Співвідношення соціального і правового принципів

   Між правовим і соціальним принципами державного устрою існують як єдність, так і протиріччя. їхня єдність полягає в тому, що вони покликані забезпечити благо індивіда, благо громадянина. Правовий принцип забезпечує фізичну безпеку громадян щодо влади і щодо один одного, індивідуальну свободу й основоположні, переважно громадянські та політичні, права особи за допомогою встановлення чітких меж державного втручання і гарантій проти сваволі. Суперечності між ними полягають у тому, що правова держава за своєю суттю не повинна втручатися в питання розподілу соціального багатства, забезпечення матеріальних і культурних потреб громадян.
   Соціальна ж держава безпосередньо піклується про це, хоч і прагне не підривати головних підвалин ринкового господарства, таких як приватна власність, конкуренція, підприємливість, індивідуальна відповідальність і т. ін.
   Німецькі політологи (зокрема Є. Френкель та ін.) розробили концепцію "соціально-правової держави", яка покликана знайти міру оптимального поєднання правового і соціального принципів.
   Основні принципи соціально-правової держави:
   - можна приймати лише такі закони, які відповідають змістові прав, що закріплені в Основному Законі;
   - збереження принципів правової держави підлягає перевірці судом; закони треба безумовно виконувати на практиці;
   - визнання принципу "правової держави" не можна використовувати з політичною вигодою для будь-якої соціальної чи економічної доктрини, що слугує будь-чиїм інтересам;
   - ідеї "правової держави" стосуються не лише сфери відносин індивіда і публічної влади, а й відносин людства і соціальних властей.
   Концепція соціально-правової держави набула широкого міжнародного резонансу завдяки практичному застосуванню формули "соціальна держава — держава загального благоденства", де головний акцент робиться на функції держави, що полягає в наданні й забезпеченні соціально-економічних благ.
   Водночас інші німецькі політологи зазначили, що принципи соціальної держави вступають у суперечність із принципами правової держави. Зокрема, ще М. Вебер вважав, що "правова держава ґрунтується на автономії й відповідальності індивіда за свою долю, а соціальна держава позбавляє індивіда того й іншого, інтегрує його в систему задоволення колективних потреб". Перша ґрунтується на свободі індивіда, свободі економіки й культури, друга — на зрівнялівці. Таким чином, за Вебером, виявляється, що соціальна й правова держава — поняття взаємовиключні.
   Проте суспільно-політична практика вносить посутні корективи в різноманітні теорії та концепції. У реальному житті існує певний зв´язок між правовою й соціальною державами, який виявляється, насамперед, у тому, що вихідним пунктом обох концепцій, їхньою основною категорією є індивід, вільний громадянин. Якщо правова держава ставить за мету захистити свободу й права індивіда, то соціальна держава покликана забезпечити йому гідне існування.
   За діючою Конституцією (ст. 1) Україна проголошується демократичною, правовою, соціальною державою.
   Досвід цивілізованих країн засвідчує, що основи правової і соціальної держав треба розумно поєднувати, не допускаючи однобічності ні в автономії й свободах індивідів, ні в гарантованому задоволенні потреб.
   Звернімо увагу на досвід Швеції, де сформувалися громадянське суспільство і соціально-правова держава: 90 % усієї шведської промисловості становить приватний сектор, 75 % сільськогосподарської продукції проходить через закупівельні, переробні й торговельні кооперативи. З кооперативним рухом у Швеції пов´язані дві третини сімей. Приватновласницька основа господарства добре уживається з суспільною формою перерозподілу, адже на зарплату й інші виплати (суспільні фонди споживання) припадає 70 % валового продукту, капіталу залишається 30%. Безкоштовна освіта, дешева медична допомога, що субсидується державою, доступна для всіх прошарків населення; п´ятиденна оплачувана відпустка; понад 45 м2 житлової площі і майже по дві кімнати на одну людину; більше ніж 400 автомобілів, 390 телевізорів, 590 телефонів на 1000 жителів — це лише деякі показники матеріального становища шведів. У цій країні існує практично повна зайнятість населення — менше ніж 2 % безробітних (а таким вважається той, хто не зміг влаштуватися на роботу протягом п´яти днів), яким встановлено значну допомогу.
   Але за цих загалом високих показників у Швеції наприкінці 80-х — на початку 90-х років 20 ст. виявилося певне перебільшення ролі гарантованого задоволення колективних потреб, "перекіс" у бік соціальної держави. Це призвело до зниження мотивації частини населення Швеції щодо високопродуктивної, ефективної праці, позначилося на економічних і соціальних показниках.
   Основні передумови побудови правової, соціальної держави в Україні. Що ж необхідно для формування демократичної, соціальної, правової держави в Україні?
   По-перше, забезпечення справжнього демократизму й відкритості нормотворчих функцій представницьких органів влади усіх рівнів, їхньої власної надійної фінансової і матеріальної бази.
   По-друге, щорічні звіти про діяльність виконавчо-розпорядчих органів перед представницькими органами, громадський контроль за діяльністю виконавчих органів влади.
   По-третє, гарантовані Конституцією незалежність суду і прокуратури, підвищення їхнього статусу в суспільстві, удосконалення процесуального законодавства, суворе дотримання презумпції невинності, норм правосуддя та права на захист.
   По-четверте, створення динамічного, відданого справі народу, сучасного державного апарату, який формується на конкурентній основі за широкої гласності й цілком підконтрольний представницьким органам і народові.
   По-п´яте, формування громадянського суспільства на сучасній економічній і політичній основі, забезпечення ефективного функціонування всіх його організацій та асоціацій (партій, рухів, об´єднань).
   Отже, громадянське суспільство й правова держава тісно пов´язані між собою. Чим розвинутіше громадянське суспільство, тим ефективніший соціальний захист індивіда, тим ширші його можливості для самореалізації в різних сферах життєдіяльності суспільства. А це, в свою чергу, випливає зі ступеня регламентації державою суспільного життя. Характер взаємодії держави і громадянського суспільства визначає не лише правову соціальну захищеність особи, а й рівень розвитку самого громадянського суспільства, його гуманістичну спрямованість і демократизм, що передбачає, відповідно, розвинутість соціальних рухів, територіальних спільнот, культурних національних товариств і т. ін.
   Формування громадянського суспільства і правової держави є одним із засадничих завдань сучасного суспільного життя в Україні. Зміст складних трансформаційних процесів пов´язаний з визначенням правових основ життєдіяльності громадянського суспільства і держави, розвитком громадянської свободи і соціальної активності, утвердженням демократії.