Громадсько-політичні організації та рухи — своєрідні форми вияву політичної активності людей

   Створення громадсько-політичних організацій і рухів зумовлене специфікою проблем, які вони покликані розв´язувати, а тому їх можна розглядати не як феномени одного порядку, а диференційовано.
   Громадські організації — це масові об´єднання громадян, створені на основі самоуправління і самодіяльності з метою захищати інтереси певних груп населення (соціальних, професійних, молодіжних, культурно-освітніх та ін.) Вони здебільшого мають фіксоване членство, свій статут, структуру і т. ін.
   Людина, яка є членом громадської організації, повинна виконувати прийняті в ній правила поведінки. Організація в разі необхідності може вимагати від свого члена: підпорядковувати власні інтереси спільним, навіть якщо він особисто голосував проти прийнятого рішення; займатися діяльністю, в необхідності якої він не переконаний; пристосовуватися до звичаїв і традицій організації (уніформи одягу, зразків поведінки, специфічної мови і т. ін.). Виконання цих вимог сприяє вихованню почуття єдності, зміцненню зв´язків, безперервності функціонування даної спільноти тощо.
   Зазвичай до структури громадських організацій включають: організації — профспілкові, молодіжні, жіночі, дитячі, наукові, технічні; добровільні товариства — культурно-просвітницькі, фізкультурно-спортивні, фонди, асоціації; творчі спілки — письменників, композиторів, театральні та ін. Основоположними принципами діяльності громадських організацій є їхня незалежність, самодіяльність, відкритість і гласність.
   Для того щоб громадська організація активно впливала на суспільний розвиток, від неї вимагається чітко налагоджена організація її роботи. Результативність її діяльності перебуває в прямій залежності від соціальної активності членів організації, від їхніх можливостей впливати на процеси, що відбуваються як всередині країни, так і за її межами.
   Пасивність, застій і бюрократизація в будь-якій громадській організації негативно позначаються як на діяльності самої організації, так і на житті суспільства.
   Важливою проблемою в політології є критерії класифікації громадських організацій. За найважливіший беруть характер взаємозв´язків членів організації або рід їхньої діяльності.
   В основу типології громадських організацій можна покласти цілі організації: захист громадянських, політичних , економічних і культурних прав і свобод громадян (наприклад, професійні спілки, союз підприємців, товариство споживачів і т. ін.), або задоволення професійних чи аматорських інтересів (спілки письменників, журналістів, художників та ін.), або участь у добродійній діяльності (товариство милосердя, Фонд миру тощо).
   Особливе місце в політиці займають лобістські організації, що з´явилися у США, а потім поширилися в інших країнах. З метою регулювати лобізм США навіть прийняли в 1946 р. спеціальний закон, який через вісім років став конституційним. Лобістські організації зазвичай мають форму комітетів, комісій чи рад, що створюються при органах законодавчої і виконавчої влади. Основне завдання цих організацій — налагоджувати контакти з політичними діячами і чиновниками, щоб надалі домагатися від них приймання потрібних лобістам рішень. З цією метою вони забезпечують їх відповідною інформацією, організовують підношення, вдаються до погроз і шантажу.
   Значний політичний вплив сьогодні справляють союзи підприємців: Національна асоціація промисловців США, Британська конфедерація промисловості і т. ін.
   Політичний вилив на політичні процеси в країнах справляє споживчий рух (спілки захисту прав споживачів).
   Громадські організації є вагомими чинниками суспільних перетворень, вони впорядковують суспільне життя. Застій у їхній діяльності впливає на життя всього суспільства, призводить до зниження ефективності його діяльності.
   Громадські органи — це особливий вид громадських об´єднань, що створюються переважно при державних органах і є формою прояву суспільної активності мас. Складовими громадських органів виступають різного роду комітети — ветеранів війни, інвалідів, захисту прав і т. ін. Більшість із них не мають фіксованого членства, статутних документів тощо. Вони періодично беруть участь у діяльності державних органів, і це надає їхній діяльності політичного характеру.
