Підручники онлайн
Партнери

Авторські реферати,
дипломні та курсові роботи

Предмети
Аграрне право
Адміністративне право
Банківське право
Господарське право
Екологічне право
Екологія
Етика та Естетика
Житлове право
Журналістика
Земельне право
Інформаційне право
Історія держави і права
Історія економіки
Історія України
Конкурентне право
Конституційне право
Кримінальне право
Кримінологія
Культурологія
Менеджмент
Міжнародне право
Нотаріат
Ораторське мистецтво
Педагогіка
Податкове право
Політологія
Порівняльне правознавство
Право інтелектуальної власності
Право соціального забезпечення
Психологія
Релігієзнавство
Сімейне право
Соціологія
Судова медицина
Судові та правоохоронні органи
Теорія держави і права
Трудове право
Філософія
Філософія права
Фінансове право
Цивільне право
Цивільний процес
Юридична деонтологія




Методи політології

Методи політології

   Політологія використовує різні методи дослідження. Оскільки не всі вони мають однакову значущість, тому виділимо лише найважливіші з них (схема 7). Поряд із діалектичним як загальним методом пізнання будь-якої науки політологія використовує і соціологічний метод. Останній передбачає з´ясування залежності політики від суспільства. Цей метод по праву займає одне з центральних місць у політичній науці. Соціологічний метод розглядає політику переважно як сферу суперництва різнорідних суспільних груп, які відстоюють власні інтереси. Широко користуються соціологічним методом і для виявлення залежності політичних процесів від політичної культури.
   Традиційно політична наука використовує нормативно-ціннісний підхід (метод). Головне його призначення - з´ясування того, що дає політика суспільству й особі. Цей метод орієнтує політичне керівництво держави на розроблення відповідного ідеалу політичного устрою і шляхів його втілення згідно з цінностями і нормами, встановленими в суспільстві.

pol7

Схема 7. Методи політології

   На відміну від нормативного підходу функціональний метод передбачає абстрагування від етичної оцінки політики і ґрунтується на позитивістській орієнтації дослідника, яка випливає з аналізу реального життя з урахуванням його суперечностей. Функціональний підхід наголошує на практичній діяльності, тобто йдеться про виявлення інтересу й імпульсу діяльності суб´єктів політичного життя, що істотно різняться.
   Біхевіористський метод потребує застосування при дослідженні політики методів, які використовуються природничими науками і конкретною соціологією. Його сутність — вивчати політику за допомогою конкретного дослідження поведінки окремих особистостей і груп. В основі біхевіористського методу покладено такі парадигми: 1) політика має особистісний вимір; 2) домінуючими мотивами політичної поведінки є психологічні мотиви; 3) політичні явища вимірюються кількісно, отже, у політології можна широко використовувати математичні методи дослідження, статистичні дані, комп´ютерну техніку тощо. Люди завжди прагнуть влади, саме це і є їхньою домінуючою рисою психіки і свідомості, вирішальним чинником політичної активності. Виходячи з цього, розглядають процеси політичної соціалізації особи, електоральну поведінку і деякі інші актуальні проблеми політології.
   Системний метод розглядає політику як цілісний, складно організований, саморегульований механізм, який постійно взаємодіє з навколишнім середовищем через "вхід" і "вихід" системи. Системний метод допомагає оцінити політичну стабільність і політичний клімат країни і на цій основі приймати конкретні політичні рішення. Тільки користуючись системним методом, можна зрозуміти зміни політичного курсу держави і напрями його дальшого розвитку.
   Широко в політології використовується порівняльний метод. Цей метод передбачає зіставлення об´єктів, які мають риси схожості (політичних систем, політичних партій, електоральних систем тощо), з метою виявити їхні загальні риси та особливості. Використання порівняльного методу дає змогу з´ясувати ідентичне і специфічне в політичному житті, сприяє плідному досвідові інших країн і народів.
   Дуже важливим і найпоширенішим у політології є метод прийняття рішень. Він робить можливим цілісне бачення політичних явищ, потребує аналізу їхньої динаміки і, що дуже цінно, пояснює, чому політичні діяння відбуваються саме так, а не інакше. Реалізація методу прийняття рішень має кілька стадій і досягає поставленої мети, спираючись на такі поняття, як "центр прийняття рішень"(суб´єкт політики), "процес прийняття рішень"(діяльність щодо вироблення їх), самі "політичні рішення" (вибір способів політичних дій як кінцевий результат процесу прийняття політичних рішень) і, нарешті, "реалізація", тобто здійснення політичних рішень з використанням відповідних засобів.
   Посутню роль у політології виконує метод історичного підходу до дослідження політичних процесів. Він потребує хронологічної фіксації політичних подій і фактів, дослідження їх у часовому просторі, порівнювання з подіями минулого і теперішнього та з моделями майбутнього.
   Крім зазначених вище загальних методів дослідження політичних об´єктів політологія у своїх дослідженнях широко використовує й інституційний, антропологічний, соціально-психологічний, діяльніший, субстанційний та деякі інші методи. Поряд з теоретичним рівнем вивчення політичного життя і як доповнення до нього важливе місце займає емпіричний рівень, який використовує свої методи дослідження дійсності: методи спостерігання, контент-аналізу й опитування, метод гри, фактор-аналізу, когнітивних карт та інші. Саме ці методи стали основою вивчення політичних проблем і розроблення відповідних рекомендацій, прийомів коригування, моделювання в прикладній політології.
   Методи, що використовуються в політичній науці, дають змогу глибше дослідити її предмет, загалом увесь наявний теоретико-методологічний інструментарій, а отже, й одержати достовірніші політологічні знання.
   Нині політологія серед гуманітарних наук набула вигляду певної системи політичних дисциплін. їхня взаємодія і становить проблемне поле дослідження політології. Як навчальна дисципліна політологія широко використовує загальнонаукові принципи, викристалізовані зарубіжним і вітчизняним досвідом розвитку гуманітарних наук, освіти і виховання. Серед них — фундаментальність, системність, єдність логічного й історичного, національного й загальнолюдського, суспільного й особистого, теорії і практики, навчання та виховання. Усі ці принципи повинні забезпечити людинотворчий характер політологічної освіти.
   Політологія виступає теоретичною основою політичного будівництва, політичних реформ і реорганізацій. Вона обґрунтовує необхідність створення одних і ліквідації інших політичних інститутів, розробляє оптимальні моделі управління державою, технологію відносно безболісного розв´язання соціально-політичних конфліктів і т. ін.
   Звичайно, що реальне політичне життя далеко не в усьому і не завжди будується згідно з рецептами політології, оскільки остання не спроможна відобразити все розмаїття і динамізм політичних подій. Практична політика потребує не тільки наукових знань, а й мистецтва політичного керівництва, яке базується на організаторських здібностях, на вмінні управляти, на політичному досвіді, інтуїції і т. ін. Реальна політика багато в чому ірраціональна, тому втілювати її в життя, керуючись виключно науковою логікою і раціональними моделями управління суспільством, прийнятими заздалегідь політичними рішеннями, які б задовольняли потреби усіх громадян, являє нині складну і багато в чому нерозв´язану проблему. Утім, у процесі дальшого розвитку людства вплив політології на політичні процеси зростатиме, збагачуватиметься її зміст і теоретично-методологічний інструментарій.

 
< Попередня   Наступна >