Підручники онлайн
Головна arrow Політологія arrow Політологія (Ф.М.Кирилюк, М.І.Обушний, М.І.Хилько та ін.) arrow Філософія сучасної світової політики та основні її принципи
Партнери

Авторські реферати,
дипломні та курсові роботи

Предмети
Аграрне право
Адміністративне право
Банківське право
Господарське право
Екологічне право
Екологія
Етика та Естетика
Житлове право
Журналістика
Земельне право
Інформаційне право
Історія держави і права
Історія економіки
Історія України
Конкурентне право
Конституційне право
Кримінальне право
Кримінологія
Культурологія
Менеджмент
Міжнародне право
Нотаріат
Ораторське мистецтво
Педагогіка
Податкове право
Політологія
Порівняльне правознавство
Право інтелектуальної власності
Право соціального забезпечення
Психологія
Релігієзнавство
Сімейне право
Соціологія
Судова медицина
Судові та правоохоронні органи
Теорія держави і права
Трудове право
Філософія
Філософія права
Фінансове право
Цивільне право
Цивільний процес
Юридична деонтологія




Філософія сучасної світової політики та основні її принципи

Філософія сучасної світової політики та основні її принципи

   Взаємозалежність як чинник міжнародного життя. Формування єдиного, взаємопов´язаного і взаємозалежного цілісного світу нагально потребує й формування відповідної міжнародної політики, яка б належно враховувала всі зміни на планеті, які відбуваються під впливом сучасних реалій, і базувалася на прагненні до посилення взаємодії в світовому співтоваристві для спільного розв´язання глобальних проблем і забезпечення можливості не тільки виживання цивілізації, а й її дальшого поступу.
   Зрозуміло, що зростаючий вплив глобальних проблем на світовий розвиток і на міжнародну політику загалом — процес незворотний. Він, безперечно, матиме місце й у майбутньому, хоча форми й характер цього впливу змінюватимуться.
   Міжнародна політика повинна йти в ногу з реальністю, своєчасно помічати всі зміни й відповідно коригуватися. При цьому важливо пам´ятати, що в реальному житті загальнолюдські проблеми тісно переплітаються з соціально-економічними. Отже, необхідно знайти такі шляхи розв´язання їх, які б не призвели до загострення проблем соціальних. Як цього домогтися? Адже неможливо зупинити технічний прогрес і, відмовившись від благ цивілізації, вернутися назад, "до природи".
   Звичайно, навряд чи можна назвати прогресом той страшенний тиск на природу, який руйнує всі системи життєзабезпечення людини. Але неможливо й відмовитися від впливу на природу взагалі, інакше людство перестало б існувати, бо людина — частка природи, вона живе в ній і за рахунок неї. Водночас, варто пам´ятати, що людство здійснило величезний крок не тільки в розвитку продуктивних сил, а й у створенні сприятливих для себе умов життя. І це суттєво позначилося на середній тривалості життя людини, яка за останні сто років зросла вдвоє — із 35 до 70, а в деяких найрозвинутіших країнах наблизилася до 80 років. Однак слід пам´ятати, що благами цивілізації користується, і не завжди в повному обсязі, лише п´ята частина населення Землі, зокрема індустріально розвинута, а значна більшість його фактично позбавлена цих благ.
   Отже, йдеться не про те, як обмежити зростання продуктивних сил, а про те, як знайти правильне співвідношення між цим зростанням і вирішенням найважливіших проблем сьогодення. А взагалі використання людьми ресурсів планети — цілком природна для них практика. Проте ми повинні пам´ятати, що необхідно запобігати марнотратству їх і діяти в дусі солідарності з нинішнім і майбутнім поколіннями людей. А для цього є нові можливості, адже ми — перше покоління в історії, яке має знання, досвід, технологію й ресурси для того, щоб спрямувати процес розвитку в доцільному напрямі.
   Але для того щоб реалізувати ці можливості, необхідна така міжнародна політика, яка б виходила з необхідності об´єднання зусиль усього людства заради врятування цивілізації, тісної взаємодії в боротьбі за мирне і демократичне вирішення проблем людства задля досягнення нашою цивілізацією сталого розвитку. Для людства настав час усвідомити, що його доля — саме в його руках. Значною мірою це залежатиме від ефективної діяльності спеціалізованих органів ООН, ЮНЕСКО, ІОНЕП, МАГАТЕ та інших міждержавних і громадських організацій та рухів, від колективних дій усіх держав.
   Провідні тенденції розвитку сучасної світової політики. Визначити провідні тенденції (а то й закономірності) розвитку міжнародних відносин і світової політики — це надзвичайно важливо і водночас дуже складно, оскільки в міжнародному житті, на відміну від інших проявів суспільного життя, немає центрального ядра влади і управління. Тим-то в ньому дуже велику роль відіграють стихійні процеси й суб´єктивні вирішальні чинники. За цих умов будь-які закономірності важко вловимі.
   Не відкидаючи великої, а подеколи й вирішальної ролі випадковості в розвитку міжнародних відносин, усе ж таки є можливість говорити, що й у цій сфері діють (інколи діаметрально протилежно) такі тенденції, які дають підстави говорити про них як про закономірності.
   1. Інтернаціоналізація економічного, соціального, політичного й усього суспільного життя. Інтернаціоналізація суспільного життя відображає два взаємопов´язані й єдині за своєю спрямованістю процеси: з одного боку, це повторення, відтворення в різних країнах загальних рис в економіці, політиці, культурі тощо, а з іншого — формування цілісної світової спільноти, взаємопов´язаності, яка розвивається, єдиного в своїй багатоманітності світового цілого. Ця тенденція виразно розкриває себе у взаємодіях усіх учасників міжнародного життя, в бурхливому розвитку інтеграційних процесів у розвинутих країнах, у залученні до цих процесів нових країн.