   До громадських, а по суті громадсько-політичних, рухів відносять наймасовіші об´єднання громадян, що виникають для реалізації певної мети. Масовий характер таких рухів багато в чому споріднює їх з громадськими організаціями, хоч між ними є певні відмінності. Так, громадський рух може бути структурно неоформленим, але його масовість і сила відчутна в суспільстві. Громадська організація — це переважно об´єднання однодумців, а громадський рух включає зазвичай різні верстви і групи людей, навіть з різними політичними поглядами, заради досягнення якоїсь мети. Наприклад, Рух прихильників миру, Рух "Грінпіс" та ін.
   Активізацію діяльності громадських організацій і рухів зумовлюють: поглиблення кризи в різних сферах суспільного життя; зростання небезпеки екологічної катастрофи; небезпека розв´язання ядерної війни; необхідність відстоювати права і свободи та соціальний захист життя людини і т. ін.
   Отже, громадсько-політичні рухи — зазвичай структурно не оформлені масові об´єднання громадян і організацій різних соціально-політичних орієнтацій, діяльність яких є тимчасовою і найчастіше спрямована на виконання певних тактичних завдань. Після вирішення поставлених завдань такі рухи або розпадаються, або консолідуються в нові політичні партії чи громадсько-політичні організації.
   У своїй діяльності громадсько-політичні рухи можуть керуватися вузькими, загальнонаціональними або загальнолюдськими завданнями чи інтересами. Відповідно до цих критеріїв (за масштабами своєї діяльності) рухи можна типологізувати на міжнародні, загальнонаціональні і регіональні (локальні).
   Однією з причин піднесення ролі громадських рухів у політичній системі суспільства є неспроможність традиційних інститутів держави розв´язувати назрілі завдання. На основі назрілих завдань і визначається мета створюваних громадсько-політичних рухів. При цьому мета може відображати інтереси тільки окремих прошарків населення, може бути загальнонаціональною, а за певних умов може трансформуватися в загальнолюдську.
   Функціональне значення суспільно-політичних рухів багатогранне, і їхня роль у структуруванні політичної системи в різних державах неоднакова. У державах з демократичними режимами громадсько-політичні рухи є необхідним компонентом політичної системи. У таких країнах вони виступають своєрідним індикатором незадоволення суспільних потреб, яке адресується державним інститутам, і домагаються розв´язати проблеми, що виникли. У демократичних державах громадсько-політичні рухи виступають важливим інституційованим каналом залучення людей до політики, формування правлячої еліти, а іноді й розроблення державної політики і навіть втілення в життя.
   В авторитарних і тоталітарних державах громадсько-політичні рухи переважно виступають чинниками соціальної і політичної дестабілізації правлячих режимів. Тому в таких державах вони є посутнім чинником усунення правлячих верхів від влади і передання її демократично обраним представникам народу. Щодо ролі громадсько-політичних рухів у такому передаванні влади існують різні погляди. Є. Вятр, наприклад, вважає, що за умов правління авторитарного режиму передавання влади в руки демократично обраним представникам народу може відбуватися за трьома формами. Перша — реформа згори. Така реформа може здійснитися за умов, коли автократичні правителі за власною волею, а не під тиском масових рухів, вирішують змінити існуючу систему, і в них вистачає мудрості й волі втілити програму демократичних перетворень. Друга форма — "абдикація" (відмова від влади, посади або сану); третя — поступові реформи, узгоджені між можновладцями й опозицією.
   У державах з тоталітарною формою правління роль громадсько-політичних рухів ще вагоміша, оскільки в таких державах здебільшого немає політичних партій. Масові рухи у них покликані стати загальнонаціональною силою, на яку можна було б спертися всім опозиційним режимові силам у державі.
   Подібного роду масові громадсько-політичні рухи функціонували в усіх країнах напередодні повалення тоталітарних режимів — в Іспанії, Греції, Португалії. Не стало винятком і падіння тоталітарних комуністичних режимів у країнах "реального соціалізму" — Чехословаччині (Громадянський форум), Болгарії (Союз демократичних сил), Румунії (Фронт національного порятунку), Польщі ("Солідарність"), Литві ("Саюдіс"), Україні (Народний Рух). Напередодні розпаду Радянського Союзу в усіх його колишніх республіках функціонували народні фронти. Своєрідною реакцією радянських партійних і державних органів на створення їх була організація інтерфронтів та інших різного роду рухів, які, за своїм громадсько-політичним спрямуванням, були досить різними — від демократичного до великодержавницького. Таке розмаїття стало відображенням тих суперечностей, що існували в тогочасних суспільствах, свідченням відсутності політичної структурованості їх, справжньої багатопартійності. Поява різноманітних за своєю спрямованістю рухів стала свідченням глибокої політичної кризи комуністичної системи, великої незадоволеності народу існуючим станом речей.
