|
Основні науково-теоретичні засади політичного прогнозування Синергетика й прогноз. Теорія політичного прогнозування базується на фундаментальних наукових дослідженнях. Наприкінці 20 ст. виник і набув визнання новий концептуальний напрям соціального пізнання в забезпеченні передумов виживання суспільства. Ідеться про теорію синергетики (автори — бельгійський учений російського походження, лауреат Нобелівської премії І. Пригожий, а також І. Стенгерс, Г. Ніколіс, H. Ханкс та ін.). Назвемо тут деякі з синергетичних ідей, що змушують переосмислити традиційні уявлення про соціально-політичні процеси.
По-перше, суспільство — це відкритий, динамічний, самокерований організм з асиметричними структурами, через що зв´язки між ними можуть бути нестабільними, а функції кожної з них — неврегульованими.
По-друге, розвиткові суспільства властиві нелінійність, певна стрибкоподібність, що, однак, не заперечує його стабільності; усталеність виростає з неусталеності як її результат; неусталеність соціального середовища активізує роль у ньому окремої людини.
По-третє, через неможливість нав´язати суспільству шляхи його дальшого розвитку керування ним набуває форми самокерованості, здатності підтримувати відповідні параметри в бажаному діапазоні.
Що із синергетичних ідей можна використати для прогнозування політики? Передусім сам підхід до політики як послідовної зміни стабільних станів, стадій усталеності й неусталеності, випадковості, навіть певною мірою хаосу.
Політика, за Мангеймом, є сфера життя суспільства, всередині якої відбувається раціоналізація "життєвих інстинктів", сил, які творять історію, піднесення цих "інстинктів" до всезагального інтересу, задоволення якого сприяє загальному благу, сфера, де воля нації, роздрібнена в економіці та в соціальних взаєминах на приватні інтереси, конституюється у всезагальну волю. Розуміння способу такої раціоналізації як способу подолання "непорозумінь", які виникають між силами, що борються, зумовлене положенням певної сили в усталеному сплетінні "творчих моментів" історичного процесу, у наявній формі його творення.
Синергетичний підхід до політики визначає й тактику, яка повинна бути гнучкою, відповідати не тільки конкретним умовам, а й їхнім швидким змінам, передбачати різні альтернативи й відповідні методи.
Складний характер політичного розвитку актуалізує необхідність прогнозних розроблень з метою виявити перспективні політичні проблеми й оптимальні шляхи розв´язання їх в інтересах оптимізації процесів управління та планування політичної діяльності.
Прогнози в галузі політики мають, як відомо, специфічний характер. Розрізняють внутрішньополітичне і зовнішньополітичне прогнозування.
Внутрішньополітичне прогнозування. Це спеціальні дослідження, метою яких є виявляти перспективні тенденції, шляхи, терміни, етапи політичного розвитку суспільства, вдосконалювати політичну систему, політичні відносини.
Розрізняють два аспекти внутрішньополітичного прогнозування. Перший аспект пов´язаний з прогнозними оцінками конкретних політичних явищ. Цей аспект має прикладний характер і на практиці здійснюється в процесі політичної діяльності. Суб´єктом прогнозу при цьому найчастіше виступає держава чи політична партія у формі відповідних органів. Другий аспект прогнозу охоплює діяльність політичних інститутів суспільства і політичні процеси, що відбуваються в ньому. Прогнозистом тут виступає певний науковий колектив, який спеціалізується на вивченні політичної системи країни.
Можна назвати такі об´єкти політичного прогнозування:
- розвиток політичної системи, її структури, активності й взаємозв´язку елементів;
- розвиток, спеціалізація й розширення політико-управлінських функцій у суспільстві, зростання колективних засад у прийнятті політичних рішень;
- політичний і правовий статус особистості, її відповідальність перед суспільством, механізм вдосконалення соціального контролю й дисципліни;
- форми й методи діяльності політичних партій та організацій;
- розвиток держави, зміна її форм, функцій і напрямів діяльності;
- зміна соціальної структури суспільства, політичної свідомості й політичних уподобань та орієнтацій різних груп населення;
- функціонування й розвиток громадської думки.
