Переднє слово

   Дванадцятъ років минуло від тих славетних днів — 24 серпня та 1 грудня 1991 року — коли наш народ уперше за свою важку довговікову історію сказав: "Так! Власній державі бутил" Усі ці роки були роками наполегливих пошуків і одночасно втілення в життя оптимальних, відповідних духу і сутності народу форм його самоорганізації.
   Сучасне українське суспільство продовжує переживати один із найскладніших періодів своєї історії. Уперше після століть національного приниження з´явилася реальна можливість остаточно розв´язати питання про утвердження у своїй етнічній оселі великої європейської нації, яка створила неповторну культуру і викликає все більшу повагу світового співтовариства. Але це утвердження відбувається в досить складних умовах, оскільки воно зіткнулося зі значними соціально-політичними, економічними й культурними проблемами, які можна розв´язати лише в певному історичному часі. Нині українській народ шукає ефективні засоби, які сприяли б виконанню цього історичного завдання.
   Саме в такому контексті виявляються два основні чинники, які треба враховувати в українській реформації. Перший чинник полягає в тому, що Україна виборює реальне право на рівноможливе існування в системі високорозвинених держав на тлі об´єктивного зіткнення двох соціальних систем: відмираючої тоталітарної та демократичної, що утверджується як спотворений недавнім соціалістичним минулим процес природного розвитку країни. Другий полягає в тому, що Україна, з огляду на відсутність необхідного історичного часу для будівництва нової соціальної системи, вимушена здійснювати це будівництво на основі програми того типу самоорганізації, який пов´язаний насамперед з роллю управлінських структур.
   Обидва чинники, особливо другий, визначають вирішальну роль політики у творенні нового українського дому. Більш того, саме від діяльності політичного корпусу країни залежить доля України як незалежної демократичної правової держави. І тому політологічне забезпечення цієї діяльності на базі всеохопної політичної культури українського народу є головним завданням політологічної науки. Значне місце в цьому забезпеченні належить фахівцям з політології, тим, хто поповнює політичну еліту України, формує політичну культуру її народу. І перше, і друге вимагає наявності достатньої політичної бази, одним, із найважливіших елементів якої є підручники для навчальних закладів країни.
   Тому колектив кафедри політології Київського університету імені Тараса Шевченка, відповідно до розробленої ним програми курсу політології, набутого власного досвіду (підручники "Основи політології", 1995р.; "Політологія: історія та методологія", 2000 p.; "Навчальний посібник з політології для семінарських занять", 2001 р. та підручник Ф. М. Кирилюка "Історія політології", 2002), разом з іншими провідними вченими-суспільствознавцями пропонує своє бачення змісту політологічної науки під кутом зору органічного поєднання світового політологічного знання з українським політич­ним контекстом. Це завдання окреслило структуру підручника, основні його частини, до яких належать теоретика-методологічні засади політології, основні віхи світової та вітчизняної політичної думки, політичне життя суспільства, політичні системи та інститути, політичні режими, політичні технології і світовий політичний процес.
   У такій структурній побудові підручника є свій сенс, оскільки автори вбачають у політологічній науці систему власне наукового знання і політичну практику, які представлені в підручнику в систематизованому вигляді. Автори підкреслюють, що саме українська політична практика постійно живить це знання, повертаючись до практичної політики у вигляді необхідного для неї наукового інструментарію. У такий спосіб підручник набуває якостей живого організму, що може досить ефективно слугувати українському історичному творенню. Зокрема, ця якість пропонованого підручника суттєво допоможе молоді розібратись у складних перипетіях сучасного політичного життя, не кажучи вже про тих, хто збирається присвятити своє життя найвідповідаль­нішій сучасній професії — професії політика.
   Представлена авторами теоретико-методологічна частина політології сприятиме формуванню загальнополітологічної культури читача, розумінню її як системи знання, що створює певні наукові гарантії достатньої ефективності політичної діяльності.
   Характеристика основних віх світової та вітчизняної політичної думки створює базу політичної культури особи, зокрема, особи політика, як знання і відчуття ґенези людської думки, як постійне відтворення реальної складності політичного життя суспільства на всіх етапах його розвитку.
   Науковий аналіз цього життя в сучасних умовах, що представ­лений у підручнику, дає змогу орієнтуватися в системі суспільних відносин за допомогою політики, її основних критеріїв. Знання відповідних механізмів цього орієнтування, особливо інституціональних, робить такий аналіз майже інструктивним щодо політичної поведінки пересічного громадянства і професійним щодо фахового його розуміння.
   Політичні процеси і політична діяльність, "схоплені" в підручнику в певному теоретико-емпіричному узагальненні, виступають у зазначеному вище контексті як знаряддя політичної самоорганізації суспільства, а їх світовий вимір підтверджує правильність такого визначення.
   Особливого значення набуває новий розділ підручника, в якому висвітлюються політичні технології. Зокрема, на належному науково-теоретичному рівні, з узагальненням практичного досвіду висвітлюються проблеми парламентаризму, виборів і виборчих систем, політичного менеджменту і маркетингу, політичної іміджології та політичного прогнозування.
   Пропонований підручник не лише слугуватиме студентам, викладачам і науковцям, а й сприятиме формуванню високої політичної культури українського народу.

Керівник авторського колективу
доктор філософських наук, професор
Ф.М. Кирилюк