   В Україні серед численних рухів найбільший політичний вплив на процес державного відродження справив Народний Рух, який виник як суспільний потяг до перебудови тогочасного суспільства.
   Проте в міру того як виявлялися утопізм "оновлення", "перебудови", нездатність колишньої КПРС на дійсно радикальні реформи, Народний Рух України набував іншого, радикальнішого спрямування — боротьби за національно-державне відродження. Саме тому він зміг згуртувати широкі верстви населення на боротьбу за подолання тоталітаризму і побудову національної державності. Рух виник як суспільно-політична організація відкритого типу — доступна для всіх, незалежно від соціального і професійного стану, партійної, конфесійної й етнічної належності. Він був своєрідним відображенням реальної політичної, соціальної і духовної різнобарвності та суперечливості життя тогочасної України. Демократизм Руху, його фундаторів виявився в тому, що вірність національній ідеї органічно поєднувалася з проголошенням рівності всіх націй і етнічних груп на теренах України. Програма Руху рішуче відмежовувалася від орієнтації на асиміляцію національних меншин. Намагання вести виважену національну політику з урахуванням інтересів інших національностей було вирішальним чинником, який запобіг виникненню інтерфронтів в Україні.
   Визначною ознакою нинішнього періоду є те, що Народний Рух України як громадсько-політичний рух, так само, як і такого роду рухи в інших країнах "соціалістичного табору", свій потенціал уже вичерпав, по суті втратив здатність впливати на політичні процеси.
   Це є ще одним підтвердженням того, що життєздатність того чи іншого громадсько-політичного руху визначає як його організація, так і внутрішня та зовнішня ресурсозабезпеченість.
   У своєму розвитку громадсько-політичні рухи проходять певні стадії.
   На першій стадії, на думку Є. Вятра, створюються передумови виникнення руху. Такі передумови визрівають на ґрунті незадоволення існуючим станом речей, і у людей з´являється потреба в діях, спрямованих на зміну його. Саме в цей період формується ініціативна група і відбувається пошук лідерів руху.
   На другій стадії відбувається артикуляція вимог. Вона здійснюється на основі об´єднання індивідуальних політичних прагнень і вичленення з них спільного, найістотнішого. Наслідком артикуляції є поява певних документів або формування платформ.
   На третій стадії до руху залучаються нові прихильники і починається діяльність із реалізації завдань громадсько-політичного руху. Ця стадія найвідповідальніша, оскільки вона є вінцем проведеної раніше організаційної роботи і своєрідною перевіркою життєдіяльності руху.
   Четверта стадія — стадія затухання руху. Ця стадія, як і три означені вище, є неминучою, навіть якщо цілей руху не досягнуто.
   Сучасні громадсько-політичні рухи можна типологізувати таким чином:
   1) соціальні рухи (проти безробіття, за підвищення життєвого рівня, охорону здоров´я, безплатну освіту та ін.);
   2) політичні рухи (за державну незалежність, зміну влади, національно-визвольні, робітничі, антифашистські, проти расової й національної дискримінації, за захист прав і свобод людини та ін.);
   3) нові альтернативні рухи (екологічні, неофеміністичні, нові рухи людей похилого віку, рух молоді, біоетичний рух та ін.).
   Виникнення альтернативних рухів — це реакція людей на нездатність державної влади, існуючих політичних партій і громадсько-політичних рухів ефективно розв´язувати специфічні проблеми, які набули вже загрозливих, катастрофічних обрисів.
   Зрозуміло, що така типологізація рухів є умовною, оскільки всі рухи за своїм змістом є соціальними і вони безпосередньо стосуються громадянського суспільства, є його породженням або передумовою створення. Утім, ці рухи є політичними тією мірою, якою вони "вплітаються" в політичне життя країни, і для досягнення інтересів своїх учасників виходять на владні структури — чи то з метою одержати їхню підтримку, чи то прагнучи усунути існуючу владу.
