Поняття соціально-політичного передбачення й прогнозування

   Оскільки люди самі творять свою історію, вони завжди прагнуть знати результати своєї діяльності, прагнуть передбачити майбутнє. На різних етапах історії політичні й державні діячі намагалися з´ясувати, що чекає їхні країни, які перспективи розвитку подій.
   Нині проблема прогнозування явищ і подій, передбачення соціальних наслідків прийнятих рішень набуває характеру нової глобальної проблеми: суспільство й катастрофа, руйнування й потрясіння, суспільство й дестабілізація його, що безпосередньо зачіпає основи існування сучасного суспільства. Сутність цієї нової проблеми — у діалектиці непередбачуваного й непередбаченого.
   Передбачення майбутнього — це результат пізнавальної діяльності людини. Інакше кажучи, передбачення являє собою рису розумової діяльності, що свідомо досліджує у формі ідеальної моделі предмети та явища чи умови їхнього існування, яких немає або вони чомусь недосяжні для досліджень і перевірки. Основою наукового передбачення є пізнання об´єктивних внутрішніх зв´язків предметів і явищ, законів, які розкривають цей внутрішній, істотний і сталий зв´язок явищ і конкретних умов їхнього існування.
   Майбутнє можна зрозуміти тільки завдяки аналізові минуло-го й сучасного, оскільки воно з´являється на основі діалектичної зміни їх.
   Прогнозування є окремим видом передбачення. Однак соціальне прогнозування, поширюючись на всі сфери суспільного розвитку, має відносну самостійність і автономність щодо інших видів чи типів наукового передбачення.
   Особливе значення соціального прогнозування полягає в тому, що передбачаються ті зміни суспільного життя, які розкривають взаємозв´язок історичної закономірності й предметної діяльності людей. Воно враховує співвідношення якісних і кількісних характеристик у соціальному явищі, і це дає змогу встановити певну спрямованість розвитку самого явища, з достатньою точністю визначити характер соціальних подій, форму і напрям їхнього руху. Точність, вірогідність і ймовірність прогнозування залежить від того, про яке майбутнє йдеться: безпосереднє, оглядне чи безумовно віддалене.
   Окремі футурологи й соціологи віщують швидку загибель людської цивілізації, "крах світу", "крах життя взагалі", оскільки "земля, на якій заблукала людина 20 століття, — пише Р. Дарендорф, — огорнута густою темрявою, і людина не знає, куди їй іти". На цій підставі вони заперечують можливість і необхідність передбачення. "Майбутнє, — стверджують вони, — є справою віри, а не наукового дослідження". Будь-яке соціологічне передбачення вони проголошують різновидом соціального знахарства. Творча діяльність людини вважається підсвідомою, ірраціональною, такою, що ґрунтується на "логіці абсурду" і на "законах випадковостей". Так, наприклад, представники теорії "творчої", або "емерджентної", еволюції заперечують у творчості елемент передбачення, розцінюючи творчу еволюцію як щось ірраціональне, а нову якість — як непередбачене й раптове. Фаталісти й волюнтаристи недооцінюють роль випадковостей у формуванні результатів передбачення і спотворюють роль суб´єктів у процесі творчості.
   Інші науковці допускають можливість передбачення, але обмежують його різними умовностями, неправильно трактуючи роль особи й колективу в науковому передбаченні. А. Спаковський у своїй книжці "Свобода — детермінізм — індетермінізм" намагається довести, що тільки соціальна меншість "мислить категоріями майбутнього", а соціальна більшість, тобто трудящі маси, — узагалі не здатні пізнати майбутнє. Навіть Дж. Томсон, який визнає можливість передбачення природних явищ, у своїй книжці "Передбачуване майбутнє" пише, що "соціології ще належить знайти свого Ньютона, не кажучи вже про Планка, і тому передбачення в цій галузі не виходить за рамки здогадок".
   Подібних поглядів дотримуються К. Ясперс, О. Тофлер та інші відомі філософи, соціологи й політологи.
   Уявлення про неможливість передбачати майбутній розвиток політичних подій, своєрідний агностицизм у ставленні до майбутнього поширені й серед західних політичних діячів. І сьогодні існують забобони, що політика — це мистецтво, яке не піддається ніяким прогнозам. Відомий англійський політичний діяч лорд Солсбері свого часу говорив, що "політична діяльність схожа на поїздку в екіпажі при інтенсивному нерегульованому русі, коли час від часу треба бути готовим пристосовуватися, змінювати напрям і ухилятися". Навіть такий досвідчений політичний і державний діяч, як В. Черчілль, заявляв, що "було б помилкою дивитися далеко вперед". На його думку, "в один і той самий момент можна тримати лише одну ланку в ланцюзі долі".
   Зневіра в майбутньому, страх перед прийдешнім, безвихідь, песимізм, байдужість, депресія — характерні риси багатьох концепцій сучасних західних соціологів, політологів і футурологів.