Внутрішньополітичне прогнозування виконує такі функції:
- виявлення тенденцій розвитку суспільства, визначення й зміцнення оптимальних форм політичної організації й управління суспільством;
- виявлення віджилих, застарілих форм суспільного розвитку, сприяння формуванню концепції соціально-політичного розвитку суспільства.
Зовнішньополітичне прогнозування (прогнози в галузі між-народних відносин і зовнішньої політики) має свої особливості. Міжнародні відносини як сфера людського спілкування складаються з економічних, політичних, правових, дипломатичних, соціально-психологічних, культурних, науково-технічних, військових та інших зв´язків і взаємовідносин між державами, народами, соціальними групами, партіями й організаціями і навіть між окремими особистостями, які діють на міжнародній арені.
Основним суб´єктом міжнародних відносин у сучасному світі є держава, яка завдяки цим відносинам реалізує свою зовнішньополітичну функцію.
Сучасна епоха характеризується якісно новим зростанням ролі міжнародних відносин у житті людства. А це у свою чергу викликає підвищену увагу з боку і вчених-спеціалістів, і широкої світової громадськості. Сьогодні невпинно збільшується число наукових дисциплін у галузі теорії міжнародних відносин. Важливою сферою прогнозування стали питання зовнішньої політики окремих держав.
На основі загальнотеоретичної методології оцінюється загальне становище в світі, регіоні чи країні, вивчаються тенденції й напрями розвитку і чинники, які визначають розвиток, робляться спроби оцінити нові можливі чинники розвитку тощо. На цій основі виникає можливість створювати більш-менш докладні багатоваріантні прогнози.
Враховуючи максимальну (порівняно з іншими об´єктами соціального прогнозування) невизначеність багатьох складників у міжнародних справах, важливо підкреслити, що в прогнозуванні міжнародних відносин і зовнішньополітичних явищ необхідна підвищена увага до чинників, які зумовлюють зовнішньополітичну стратегію (умови матеріального життя суспільства — природне середовище та демографічний чинник, спосіб виробництва й особливо виробничі відносини, розстановку політичних сил у країні тощо). На базі дослідження цих чинників й особливо міжнародних зовнішньополітичних дій прогнозування повинне виявити загальні тенденції розвитку з побудовою шкали ймовірності найбільш можливих чи бажаних відхилень від них. На цій базі можна виділити найвірогідніші, найменш вірогідні й оптимальні варіанти перспективного розвитку. Залежно від специфіки завдань прогнози міжнародних відносин можуть включати в себе: знаходження довготермінових загальних тенденцій зовнішньополітичної діяльності окремих держав і груп держав; створення довготермінових прогнозів (побудови загальної, недеталізованої картини можливого розвитку міжнародних відносин приблизно на десятиріччя вперед); створення середньотермінових прогнозів (побудова більш деталізованої ймовірної картини розвитку міжнародних подій з визначенням різних варіантів і орієнтовних підрахунків за низкою шкал на рік чи на кілька років наперед); розроблення короткотермінових прогнозів (докладніший розгляд порівняно багатьох варіантів розвитку подій, визначення максимально ймовірних і оптимальних зовнішньополітичних рішень на найближчі дні, тижні й місяці в межах поточного року).
Підґрунтя політичного прогнозування. Соціально-політичне прогнозування базується на аналізі інформаційного масиву — сукупності даних, які зведено до певної системи наукових фактів, і вони характеризують об´єкт прогнозування. До складу інформаційного масиву входять найрізноманітніші джерела: періодична преса, політичні огляди і звіти, статистичні дані, звіти про зарубіжні відрядження спеціалістів, дані анкетних опитувань експертів, радіопрограм, політичні заяви, ноти урядів, особисті характеристики політичних лідерів, оцінки їхніх світоглядно-політичних переконань, монографії, дисертації тощо.
