Структура і функції політичної культури

   Важливим теоретичним і прикладним питанням є структура політичної культури, яка характеризується:
   - комплексом культурно-психологічних та ідейно-теоретичних детермінант, реалізованих у політичних діях;
   - матеріалізованими, визнаними суспільством як реальність соціальними цінностями і нормами, на які орієнтовані суб´єкти політики, громадяни держави;
   - наявними і потенційними політичними суб´єктами з властивою їм системою мотивації поведінки й діяльності.
   До компонентів політичної культури відносять:
   - знання й орієнтації громадян щодо політики, різних гілок влади та їхніх лідерів;
   - характер ставлення до політичних партій та інших суб´єктів;
   - політичну самоідентифікацію тощо.
   Політична культура суспільства виявляється у функціонуванні політичних інституцій, а показниками культури виступають, зокрема, якість прийняття політичних рішень, електоральна поведінка суб´єктів політики, характер взаємодії політичних інституцій та ін.
   Отже, політична культура характеризує поведінку й діяльність суб´єктів політики, функціонування політичних інституцій, вона впливає на функціонування політичної системи, а відтак і на політичне життя всього суспільства.
   Формування політичної культури є складним процесом інтеріоризації та екстеріоризації соціальних цінностей, політичних знань і досвіду, соціальної активності громадян та їхніх об´єднань. У цьому процесі важливу роль відіграють об´єктивні й суб´єктивні чинники політичного життя суспільства, взаємодія яких визначає політичну свідомість, політичну поведінку й діяльність громадян. Інтеріоризовані (засвоєні) закони впливають на ставлення людей до системи влади, до політичних інституцій, явищ і процесів політичного життя, впливають на визначення індивідуалізованого сприйняття політичної сфери суспільства.
   Об´єктивні чинники створюють відповідну політичну дійсність, яка матеріалізується у функціонуванні політичної системи суспільства та в її інституціях, у політичній культурі народу, нації, а також соціальних класів і верств суспільства.
   Політична культура акумулюється у владних відносинах суспільства, які відображають усталені соціальні цінності та визнані норми, відповідні закони, що визначають характер і "простір" владного впливу.
   У літературі існує понад сорок різноманітних інтерпретацій визначень політичної культури. Відсутність загальновизнаного підходу до визначення політичної культури і багатоманітність її тлумачень свідчать як про складність змісту, структури і функцій політичної культури, так і про потребу всебічно проаналізувати це соціальне явище.
   Аналізуючи політичну культуру як соціальне явище і здійснюючи класифікацію політичної культури, американські дослідники Г. Алмонд і С Верба виокремили такі типи:
   1) парафіяльна культура, для якої характерне індиферентне або негативне ставлення членів суспільства до політичної влади взагалі, відсутність інтересу до політики і небажання брати участь у політичному житті суспільства. Індивід тут усвідомлює себе лише як частинку малої соціальної спільноти (парафії), а не громадянином держави;
   2) підданська культура характеризується відсутністю інтересу до участі в політиці, пасивним ставленням до влади. Люди усвідомлюють себе членами політичного співтовариства, але тільки в ролі підданих (як об´єкти впливу політичної влади);
   3) учасницька культура фіксує значний чи великий інтерес громадян до політики, активне ставлення до політичної влади, готовність брати особисту участь у політичному житті.
   Отже, запропонована типологія політичної культури визначається ступенем розвитку громадянських якостей членів суспільства.
   Польський учений Є. Вятр запропонував використати функційний підхід до типології політичної культури, який підтримали багато дослідників. Цим підходом тип політичної культури визначається за політичним режимом. Відповідно виділяється тоталітарна, авторитарна і демократична політична культура. Ці базові типи політичної культури можуть служити основою для формування проміжних політичних культур, таких, як тоталітарно-авторитарна або авторитарно-демократична, що характерно для суспільств, які трансформуються.
   Прихильники структурного підходу до аналізу політичної культури підкреслюють наявність у політичній культурі будь-якого суспільства утворень, властивих окремим соціально-класовим, етнонаціональним, релігійно-конфесійним та іншим групам. За характером стосунків цих утворень американські дослідники виділяють гомогенний тип політичної культури, який характеризується відсутністю домінуючої культури. Такий тип політичної культури притаманний утворенням, які мають спільні цінності, незважаючи на різницю в поглядах на владу, на ставлення до правлячої еліти. Такі утворення одержали назву політичних субкультур, а базове підґрунтя - домінуючої культури.
   Домінуюча культура - комплекс політико-культурних елементів, які притаманні більшості соціальних груп даного суспільства. Відповідно політико-культурні утворення, що не мають спільного поля з домінуючою культурою, визначаються як контркультурні.