   Наукове передбачення й соціальне прогнозування. Майбутнє людства — це не аморфне й невизначене прийдешнє, без будь-яких часових рамок і просторових меж, в якому може відбутися все, на що здатна фантазія. Наукове передбачення й соціальне прогнозування повинні дати відповідь на питання не тільки про те, що може реально здійснитися в майбутньому, а й про те, коли цього слід чекати, яких форм майбутнє набуде та яка міра ймовірності даного прогнозу.
   Виділяючи стосовно перспектив людства етапи його поступального розвитку, доцільно говорити про безпосереднє, оглядне і віддалене майбутнє. Така періодизація не безпідставна, вона продиктована характером наших знань про майбутнє, які в свою чергу визначаються об´єктивними обставинами. Знання про майбутнє в міру віддалення від сьогодення стають усе менш конкретними й точними, усе загальнішими й приблизними, як і знання про далеке минуле людства. Ця зростаюча невизначеність передбачення майбутнього пов´язана з природою соціального розвитку, з багатоваріантністю й альтернативністю реального історичного процесу, з непередбаченістю конкретного ходу і результату окремих подій у суспільному житті.
   Щодо безпосереднього майбутнього наука вже сьогодні використовує багато конкретних даних, які дають змогу складати обґрунтовані, вірогідні прогнози, тобто робити цілком вірогідні судження (наприклад, уже можна впевнено прогнозувати розвиток політичної системи, поведінку електорату тощо).
   Щодо найближчого майбутнього, яке охоплює собою більшу частину 21 ст., то наші знання про нього носять, так би мовити, лише правдоподібний характер, базуються на дуже неповній індукції, і до них слід ставитися обережно.
   Передбачення має комплексний характер, в його основі лежить такий принцип діалектики, як всебічне охоплення і виявлення предметів. Воно пов´язане з мислимим "випереджанням" розвитку самого предмета й умов його існування. Передбачити — це означає відповісти, як саме і чому саме так розвиватиметься даний предмет, які особливості й умови цього процесу розвитку і який можливий результат.
   Наукове передбачення дає принципово нове знання про об´єкт, яке здобувається внаслідок всебічного дослідження й відображає нові аспекти прийдешнього явища чи предмета. Тому це знання виступає новим у всій системі знань.
   У процесі пізнавання людина поглиблює свої знання, розкриває майбутнє й прийдешнє, перевіряючи їх на практиці. Суспільно-історична практика є не тільки джерелом пізнання, а й єдиним критерієм істинності його результатів. Нові висновки, одержані в процесі пізнання, визначаються як вірогідні лише тоді, коли конкретні дії людей, побудовані на цих висновках, дають передбачені результати. Збіг передбаченого результату, сформульованого на основі нових знань, з практичним результатом, досягнутим з урахуванням цих самих нових знань, є підставою для впевненості в правильності відображення людьми властивостей і певних законів об´єктів.
   Отже, тільки в процесі практичної діяльності відбувається перевірка вірогідності передбаченого, відмежування від вигаданого, надуманого, ілюзорного пророцтва. Практика дає змогу гіпотезі перейти в наукову теорію, а можливий передбачений факт вона робить фактом дійсності. Вищезгадані методологічні положення про роль суспільно-історичної практики в процесі пізнання дають змогу правильно зрозуміти специфічність співвідношення суб´єкта й об´єкта в науковому передбаченні, а також категорій емпіричного й теоретичного, конкретного й абстрактного, історичного й логічного, можливості й дійсності, випадковості й необхідності і т. ін.
   Соціальне прогнозування охоплює всі аспекти людської діяльності: науку й техніку, продуктивні сили, виробничі відносини, демографічні процеси, охорону здоров´я, народну освіту, житлове будівництво, літературу й мистецтво, політику, міжнародні відносини, освоєння земних надр, океану й космічного простору тощо.
   Прогнозування в політиці. Це відносно самостійна сфера соціального прогнозування. Це — спеціальне наукове дослідження перспектив розвитку політичного життя, його процесів, подій і явищ.
   Політичне прогнозування — обов´язкова умова успішної політичної діяльності. Воно передбачає вироблення політичного прогнозу, суджень про майбутнє в політичному процесі.
   Значення політичного прогнозування полягає не тільки в тому, що від нього залежить ефективність політичної діяльності, прийнятих рішень, акцій, а й у тому, що за самою сутністю воно є започаткованою політичною оцінкою, яка ґрунтується на усвідомленні політичних інтересів певних соціальних груп.
   Передбачуваність розвитку політичних систем і процесів визначається тим, що майбутня політична дійсність закономірно випливає з минулого і сучасного спрямування розвитку політичних подій.
   Політичний прогноз виступає як частина комплексного соціального прогнозу і як такий він є найуспішнішим і найефективнішим. Він здійснюється на основі економічного прогнозу і водночас на основі врахування дії специфічних законів функціонування й розвитку політичної надбудови, яка є відносно самостійною і здійснює зворотний вплив на економічні процеси, що відбуваються в суспільстві. У цьому й полягає специфіка політичного прогнозування.