Політик, який прагне досягти успіху в політичному прогнозуванні, повинен враховувати такі чинники, як рівень достовірності інформації, на якій його прогнозування ґрунтується; співвідношення політичних сил у суспільстві; економічні показники в контексті поставленої мети; престиж й організованість політичних сил, які його підтримують; настрої в суспільстві (динаміку громадської думки) тощо. Він повинен передбачати можливі наслідки своїх політичних дій: прогнозування політичної перемоги повинно включати й завбачення змін у суспільстві: не тільки виграшу для себе, а й того, як це вплине на інтереси інших учасників політичного процесу і якою буде їхня адекватна реакція. Прогнозування наслідків стосується й можливої поразки: щоб поразка в окремих питаннях не стала приводом до втрати довіри своїх прихильників і активізації політичних супротивників.
Методи та види прогнозів. Сучасна західна політологія широко застосовує біхевіористичний метод аналізу політичних процесів, сутність якого пов´язана з визначенням поведінки окремих груп або індивідів у політиці.
Спостереження за поведінкою людини в політиці дає змогу одержувати емпіричну інформацію за допомогою безпосереднього вивчення її поведінки, використовуючи при цьому анкетування, інтерв´ю, аналіз документів та ін. Додаткову інформацію одержують і за допомогою статистичних методів дослідження політичних процесів.
Аналіз статистичних матеріалів відкриває перед прогнозистом нові можливості. Дослідник, який володіє відповідною технікою аналізу, "добуває" з інформації, яку від одержав, необхідні відомості, прослідковує закономірності, відкриває тенденції.
Перевага цього методу прогнозування полягає в тому, що він дає змогу абстрагуватися від обмежень часу й простору.
Інформацію про об´єктивні й суб´єктивні аспекти політичного життя суспільства не можна одержати тільки методами прямої статистики; тут потрібні конкретно-соціологічні, політологічні, соціально-психологічні й інші дослідження. Важливим у прогнозуванні є врахування того соціального, економічного, організаційного, науково-технічного фону, на якому розвивається об´єкт прогнозування. Саме цей фон як сукупність умов (зовнішніх чинників) обмежує розвиток об´єкта прогнозу і в майбутньому активно взаємодіє з ним.
Наслідком прогнозування перспектив розвитку суспільно-політичних явищ і процесів є пошукові, нормативні й інші прогнози.
Пошуковий прогноз — це прогноз, який, виходячи з тенденцій розвитку і сучасного стану об´єкта прогнозування, визначає майбутній стан цього об´єкта на заданий проміжок часу, при заданих початкових умовах. Такий прогноз відповідає на запитання, в якому напрямі відбувається розвиток, який найвірогідніший стан об´єкта прогнозування у визначений період майбутнього. Характерним прикладом прогнозів такого типу можуть бути прогнози чисельності народонаселення планети, розвитку комунікацій на певний період, розроблюваних під егідою ООН.
Нормативний прогноз — це досягнення наперед заданих завдань і цілей суспільства. Метою такого прогнозу є виявлення оптимальних шляхів вирішення поставлених проблем, визначення можливих організаційно-технічних заходів, орієнтовної вартості програм тощо. Нормативне прогнозування можливе тільки при прогнозуванні соціально-економічних і політичних процесів, оскільки процеси, що їх вивчають природничі науки, не піддаються соціальному регулюванню. На відміну від пошукового прогнозу нормативний прогноз будується у зворотному напрямі, тобто від наперед заданого стану об´єкта прогнозування до вивчення сучасних тенденцій та їхніх можливих змін, які забезпечать досягнення цього стану. Нормативне прогнозування є, таким чином, попереднім етапом і необхідною передумовою науково обґрунтованого планування, прогнозування й проектування.