   Англійський дослідник К. Поппер обґрунтував комунікативний критерій типології політичної культури, виділивши закритий та відкритий типи політичної культури. Закритий тип політичної культури зорієнтований лише на власні локальні цінності, зразки та соціальні норми, такі, як традиціоналізм, неспроможність продуктивного обміну з іншими політичними системами тощо. Такий тип культури характерний для патріархальних і тоталітарних суспільств. Відкритий тип політичної культури здатний до комунікацій та модернізації, до врахування і збагачення інокультурним досвідом. Цей тип притаманний демократичним суспільствам.
   Таким чином, різні підходи в дослідженні політичної культури збагачують уявлення та знання про багатогранність цього важливого соціального явища.
   Політична культура є інтегративним якісним показником розвитку суспільства. Вона включає в себе культуру політичного пізнання й поведінки громадян та їхніх формувань, культуру організації й функціонування політичних інституцій, громадянського суспільства.
   Структура політичної культури складається з політичних знань, політичної ідеології та психології, політичного досвіду і традицій, політичних інституцій, норм і цінностей та засобів політичної діяльності. Усі складники політичної культури відіграють важливу роль як у світоглядній орієнтації громадян, так і у визначенні індивідуальних позицій практичної участі в політичному житті суспільства.
   Політична культура виконує низку функцій, до яких належать:
   - забезпечення реалізації інтересів відповідних соціальних спільностей людей і політичної стабільності суспільства;
   - пізнання й оволодіння політичними відносинами;
   - нормативно-регулівна функція;
   - реалізація політичної соціалізації;
   - комунікативна, прогностична та інші функції.
   Характерні риси й особливості виконання політичною культурою відповідних функцій у суспільному житті зумовлюються конкретно-історичними, економічними, соціально-класовими, національно-етнічними, регіональними та іншими чинниками.
   Особливість формування політичної свідомості і політичної культури в суспільствах перехідного типу (від однієї моделі розвитку до іншої) пов´язана зі змінами як об´єктивних умов, так і соціальних пріоритетів, цінностей та орієнтацій. Трансформування світоглядних орієнтацій тривалий час перебуває в стані амбівалентності (поєднання протилежних, суперечливих тенденцій), руйнування попередніх світоглядних стереотипів і формування нової або реконструкції існуючої системи цінностей. За цих умов значно ускладнюється орієнтація громадян у політичному житті суспільства, у визначанні індивідуальних позицій до тих чи інших суспільних процесів. Дослідження показують, що сприйняття нових соціальних цінностей залежить від багатьох чинників.
   Важливими показниками політичної культури є політична поінформованість і компетентність громадян щодо політичних подій і процесів, які відбуваються в суспільстві, визначення особистого ставлення до них і участь у політичному житті суспільства. Як показує аналіз результатів різних соціологічних досліджень, які проводились останніми роками в Україні, участь громадян у діяльності політичних партій та громадських об´єднань становить лише 2—3 % респондентів.
   Громадська думка щодо державно-політичного устрою нашої держави тривалий час залишається невизначеною, а значна частина опитаних відзначає свою некомпетентність у вирішенні важливих питань політичного життя суспільства.
   У суспільстві склалося дуже критичне ставлення до вітчизняних політиків. Так, за результатами дослідження Українського Центру економічних і політичних досліджень імені О. Разумкова, рівень довіри наших людей політикам є найнижчим серед представників різних професій і становить лише 2,8 % позитивних відповідей респондентів, тоді як найвищий рівень довіри, висловлений учителям, досягає 52,2 %. Отже, таке ставлення громадян України до діяльності вітчизняних політиків свідчить про втрату легітимності політиків як представників суспільних інтересів.
   Складною залишається партійно-політична орієнтація громадян. У цій сфері відбуваються певні трансформаційні зрушення, але вони ще занадто далекі від стану, сприятливого для ефективного реформування суспільства. Про стан сучасних політичних орієнтацій громадян України можна зробити певні висновки за результатами досліджень. Відповідно до традиційної системи координат у спектрі "правий — лівий" відповіді респондентів розподілились у минулому році таким чином: до центристів себе віднесли 33,7 %, до лівої частини спектра 21,8 %, до правої — 18,3 %, а 26,2 % опитаних не визначилися з відповіддю.
   Отже, політична свідомість і політична культура є важливими чинниками життєдіяльності суспільства і громадянина. Виконуючи важливі функції, вони значно мірою впливають на політичне життя суспільства.
   Успішне вирішення державотворчих завдань неможливе без формування політичної свідомості громадян, політичної поінформованості та компетентності, політичного досвіду і демократичної політичної культури.