   Складний соціально-політичний характер громадсько-політичних організацій і рухів у західній політології нерідко означають терміном "латентні (приховані) політичні сили", які можуть у разі необхідності трансформуватися в активні політичні сили. Серед сучасних рухів є достатньо політизовані — екологічні, антивоєнні та ін.
   При цьому слід зауважити, що існують форми об´єднань, в яких поєднуються ознаки громадських організацій і рухів. Це так звані фронти, наприклад, Народний фронт, Фронт національного порятунку, Патріотичний фронт тощо.
   Діяльність громадсько-політичних організацій і рухів характеризується тим, що вони не мають ніяких владних повноважень і не мають на меті оволодіти державною владою, хоч їхня діяльність за певних умов може набирати політичного характеру. Виходячи з цього, громадсько-політичні організації і рухи можна класифікувати за такими показниками:
   - рід діяльності (конструктивно зорієнтовані, пізнавальні, опозиційні, аматорські, національні та ін.);
   - поставлені цілі (соціально-ціннісні й асоціальні);
   - інтереси (економічні, професійні, релігійні, суспільно-політичні та ін.);
   - правовий статус (легальні й нелегальні);
   - соціально-класові ознаки (робітничий, фермерський рух);
   - спонукальні мотиви виникнення;
   - масштаби діяльності;
   - ставлення до існуючого ладу;
   - ступінь і форма організації.
   Американський учений Е. Гідденс запропонував свою класифікацію громадсько-політичних рухів. На його думку, в системі рухів можна виділити чотири типи їх: трансформаційні (рухи, які налаштовані на радикальні зміни в суспільстві); реформаційні (пов´язані з певними перетвореннями лише деяких сторін суспільства); порятунку (звільнення людей від шляхів, які розцінюються як гріховні); альтернативні (спрямовані на досягнення часткових індивідуальних змін).
   Широке розмаїття цілей і завдань, що їх ставлять перед собою громадсько-політичні організації й рухи, визначає і багатоваріантність їхньої функціональної спрямованості в політичній системі суспільства. Одні з них забезпечують захист інтересів своїх членів, захищають їх від тиску державних структур і допомагають їм вирішувати назрілі проблеми через свої власні структури, інші ж спрямовують свої зусилля на підтримання влади або перебувають в опозиції до неї, створюють передумови для ширшого залучення людей до формування державної політики і т. ін. І в цьому контексті громадсько-політичні рухи виступають посутнім чинником долання авторитарних і тоталітарних режимів або ж відіграють роль громадсько-політичних стабілізаторів у суспільстві. Усі існуючі в суспільстві об´єднання виконують і функції зв´язку з іншими політичними інститутами та організаціями. Спільною для всіх громадсько-політичних об´єднань можна вважати функцію впливу та відповідного тиску на органи влади.
   Істотним є й значення рухів у формуванні й поповнюванні правлячої еліти, зокрема, за рахунок контреліти, представленої провідниками опозиційних урядові громадсько-політичних рухів.
   Громадсько-політичні організації і рухи в сучасній Україні можна класифікувати так.
   1. За спонукальними мотивами виникнення:
   - соціально усвідомлені (спілки ветеранів, студентської молоді);
   - ціннісно зорієнтовані (Товариство української мови ім. Т. Шевченка, спілка "Чорнобиль");
   - традиціоналістські (насамперед релігійні об´єднання).
   2. Залежно від визначених цілей:
   - соціально-ціннісні організації;
   - політизовані і неполітизовані громадські об´єднання.
   3. За характером діяльності:
   - конструктивно-зорієнтовані об´єднання ("Діти Чорнобиля", Товариство охорони природи);
   - спрямовані на пізнавальну діяльність (у сфері політики, історії, економіки);
   - опозиційні, національного спрямування.
   4. За масштабами діяльності:
   - міжнародні ( до цієї групи слід віднести ті організації й рухи, діяльність яких виходить за межі держави — Товариство Червоного Хреста, "Зелений світ" та ін.);
   - загальноукраїнські (організації й рухи, діяльність яких поширюється на всю Україну і які мають місцеві осередки в більшості областей (Товариство "Україна", Союз українок);
   - регіональні, місцеві товариства (організації й рухи, що діють у межах адміністративно-територіальної одиниці або регіону) — на Закарпатті є Товариство підкарпатських русинів, Товариство угорської культури, Товариство румунської культури і т. ін.