Прогнози розробляються за допомогою певних методів прогнозування, які являють собою сукупність способів і процедур відбору й аналізу емпіричної інформації для складання прогнозу.
Методологія політичного прогнозування використовує два види закономірностей: закономірності функціонування політичних систем і закономірності їхнього розвитку. Перші характеризують самі процеси життєдіяльності політичних інститутів суспільства, а другі визначають напрями змін різних явищ і форм політичної організації суспільства.
Прогнозування в галузі внутрішньої політики спирається, насамперед, на виявлення і комплексний аналіз соціально-економічних чинників, які безпосередньо чи опосередковано впливають на політику, систему конкретного суспільства. За результатами аналізу цих базових змінних повинен бути сформульований висновок про тенденції розвитку внутрішньої політики в даний історичний період. Аналіз тенденцій є підґрунтям для формування прогностичних висновків і пов´язаних з ними наукових рекомендацій для підвищення ефективності управління.
У політичному прогнозуванні використовується весь арсенал методів розроблення прогнозів. Зокрема, значний ефект тут дають системний підхід, кібернетичне, математичне й імітаційне моделювання, науковий інструментарій теорії ігор, систематичні опитування експертів та інші методи. Австрійський футуролог Еріх Янч налічує понад 200 наукових методів, спеціальних методик та логічних і технічних засобів пізнання майбутнього. Однак у практиці використовується не більше ніж 15—20 методів прогнозування. Усі їх досить умовно можна поділити на 5 груп:
1. Екстраполяція.
2. Експертні оцінки.
3. Моделювання.
4. Сценарії майбутнього.
5. Історична аналогія.
Кожний із цих методів прогнозування майбутнього має свої переваги і вади.
Метод екстраполяції. Метод екстраполяції тенденцій базується на припущенні про безперервність розвитку більшості процесів реального політичного життя. Якщо для якоїсь системи — технічної, біологічної чи соціальної — в минулому був характерним розвиток (зростання чи спад) з певною постійною швидкістю або з певним прискоренням, то є підстави вважати, що швидкість чи прискорення залишаться незмінними й на певний проміжок часу в майбутньому. Таким чином, можна графічно чи аналітично продовжити криві зростання (спаду) й обчислити кількісні характеристики майбутнього стану об´єкта прогнозування. Проте треба бути дуже обережним у виборі часових інтервалів для прогнозування. Необґрунтоване продовжування на майбутнє тенденцій минулого часто призводить до абсурду.
Експертні оцінки. Експертні оцінки — науковий метод аналізу й дослідження складних соціально-політичних проблем, які не формалізуються на основі інтуїтивно-логічного підходу. Суть методу полягає в тому, що експерти (провідні спеціалісти в різних галузях науки і техніки) проводять аналіз проблем з наступним формалізованим опрацюванням результатів. Узагальнена думка експертів приймається як найвірогідніше розв´язання проблеми.
Найскладнішим є процес добору експертів. Останніми роками розроблено чимало методів пошуку їх — як об´єктивних (за кількістю наукових праць, за стажем роботи, рекомендаціями співробітників, результатами спеціальних тестів), так і суб´єктивних (таємне голосування за кожну кандидатуру в експертну групу, взаємна оцінка майбутніх експертів за допомогою спеціальних шкал тощо).
Організація роботи експертів — також досить складне питання. Традиційні дискусії, безпосередній обмін думками мають багато вад: тиск авторитетів, суб´єктивність експертів, небажання деяких з них публічно відмовлятися від своєї думки тощо. Тому останнім часом набув популярності так званий метод Дельфі — за ім´ям славнозвісного оракула Стародавньої Греції. При цьому експертне опитування проводиться анонімно, в кілька турів, з проміжним ознайомленням експертів з результатами кожного туру. Зв´язок між експертами здійснюється за допомогою пошти або вони безпосередньо підключаються до комп´ютера, і вже згадувані психологічні чинники не можуть вплинути на кінцеві результати. Такі відомі способи прогнозування, як метод мозкових атак, спроб і помилок, сценарію подій та інші, є різновидами методу експертних оцінок.
