§ 3. Предметна структура змісту навчання

   Предметна структура наукового знання. Компоненти змісту освіти, що окреслені вище і визначені на основі структурних елементів особи­стості, ще не дають повного уявлення про цей зміст. Людина у процесі навчання засвоює знання, вміння і навички, взаємодіючи з навко­лишнім середовищем. Тобто, предметом вивчення є вся оточуюча лю­дину дійсність, до якої належать природа, суспільство і людина. Який підхід ми оберемо до структури дійсності? Зазначимо, що ця структура відображена у предметній структурі наукового знання. У чому суть цієї структури?
   Найзагальнішим підходом класифікації матеріальних систем є поділ їх на дві великі групи: тіла неживої природи і тіла живої природи.
   Вивчаючи загальну структуру наукового знання, дослідники виді­ляють три галузі науки, які різняться своїм предметом дослідження. Це, по-перше, комплекс наук, які вивчають речовинно-енергетичну й антиентропійну лінію розвитку матерії.
   Речовинно-енергетична низка форм організації матерії є дискрет­ним рядом матеріальних утворень, субординаційно взаємозв´язаних. Кожен наступний елемент ряду утворюється із взаємозв´язаних еле­ментів попереднього рівня, адже головною тенденцією природи є зро­стання ступеня організації організацій. Цей ряд має такий вигляд: всесвіт, метагалактика, агрегати галактики, галактики, зоряні скуп­чення, зірки і сімейства зірок, кратні зірки, системи із супутниками, метеоритні асоціації, колоїдні і кристалічні агрегати, неорганічні міне­рали, метеорити, органічні організми, колонії, молекулярні системи (кристали, колоїди, молекули, атоми, фундаментальні частинки, кван­ти випромінювання, електрони, протони).
   Виділяють два способи відображення наукою провідної галузі знань: об´єктний, коли окремі елементи наведеного вище дискретного ряду вивчаються всебічно, у сукупності їхніх властивостей, і другий спосіб відображення — аспектний.
   Однією з наук, яка представляє об´єктний спосіб відображення про­відної галузі знань, є хімія як наука, яка всебічно вивчає будову, влас­тивості й перетворення речовини. Наукою, яка представляє аспектний спосіб відображення галузі знань, є фізика. Саме фізика досліджує за­гальні закономірності речовинно-енергетичної форми руху матерії, властиві різним елементам субординаційного ряду. Хоча фізика за своєю предметною сферою вивчення ширша, ніж хімія, але фізика не розглядає з´єднання атомів.
   Під космологією розуміють сукупність наук, які вивчають в об´єк­тивному плані ряд матеріальних утворень, починаючи від планет і їх супутників, і далі — у бік збільшення масштабів матеріальних об´єктів ряду. Космологія включає в себе низку наук: астрономію, геологію, гео­графію, мінералогію.
   Фізико-хімічний підхід до дослідження реальності не підходить для дослідження будови і властивостей біологічних та технічних систем, він зовсім непридатний для дослідження будови, властивостей і законо­мірностей розвитку соціальних систем. Біологічні та технічні системи мають спеціальні органи, які керують їхньою поведінкою. Тут на пер­ший план виходять закономірності антиентропійної (інформаційної) чи кібернетичної організації.
   Щодо суспільних систем фізичні характеристики втрачають усяке значення. Отже, соціальна форма руху матерії не може бути зведена ні до біологічної, ні до фізичної чи хімічної форми руху.
   Специфічними типами систем, які охоплюють антиентропійну лінію розвитку, є: а) біологічні системи; б) людина як система, яка на­ділена свідомістю; в) суспільні системи; г) штучно створені системи, які людина ставить між собою і природою.
   До наук, які вивчають ці системи, належать: кібернетика, біологія, психологія, суспільствознавство, науки, що вивчають технічні систе­ми.
   Кібернетиці вчені дають таке визначення: це наука про управління складними системами, або: кібернетика вивчає системи будь-якого походження, здатні сприймати, зберігати та переробляти інформацію і використовувати її для управління і регулювання.
   Біологія. Предметна область цієї науки — жива природа. Тобто біо­логія вивчає живу природу в сукупності її властивостей.
   Суспільствознавство. Предметом суспільствознавчих наук є сус­пільні системи.
   Антропологічні науки — це комплекс наук про людину. До цих наук належать психологія, мовознавство, літературознавство.
   Технічні науки. Це науки, які вивчають штучно створені людиною технічні системи, які є знаряддями праці людини і водночас наслідком цієї праці. До таких систем належать найпростіші знаряддя праці, ма­шини, складні технічні системи.
   Поняття "навчальний предмет". За предметною структурою зміст навчання є не що інше, як сума змісту всіх навчальних предметів, які вивчаються в школі. Але що таке навчальний предмет, які навчальні предмети мають вивчатися у загальноосвітній школі, яким змістом на­повнити кожен конкретний навчальний предмет?
   Поняття "навчальний предмет" значно ширше, ніж поняття "ос­нови науки", яке дуже часто використовується яку шкільній практиці, так і в педагогічній теорії.
