-різному вирішується в юридичній літературі. Так, висловлювалася думка, що такі відносини лише охороняються цивільним правом від можливих порушень, а оскільки предмет будь-якої галузі визначається колом відносин, які регулюються (а не охороняються) нею, то особисті відносини, не пов'язані з майновими, є предметом не цивільного, а інших галузей права. У даному разі ми солідарні з тими юристами, які підтримують позицію законодавця. Відомо, що залежно від того, в результаті яких дій (правомірних чи неправомірних) виникають цивільно-правові відносини, їх поділяють на регулятивні й охоронювальні. Відносини, що виникають у зв'язку з порушенням права на ім'я, честь, гідність, є охоронювальними. Наприклад, у результаті розгляду судової справи за позовом гр. Т. до редакції журналу про спростування відомостей, які порочили його честь, було поновлено право на честь гр. Т. А це, в свою чергу, забезпечило охорону, наприклад, трудових відносин за участю гр. Т. Вказані відносини досить повно врегульовані чинним цивільним законодавством, де передбачені їх суб'єкти, об'єкти, права та обов'язки. Саме тому важко погодитися з думкою, що особисті немайнові відносини не пов'язані з майновими, не є предметом цивільно-правового регулювання.
   Цивільне законодавство регулює вищезазначені майнові й особисті немайнові відносини:
   а) юридичних осіб між собою;
   б) громадян з юридичними особами;
   в) громадян між собою.
   Учасниками відносин, що регулюються нормами цивільного права, можуть бути й інші соціальні утворення: держава, автономні утворення та територіальні громади.
   Відносини власності, а також майнові в їх товарно-грошовій формі й особисті немайнові об'єктивно потребують певних форм правового регулювання. Форми правового регулювання законодавець обирає не довільно, а виходячи із соціально-економічної природи цих відносин.
   Своєрідність форм цивільно-правового регулювання становить метод, що включає цивільно-правові засоби й заходи формування поведінки окремих осіб та колективних утворень (установ, підприємств, організацій). Якщо предмет цивільно-правового регулювання відповідає на питання, які суспільні відносини регулюються цивільним правом, то метод цивільно-правового регулювання — як відповідні суспільні відносини ним регулюються.
   В чому полягають ознаки методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин? Вони відображені в загальному юридичному становищі суб'єктів сучасного цивільного права, у специфіці юридичних фактів, у диспозитивних началах цивільного законодавства, в особливостях цивільно-правових санкцій.
   Загальне юридичне становище суб'єктів цивільних прав та обов'язків. Суб'єкти цивільного права перебувають один щодо одного в юридичне однаковому становищі. Юридична рівність сторін у цивільно-правових відносинах є правовим виразом економічної рівності учасників товарно-грошових відносин. У товарно-грошових відносинах відбувається, як правило, обмін рівних вартостей. Законодавець, обираючи правову форму регулювання товарно-грошових відносин, звичайно, не міг не врахувати економічної вартісної рівності сторін цих відносин. Вартісна рівність товароволодільців втілилася у юридичній рівності учасників цивільно-правових відносин.
   Зміст юридичної рівності полягає в тому, що кожна зі сторін має свій комплекс прав та обов'язків і не підпорядкована іншій. Тому майнові відносини, що грунтуються на адміністративному підпорядкуванні однієї сторони іншій, не,є предметом цивільно-правового регулювання. До них цивільне законодавство не застосовується (ст. 2 ЦК України).
   Специфіка юридичних фактів у цивільному праві. Коло юридичних фактів, специфічних для тієї чи іншої галузі права, зрештою визначається характером суспільних відносин, що регулюються нею. Відомо, що товарне виробництво приводить до товарообігу, тобто руху матеріальних благ від одного товароволодільця до іншого. При цьому відносини товарообігу виникають, оскільки товароволодільці, які є власниками або такими, що мають право повного господарського відання чи право оперативного управління на матеріальні блага, виявляють волю на їх передачу (купівлю-продаж, обмін тощо) Ця особливість товарно-грошових відносин значною мірою визначила коло юридичних фактів у цивільному праві.
   Ось чому характерними юридичними фактами, які породжують цивільні права та обов'язки, є Дії громадян, організацій (ст. 4 ЦК України). Це вияв їхньої волі зовні. Основним видом таких дій є угоди. Для цивільного права характерно виникнення цивільно-правових відносин у результаті вольових дій (договорів, односторонніх угод тощо) їх учасників. У процесі радикальної економічної реформи змінюються форми і методи організації матеріально-технічного забезпечення, відбувається рішучий перехід від централізованого розподілу матеріальних ресурсів до оптової торгівлі засобами виробництва і вільного продажу товарів на ярмарку. За цих умов значно підвищується роль господарських договорів (поставки, перевезення) як юридичних фактів, що породжують відповідні цивільні права та обов'язки між організаціями.
   Диспозитивні засади в цивільному праві надають можливість вибору між кількома варіантами поведінки в межах, встановлених законом, а також у відповідних випадках визначити зміст цивільних прав та обов'язків, розпоряджатися суб'єктивними правами на свій розсуд. Диспозитивні засади, зокрема, втілюються у диспозитивних нормах. Наявність останніх пояснюється особливостями відносин власності, товарно-грошових відносин, що становлять предмет цивільно-правового регулювання. Так, у товарно-грошові відносини суб'єкти вступають за своєю волею, яка, поряд з нормами цивільного права, безпосередньо впливає на формування змісту цивільних прав та обов'язків.
   Це означає, що цивільний закон надає суб'єктам цивільного права можливість у певних межах своєю волею, на свій розсуд врегульовувати зміст цивільних прав та обов'язків. У зв'язку з цим договір та одностороння угода є не лише юридичними фактами, а й засобами врегулювання змісту цивільних прав та обов'язків.
   Правила диспозитивних норм застосовуються лише у випадках, коли учасники правовідносин своєю волею не виробили іншої умови з питання, розв'язаного у даній нормі. До диспозитивних норм слід віднести правила статей 128, 171, 214 та інших статей ЦК України.
   Особливості цивільно-правових санкцій. Майновий характер відносин, які регулюються цивільним правом, наперед визначає відновну функцію цивільно-правових санкцій, зокрема відповідальності та її форми: відновлення становища,яке існувало до порушення права, відшкодування збитків, сплата штрафних санкцій.
   Відновна функція цивільно-правової відповідальності вказує на існування у цивільному праві в ряді випадків відповідальності без вини.
   Особливості методу цивільно-правового регулювання — це юридичний вираз економічних особливостей суспільних відносин, що становлять предмет цивільного права.