"Мозковий центр" — назва формально організованої ради експертів і спеціалістів з різних галузей політики, економіки та інших сфер сучасного знання при вищому керівництві країни чи при главі держави (президентові), а також неформалізованого оточення із радників, аналітиків та інтелектуалів, знаннями і досвідом яких користується керівник країни чи окремого відомства. Поняття "мозковий центр" почали вживати в післявоєнні роки ("мозковий центр" Кеннеді), коли роль науки в політиці різко зросла. Ці центри можуть об´єднувати багато спеціалістів — кілька сотень і навіть тисяч. Вони функціонують переважно на непостійній основі й формуються залежно від потреб моменту і від особистих якостей керівника та від його здатності цінувати наукове знання.
Експертні оцінки політичних, військово-політичних, стратегічних та інших ситуацій сприяють значному підвищенню професіоналізму політики.
Парламентські партії Заходу виробили інтегральний показник ефективності своєї політичної діяльності (електоральна поведінка мас), який досить надійно визначається методами конкретних соціологічних досліджень.
Є ще один специфічний метод експертних оцінок — опитування громадської думки, який набуває все більшого поширення як у нас, так і за кордоном.
Анкетне опитування населення було започатковано в 30-ті роки 20 ст., коли Джордж Геллап провів передвиборний зондаж політичної ситуації. Сьогодні цей метод широко використовується в практиці політичного прогнозування.
Метою анкетних передвиборних досліджень є визначити на базі вибіркового статистичного аналізу думки виборців. Це має як практичне значення (коригування передвиборної кампанії відповідно до одержаного прогнозу стосовно можливих результатів голосування), так і наукове значення (аналіз чинників, які впливають на рішення виборців, вивчення залежності між соціологічними характеристиками виборців — вік, рівень освіти, стать, професія, рівень прибутку - та їхньою декларованою поведінкою на виборах). Анкетні дослідження й опитування мають і суттєві обмеження. По-перше, вони суб´єктивні, оскільки передбачають інтерпретацію формальних даних. По-друге, вони створюють штучну ситуацію, наближену до експерименту, хоча метою анкетних досліджень є встановлення істини в природних умовах.
Найперспективнішим методом наукового прогнозування в соціально-політичній сфері є метод моделювання, тобто імітації структури, процесу прогнозування й розвитку політичної системи в різноманітних структурних і функціональних моделях та розрахунок можливих тенденцій їхнього руху.
Метод моделювання. Метод моделювання побудовано на вивченні не власне об´єктів пізнання, а їхніх моделей. Результати дослідження переносяться з моделей на об´єкт.
Будь-яка модель характеризує дійсний об´єкт, процес чи явище лише приблизно; ступінь цього наближення залежить від виду використовуваної моделі, від методики і технічних засобів моделювання.
За своєю формою моделі соціально-політичних систем можуть виступати як словесний опис термінами гуманітарних наук або як графіки, діаграми, математичні й кібернетичні системи.
Моделі соціально-політичних систем можна поділити на такі основні типи:
а) статистичні моделі, які відображають стан соціально-політичних систем у певний момент;
б) прості динамічні моделі, які відображають не тільки структуру, а й процес функціонування цих систем;
в) складні динамічні моделі, які відображають не тільки структуру і процес функціонування, а й процес розвитку соціально-політичних систем, тобто процес якісної зміни їхніх структур.
Отже, в моделі може бути відображена об´єктивна структура політичної системи, а також закономірності її функціонування й розвитку.
При розробленні прогностичної моделі початковим етапом є вибір найпосутніших чинників, які визначають обрис, стан тієї чи іншої політичної системи, так би мовити, політичне обличчя суспільства. Адже зрозуміти зміст і тим більше перспективи розвитку політичних відносин можна лише на основі пізнання загальних закономірностей їхньої зміни і розвитку.