   Основи наук — це дидактичне поняття. Під ними розуміють такі знання, які, відрізняючись від знань, зафіксованих у самій науці за гли­биною і обсягом, відповідає йому за змістом і характером зв´язків між його елементами. За структурою основи наук включають основи всіх сучасних фундаментальних теорій і деякого комплексу знань, які ві­дображають факти, закони, які ще не оформлені в науці у теорію.
   Як уже зазначалося вище, навчальний предмет — поняття значно ширше, ніж основи науки. Річ утому, що, відповідно до цілей загальної освіти, у завдання кожного загальноосвітнього курсу входить форму­вання не тільки понять, а й умінь і навичок, які є спільними для всіх предметів, а також умінь і навичок взаємодії людини зі сферою дійсності, яка вивчається.
   На думку відомих педагогів (І. Лернер), навчальний предмет є пе­дагогічно адаптованою сукупністю знань і умінь із якої-небудь окре­мої сфери дійсності і відповідної їй діяльності засвоєння та застосування цих знань і умінь в процесі навчальної взаємодії. Отже, в нього, крім основ науки, входить зміст діяльності із засвоєння власне навчального матеріалу даної дисципліни, зміст діяльності з осмисленого сприйман­ня навчальної і виховної діяльності учителя, діяльність спілкування все­редині учнівського колективу.
   Такі навчальні дисципліни, як музика і співи, малювання, іноземна мова, креслення, фізкультура, не є основами наук, але вони входять до переліку дисциплін, які вивчаються у школі як навчальні предмети.
   Навчальний предмет є засобом розкриття змісту освіти, а точніше, засобом його реалізації. Він включає в себе два види знань: основних, змістових і допоміжних, процесуальних, технологічних.
   Змістові знання, які входять у навчальний предмет як його складо­ва, відображають у ньому основи науки, а це означає, що до них нале­жать знання основ сучасних фундаментальних теорій, а також деякий комплекс знань, що відображають факти, закони, які ще не оформлені в науці у теорію. Зрозуміло, що мінімальний зміст основ сучасних фун­даментальних теорій має бути таким, щоб у змісті основ наук відобра­зити цілісну структуру теорії. Включення і вибір елементів знань, які ще не ввійшли в теорію, обумовлений цілями навчання та інтересами науки.
   Допоміжні, процесуальні, технологічні знання, які входять у на­вчальний предмет як невід´ємна, органічна його складова — це логічні, методологічні, філософські, історико-наукові, міжпредметні та оцінні знання. Ці знання є засобом засвоєння основ наук, розвитку і вихо­вання учнів. Допоміжні знання в першу чергу потрібні для певної діяль­ності — діяльності засвоєння і конкретного змісту. Але завдання шко­ли не зводиться тільки до засвоєння основ наук.
   Першочергове значення має моральне виховання школярів, фор­мування системи цінностей, наукового світогляду тощо.
   Провідні функції навчальних предметів. Кожен навчальний предмет має багатоцільове призначення і у кожному з них є ведучий компонент, який виконує провідну функцію. Такими є предметні знання, способи діяльності, образне бачення світу. З погляду визначення провідної функції можна виділити такі групи навчальних предметів:
   - предметні знання (фізика, хімія, біологія, географія, астрономія, історія);
   - способи діяльності (іноземна мова, креслення, фізкультура, праця);
   - образне бачення світу (музика, малювання).
   Є предмети, провідними функціями яких є два компоненти (мате­матика, література, мова). Якщо провідну функцію виконує, наприк­лад, образне бачення світу, то в допоміжний блок входять і деякі предметні знання, і певні способи діяльності. Різниця тільки в тому, що частка основного компоненту переважає над усіма іншими. Крім того, кожен навчальний предмет необхідний для реалізації політехніч­ної спрямованості навчання, а також для формування світогляду.
   Очевидно, залежно від провідної функції сукупності знань і спо­собів діяльності, організаційні форми мають різні властивості. Наприк­лад, та сукупність знань, яка є провідним компонентом, повинна бути системою знань, тоді як сукупність допоміжних знань може бути пред­ставлена як комплекс, тоді основа, необхідна для побудови системи, буде відрізнятися від основи для побудови комплексу.
   Якщо взяти, для прикладу, той навчальний предмет, провідним компонентом якого є способи діяльності, тобто деякі вміння і навич­ки, то знання виявляються в обслуговуючій, допоміжній ролі. Вони залучаються головним чином із метою формування умінь. Сукупність допоміжних знань процесуального блоку складається ніби з двох шарів: один умовно можна назвати предметним, оскільки знання цього шару належать до групи наукових дисциплін, другий шар — власне допоміжні знання, але одні й другі покликані забезпечити оптимальне засвоєння змісту основного блоку [11].
   Підсумок. Структура дійсності відображена у предметній структурі наукового знання. Поняття "навчальний предмет" значно ширше, ніж поняття "основи науки". Під основами науки розуміють такі знання, які відрізняються від знань, зафіксованих у самій науці, за глибиною і обсягом, відповідають їм за змістом і характером зв´язків. Навчальний предмет — це педагогічно адаптована сукупність знань і умінь із якої-небудь сфери дійсності і відповідної їй діяльності. Кожен навчальний предмет має багатоцільове призначення і в кожному з них є ведучий компонент, який виконує провідну функцію.