   2. Утворення й зміцнення суверенних держав, розвиток національних спільнот і національних рухів, які прагнуть до реалізації своїх інтересів поза національно-державними кордонами. Ця тенденція відображає поступальний розвиток продуктивних сил у національно-державних кордонах, зростання національної самосвідомості, культури, відтворення специфічних рис життєдіяльності суспільства в своєрідних умовах його існування.
   Безперечно, що з розпадом "соціалістичної співдружності", з ліквідацією Ради Економічної Взаємодопомоги та Організації Варшавського договору, розвалом СРСР зі всією очевидністю проглядає не ланцюг випадкових повторень, а результат закономірності, пов´язаної зі зміцненням і розвитком національної державності, з виходом національних спільнот на міжнародну арену як самостійних суб´єктів світової політики. Ця закономірність виявляє себе як тенденція до якомога повнішої реалізації державності й суверенітету, зростаючого прагнення до інституалізації цих національних спільнот. Причому подібна тенденція діє сьогодні в усіх регіонах, включаючи Північну Америку й Західну Європу, про що свідчать, наприклад, національні рухи в провінції Квебек (Канада), у Країні басків (Іспанія), на Корсиці (Франція) та ін.
   3. Гуманізація міжнародної політики. Цьому сприяє універсалізація цінностей, на які орієнтуються учасники міжнародного спілкування.
   4. Посилення інституалізації міжнародних відносин. Ідеться про те, що з поглибленням міждержавних відносин у розвитку світового (і особливо європейського) процесу бурхливого розвитку набувають усе нові й нові інституційні форми широкого міжнародного співробітництва (наприклад, Європарламент, Рада Європи, Європейський Економічний Союз, нова спільна грошова одиниця "євро" тощо).
   Отже, реальності сучасного буття висунули фундаментальне завдання як у теоретичному, так і в практичному плані: зберегти цивілізацію, відвернути загрозу самогубства людства, оволодіти наукою й мистецтвом поводити себе на світовій арені стримано й обачливо. Зрозуміло, що для виконання цього завдання колишнє "доядерне" мислення в політиці не годиться. Якісно нові умови диктують необхідність по-новому поставитися до цілої низки ключових проблем міжнародного життя. Ситуація владно вимагає нового підходу до питань безпеки, нового мислення в політиці, яке б виходило, насамперед, з ідеї необхідності зберегти людську цивілізацію, реалізувати інтереси, безпосередньо пов´язані з життям усього людства. Хоч би які суперечки розділяли Схід і Захід, Північ і Південь, але для всіх держав і народів на перший план виходить нині єдиний загальнолюдський інтерес.
   Свобода вибору маневру. Важливим принципом міжнародної політики в сучасних умовах є свобода вибору. Цей принцип був складовою частиною принципу мирного співіснування й підтримується всіма, але постійно порушується. При цьому можна говорити принаймні про два його виміри: соціально-політичний (право народів на вибір суспільного ладу) і міжнародний (право держав обирати свій курс на світовій арені, шляхи і методи забезпечення національних інтересів, своїх партнерів і союзників). Тобто свобода вибору — це не тільки багатоваріантність соціально-політичного розвитку певної країни, а й визнання за нею свободи маневру в зовнішньополітичній сфері з урахуванням її національно-державних інтересів.
   Творення нового світового порядку являє собою складний багатовимірний процес, який розгортається на трьох основних рівнях: глобальному, регіональному й національному. Втім, на цих рівнях спостерігаються різні темпи і ритми, і це зумовлює небезпеку рецидивів конфронтаційного мислення, породжує гострі суперечності між учасниками міжнародного життя. Через це великого значення набуває вдосконалення механізму втілення в практику міжнародного політичного процесу тих принципів, які сприятимуть формуванню широкої міждержавної взаємодії в інтересах людства й надійної системи миру, безпеки та міжнародного співробітництва.
   Тому об´єктивно закономірним є зростання ролі міжнародних політичних організацій, а також механізмів погодження позицій і дій держав, мобілізації їхньої політичної волі й ресурсів для досягнення глобальної безпеки і стабільності. Йдеться, насамперед, про посилення авторитету й політичного впливу такого унікального форуму світового співтовариства, яким є Організація Об´єднаних Націй. її універсальний характер і широкі функціональні можливості відкривають широке поле діяльності задля миру й безпеки, пошуку балансу інтересів різних країн, консенсусу у вирішенні глобальних проблем сучасності. На жаль, ООН, як і НБСЄ — організації, які безпосередньо несуть відповідальність за збереження миру й стабільності у світі, показали свою неспроможність не лише передбачати виникнення конфліктних ситуацій, а й оперативно реагувати на розвиток подій. Підтвердженням цьому була безпорадність цих організацій під час воєнних дій в Іраку, Югославії, а також провали миротворчих заходів, до яких вони вдавалися. ООН і НБСЄ виявили, що їхня організаційна структура не відповідає реаліям сьогоднішнього дня і їм необхідно негайно трансформуватися. Отже, єдина організація, що реально може впливати на перебіг подій у світі, — це НАТО, яка не є загальносвітовою організацією.
   Поряд з ООН дуже важливу роль відіграють й інші політичні організації як глобального, так і регіонального й групового рівнів. Вони мають величезні потенційні можливості для посилення впливу на всі сторони міжнародного політичного процесу. Ці слова можна віднести й до так званих масових демократичних, або, як іще їх називають, нових соціальних рухів, які перетворилися на важливий чинник суспільного життя і в національному, і в міжнародному масштабах. Маються на увазі різні екологічні, антивоєнні, молодіжні, жіночі, так звані альтернативні рухи тощо.

 
< Попередня   Наступна >