Моделювати можна розвиток не тільки певних сфер суспільства або роду діяльності, а й усього світового співтовариства. Першу глобальну модель світового розвитку запропонував Дж. Форестер (США, 1971 p.). Вона ґрунтується на екстраполяції п´яти чинників: зростання народонаселення, індустріалізації, забруднення навколишнього середовища, виробництва продуктів, видобутку природних ресурсів.
Моделі поділяються на матеріальні (макети, муляжі, панорами тощо) та ідеальні, уявні. У політології, соціології та інших суспільних науках використовують ідеальні моделі, які в свою чергу поділяють на знакові та моделі-образи.
Знакові моделі називають математичними, створення їх потребує застосування електронної обчислювальної техніки. Останнім часом почали створювати власні моделі спеціально для прогнозування суспільства і його структур, у тому числі й політичних. Це, наприклад, модель соціальної мобільності (С. Прайс), модель м´яких систем (П. Чекленд), модель гонитви озброєнь (Дж. Річардсон), модель "довгих хвиль" (М.Д. Кондратьев, С.Ю. Маслов), модель "вісім коліс" (В.Б. Тихомиров) та ін.
Моделі-образи стають дедалі вагомішими у виробленні політичних прогнозів.
Широко відомі моделі глобального розвитку, створені під егідою Римського клубу. Ці моделі стосуються таких тем, як пошук стратегії виживання сучасного людства, аксеологічний аналіз форм політичного управління і систем економік, пошуки альтернативних шляхів розвитку цивілізації тощо.
Наочною ілюстрацією політологічного моделювання є моделі функціонування політичних систем (Г. Спіро, Г. Олмонд, Т. Парсонс).
Імітаційне, комп´ютерне моделювання. Останнім часом широко використовують імітаційне, комп´ютерне моделювання. Це — експериментальний метод дослідження й прогнозування динаміки складних систем за допомогою ЕОМ. Його можна визначити як процес конструювання моделі реальної системи з наступним дослідженням і проведенням експериментів на цій моделі. Завдяки вивченню поведінки в різних умовах і при різних значеннях вхідних параметрів з´являється можливість прогнозувати поведінку реальної системи, передбачити результати різних керованих дій чи змін. Інакше кажучи, експеримент із самою системою чи об´єктом моделювання замінюється на експеримент з модельним описом його. Це особливо важливо в разі дослідження складних соціально-економічних і політичних процесів на регіональному й глобальному рівнях, коли прямий експеримент принципово неможливий або може призвести до непередбачених результатів.
Ігрове моделювання. Експеримент у політичному прогнозуванні практикується в специфічній формі ігрового моделювання, коли досліджуваний процес чи явище відтворюються в певних параметрах, які цікавлять політолога-прогнозиста, шляхом створення ситуації гри. Імітуючи розвиток того чи іншого політичного явища (конфлікту, переговорів, засідання парламенту тощо), дослідник має змогу передбачити розвиток реального процесу або розкрити його внутрішні механізми.
Поза конкретною політичною моделлю недоцільною є постановка питання: чи визначає соціальний статус сьогоднішнього дня день завтрашній?
Якщо, наприклад, ми моделюємо теперішнє політико-економічне становище в Україні як певну фазу процесу роздержавлювання економіки, то й вибір можливих варіантів завтрашнього дня слід брати з арсеналу аналогічних подій, які вже сталися; а якщо ми оцінюємо теперішнє становище як модифікацію соціалізму, то поле варіантів "розвитку" — в минулому.
