Антикапіталістичні теорії першої половини 19 ст.

   Бурхливий розвиток капіталістичних відносин негативно позначився на концепціях ідеологів і політиків дрібних та середніх виробників. Найвідоміший серед них економічний романтизм Ш. Сісмонді (1773-1842) та анархізм П. Прудона (1809-1865).
   Так, Ш. Сісмонді, ігноруючи зміни в житті суспільства, намагався увінчати дрібне виробництво, зберегти принцип рівності за нових умов. Цього можна досягти лише в разі реформування капіталізму таким чином, щоб "регулювання" виходило з інтересів дрібних власників. Він критикував суспільні процеси, що засвідчували намагання капіталістів отримувати найбільші прибутки шляхом застосування машин, унаслідок чого погіршувалося життя людей.
   Розорення дрібних виробників викликало негативне ставлення Сісмонді до машинної індустрії, яка, на його думку, сприяє зростанню надлишкового населення. Тим-то він і висунув концепцію абстрактної держави, де були б створені умови для "нормального й природного" розвитку дрібних власників. Подібне суспільство зацікавлене насамперед у тому, щоб "праця регулювалася попитом", "усі товари мали збут", щоб "не постраждав жоден виробник". У такому суспільстві приватний виробник не керується "загальним попитом", а зіставляє "своє виробництво з кількістю належних йому капіталів". Отже, держава повинна стримувати сліпі намагання, які суперечать як державним інтересам, так і утвердженню гуманності.
   Анархістські ідеї П. Прудона також зумовлені капіталістичними перетвореннями. Критикуючи нові відносини, він вважав, що саме справедливість має стати основним принципом суспільного розвитку внаслідок реформування суспільства, в якому всі його члени стали б дрібними виробниками. А породжені великою промисловістю умови виробництва є, на його думку, "випадковим хворобливим наростом". Натомість потрібний такий господарський режим, який складався б з окремих формально незалежних виробників товарів, придатних для безпосереднього вжитку та обміну на ринках. При цьому кожному з них повертається повна вартість продукту його праці у вигляді іншого товару.
   П. Прудон критикував утопічні соціалістичні вчення про асоціативний спосіб життєдіяльності. Зокрема, він вважав, що асоціація за своєю природою не тільки безплідна, а й шкідлива, оскільки сковує свободу трудящих. Вона означає солідарність, кругову поруку, мішанину прав та обов´язків щодо третіх осіб; верховним законом тут є "однакова платня за працю", тому прибутки й користь одержують тільки ледарі й ослаблені її члени, а отже, асоціація — "солідарність недбалих і нездатних".
   П. Прудон висунув свій план "соціальної ліквідації" — заміни держави договірними відносинами між індивідами, громадами й групами виробників, які співпрацюють в еквівалентному обміні. Йому належить також план поділу централізованої держави на дрібні автономні області.
   Оцінюючи цей своєрідний напрям політичної думки, Г.В. Плеханов підкреслював, що соціалісти-утопісти тієї епохи міцно трималися антропологічних поглядів французьких матеріалістів. Так само, як і матеріалісти, вони вважають людину виплодом навколишнього середовища й так само, як і матеріалісти, потрапляють у зачароване коло, пояснюючи змінні властивості середовища незмінними властивостями людської природи.