Образи і сценарії майбутнього. Крім імітаційних моделей, які сьогодні є одним із найпоширеніших методів вивчення й прогнозування глобальних процесів, широкого застосування набули історичні моделі — образи і сценарії майбутнього. Історичний підхід полягає у виявленні об´єктивних закономірностей і тенденцій розвитку системи і спирається на принципи детермінізму майбутнього, на те, що необхідність завжди пробиває собі шлях крізь випадковості. Сценарій можна розглядати як історико-системну модель, орієнтовану на процес розвитку. Уперше сценарій як метод виявляння закономірностей і механізмів розвитку складних біосоціальних систем ввели Г. Канн і А. Вейнер у книжці "2000-й рік". Він визначався як гіпотетична послідовність подій, побудована з метою зосередити увагу на зв´язку причин і наслідків процесів, які вивчаються.
Сценарії являють собою описове відтворення гіпотетичної картини майбутнього світу в цілому або різних сфер соціально-політичного життя певної країни. Підготовка сценарію включає опис логічної послідовності подій і процесів з метою визначити альтернативи розвитку, перспективи і можливі варіанти зміни великих і складних соціально-політичних систем, наприклад, окремих країн, груп країн, системи міжнародних відносин загалом. Отже, сценарій зосереджує увагу на тих причинно-наслідкових зв´язках, які прогнозист вважає найважливішими, і на пунктах, які потребують прийняття рішень.
Розроблення сценаріїв для сфери політичного прогнозування дає змогу створити своєрідний спектр можливих політичних, зокрема конфліктних, ситуацій як основи для завчасного реагування у формі підготовки й планування альтернативних рішень.
Такі ситуаційні описові моделі внутрішньополітичної чи міжнародної обстановки дають змог}´ не тільки усвідомити характер варіантів її дальшого розвитку, а й оцінити роль і значення різноманітних чинників, які зумовлюють причини виникнення й напрями розвитку політичних подій.
Розробляючи сценарій, можна ставити різноманітні цілі, зокрема, оцінити політичну обстановку, визначити можливі варіанти та напрями її розвитку, деякі ймовірні випадковості та наслідки прийняття політичних рішень у різних політичних ситуаціях. Сценарій, таким чином, покликаний допомогти знайти відповіді на те, як може розвиватися політична обстановка і якими можливостями треба скористатися на різних етапах її розвитку, щоб прискорити настання одних і відвернути настання інших подій.
Сценарії з´ясовують: 1) яким шляхом крок за кроком можна реалізувати певну теоретичну ситуацію; 2) які є варіанти на кожному етапі для кожного учасника подій з тим, щоб відвернути певний розвиток подій, полегшити або уникнути його.
Сценарій, таким чином, являє собою багатоваріантний прогноз, який поєднує системний та історичний підходи до вивчення складних систем; у більшості випадків носить описовий характер і широко використовується в побудові комплексних прогнозів.
Прагнучи передбачити розвиток політичних процесів, політичні діячі і в минулому, і сьогодні постійно використовують метод аналогії, тобто зіставлення прогнозованого процесу з чим-небудь схожим на ті політичні процеси, які вже відбувалися в минулому.
Метод історичної аналогії. Аналогія передбачає порівняння в думках двох або більше політичних явищ, процесів з метою вивчити суттєві риси одного з них на прикладах інших. Сьогодні, наприклад, вчені, аналізуючи події в Російській Федерації, нерідко звертаються до досвіду колишньої Югославії. У практиці політичної діяльності цей метод є досить ефективним у тих випадках, коли прогноз будується на основі пізнання законів функціонування соціально-політичних систем у звичайних для них умовах.
Необхідно зазначити, що жоден із розглянутих методів не може забезпечити високої надійності прогнозу. Тому на практиці зазвичай звертаються до комбінованих, комплексних методів. Такий підхід дає змогу усунути вади окремих методів і гарантувати більшу точність і надійність прогнозів. Типова методика побудови комплексного прогнозу складається з таких стандартних операцій: попередня орієнтація; розроблення вихідного (базового) прогнозу; розроблення пошукового прогнозу; розроблення нормативного прогнозу; контрольна перевірка точності й надійності прогнозу; формулювання рекомендацій для оптимального планування, проектування й керування.
У політичному прогнозуванні (як і в будь-якому науковому пізнанні) велику роль відіграє інтуїція, під якою розуміється спроможність угадувати ціле до того, як буде одержано всі частини цього цілого; здатність охоплювати в уяві найтиповіше, що є істотним ще до одержання результатів дослідження його.
При розробленні політичного прогнозу і пов´язаного з ним планування політичної діяльності держави, партії й соціальної групи велике значення має безперервне коригування раніше розроблених прогнозів, постійне внесення до них змін і доповнень відповідно до розвитку і зміни об´єктивної політичної ситуації, відкидання старих, невиправданих варіантів і виявлення нових тенденцій розвитку.
Основні стадії політичного прогнозу. Процес розроблення політичного прогнозу можна розділити на такі основні стадії:
1. Структурний аналіз відповідної політичної системи.
2. Вибір основних чинників та елементів даної системи, а також визначення їхньої ролі й значущості в кількісному значенні.
3. На основі дослідження статистичних даних, які характеризують дію цих чинників у різні періоди в минулому й сьогодні, виявлення основних тенденцій ("траєкторій") розвитку досліджуваних політичних процесів.
4. Екстраполяція цих тенденцій на майбутнє.
5. Синтез цих майбутніх "траєкторій" в їхній взаємодії в рамках моделі даної політичної системи.
6. Інтеграція прогнозів основних напрямів процесів у різних сферах суспільних відносин — економічних, політичних, правових, ідеологічних та ін.
7. Розроблення на цій основі комплексного прогнозу розвитку різних рівнів, а також окремих прогнозів, які характеризують розвиток окремих частин цих систем і процесів.
8. Безперервне коригування політичного прогнозу в зв´язку з появою і дією нових, не врахованих раніше чинників на всіх рівнях політичних систем.
9. Політичне прогнозування, поряд з плануванням, програмуванням і проектуванням є формою конкретизації наукового передбачення; воно не допускає директивного розв´язання проблем сучасного і майбутнього. Прогностичний підхід ставить завдання: виявити можливі або бажані варіанти розвитку об´єкта для наступної оптимізації планів, програм і проектів. Сучасне прогнозування здійснює побудову поля, шкали та спектра можливостей і запроваджує розподіл на ньому функцій вірогідності в разі пошукового (розвідувального) прогнозу або оцінної функції в разі нормативного прогнозу. Прогноз (висловлювання про майбутній розвиток об´єкта, процесу чи явища в певний проміжок часу) дає змогу виявити всі можливі варіанти розвитку й розв´язання різних проблем майбутнього, його взаємовиключні варіанти, стихійні й свідомі процеси, визначити їхні часові та просторові параметри.
Політичне прогнозування виконує певні функції, зокрема, соціально-гносеологічну, функцію розвитку, евристичну, інтегративну, запобіжну, інтенсифікативну, нормативну, комунікативну й орієнтовну. Найважливішою функцією політичного прогнозування є те, що воно дає розуміння історичної перспективи, допомагає визначити напрям соціально-економічного й політичного розвитку на тривалий час, правильно орієнтуватись у міжнародних подіях і тим самим служить для вироблення обґрунтованої стратегії і тактики.
Нині в Україні є кілька дослідницьких груп, секторів і відділів різних установ, які займаються розробленням економічних, політичних та інших прогнозів. Це — Інститут міжнародних відносин Київського університету ім. Тараса Шевченка, Інститут соціології НАН України, Національний інститут стратегічних досліджень та ін.
Однією з проблем, вирішення якої дало б змогу підвищити надійність і обґрунтованість політичних прогнозів, а отже, і науковий рівень управління політичними процесами, є розроблення принципів верифікації прогнозів (їхньої істинності, обґрунтованості й надійності).
|
