§ 2. Питання теорії змісту освіти

   Суперпозиція інтересів особистості та суспільства. У визначенні змісту освіти виходять з того, що необхідною умовою життя людини є її взаємодія з природою, а необхідною умовою реалізації особис­тості є її взаємодія із суспільством. Однак ця взаємодія має особли­вий характер, оскільки ініціювати її може й особистість, і сус­пільство.
   З огляду на суб´єктивну природу взаємодіючих елементів, взаємо­дія, що розглядається, має характер взаємодії інтересів особистості та суспільства. Тому для визначення змісту освіти з´ясуємо суб´єктивні інтереси особистості та суспільства, здійснимо своєрідну суперпози­цію (накладання) цих інтересів. При цьому найкращий варіант супер­позиції буде тоді, коли між інтересами суб´єктів взаємодії виникне гар­монія, тобто коли інтереси особистості повністю збігаються з інтере­сами суспільства. У цьому випадку зміст освіти визначається суттю влас­не інтересів суспільства й особистості.
   Якщо виникне ситуація, коли інтереси суспільства й особистості прямо протилежні в якій-небудь площині діяльності, то доведеться включати додаткові чинники, але при цьому варто пам´ятати, що інте­реси особистості не менш варті, ніж інтереси суспільства.
   Оскільки й особистість, і суспільство є одночасно суб´єктом і об­´єктом взаємодії, то необхідно окремо розглядати інтереси особистості стосовно самої себе й інтереси особистості стосовно суспільства. Саме так: інтереси суспільства стосовно особистості та інтереси суспільства стосовно самого суспільства.
   В оцінці інтересів особистості будемо виходити з того, що її струк­туру складають функціональні механізми психіки, досвід, типологічні якості. Очевидно, інтереси особистості і лежать у цих трьох площинах структури особистості. Змістовий аналіз кожного з названих боків осо­бистості дає можливість визначити інтереси особистості стосовно самої себе і стосовно суспільства.
   Розроблення проблеми змісту освіти відбувається в двох аспектах. Перший аспект. Оскільки перед системою освіти стоїть стратегічне завдання всебічного гармонійного розвитку особистості, то, очевид­но, зміст освіти має бути таким, щоб його наповнення і реалізація не тільки сприяли, а й забезпечували формування всебічно розвиненої особистості кожної людини (кожного школяра). Реалізація цього ас­пекту пов´язана з аналізом структури особистості і має особистісне спрямування.
   Другий аспект. Людина живе в суспільстві і не ізольована від нього. Очевидно, її підготовка до життя включає перш за все засвоєння і роз­виток того досвіду, який людство нагромадило за період свого існуван­ня. Тільки за цієї умови суспільство буде "приречене" на розвиток, ос­кільки людина як учасник суспільного розвитку поставлена в такі умо­ви, за яких не використання досвіду минулих поколінь неможливе. Ці дві думки є вираженням положення, яке ставить певні вимоги до роз­роблення змісту освіти: це — принцип органічного поєднання особистісного і суспільного.
   Той відрив суспільного від особистісного, який був запланований суспільством у недалекому минулому, коли зміст освіти визначався тільки суспільними інтересами, сьогодні дуже серйозно шкодить ру­хові вперед, тому врахування даного положення має визначальне зна­чення для окреслення шляхів вирішення проблеми змісту освіти. У контексті цього принципу ми й будемо аналізувати дану проблему.
   Розглянемо спочатку, що таке особистість і яка її структура. Як пи­шуть дослідники проблеми особистості, сучасна наука дедалі повніше охоплює різноманітне ставлення і зв´язки людини зі світом. У системі тих або інших зв´язків людина вивчається наукою то як продукт біоло­гічної еволюції, то як суб´єкт і об´єкт історичного процесу — особистість, то як природний індивід з притаманною йому генетичною програмою розвитку і певним діапазоном рухливості.
   Різні автори, даючи визначення особистості, відзначають, що це людина — свідома, розумна істота, яка володіє мовою і здатністю до трудової діяльності. Поза суспільством особистості немає, оскільки кожна людина формується як особистість тільки в суспільстві, в ко­лективі і виявляється в спілкуванні з іншими людьми. Особистість — це людина як носій свідомості. Особистість — це людський індивід як продукт суспільного розвитку, суб´єкт праці, спілкування і пізнання, детермінований конкретно-історичними умовами життя суспільства. Особистість - продукт суспільного розвитку, суб´єкт суспільних відносин, не ізольованої, не самої по собі людини, а лише як частина соціального колективу. Людина не народжується особистістю, а стає нею. Особистість є цілісністю.
   Застосовуючи системний підхід до аналізу феномена особистості, приходимо до висновку, якщо людину як продукт біологічного роз­витку розглядати як біологічну систему, то необхідно визнати, що ця система перебуває в певних зв´язках із її оточенням — суспільством. З цього видно, що особистість — це інтегративна системна якість систе­ми - біологічної істоти — людини, поставленої в умови соціального розвитку. Це результат складної взаємодії внутрішніх (біологічних) і зовнішніх (суспільних) зв´язків.
   Над проблемою структури особистості працює і працювало багато вчених. Узагальнююча модель структури включає в себе три групи ком­понентів.
   Перша група — функціональні механізми психіки, до нього нале­жать механізми сприймання інформації (сенсорні механізми), механі­зми мислення, які здійснюють перероблення інформації; механізми пам´яті; механізми психомоторики; механізми, які забезпечують управ­ління психічними процесами і поведінкою людини, включаючи меха­нізми емоцій, уваги, волі та ін.
   Друга група структури особистості — досвід особистості, він вклю­чає знання, вміння, навички, спрямованість особистості, пізнавальні, естетичні та інші її якості.
   Третя група структури включає характер, темперамент, здібності, онтогенетичні особливості розвитку.
   Перебуваючи під впливом суспільних відносин, людина як біологіч­ний індивід взаємодіє із суспільством, тобто з тими інститутами, які визначають характер суспільства, та з іншими людьми, які є носіями суспільних відносин. Однак характер цієї взаємодії особливий. Ця особ­ливість зумовлена в першу чергу тим, що взаємодіючі об´єкти (людина і суспільство) самі можуть ініціювати взаємодію. Отже, розглядаючи факт взаємодії суспільства і людини, ми повинні взяти до уваги, що ініціювати вплив (взаємодію) може не тільки суспільство. Ініціювати взаємодію може і сама людина.
   Таким чином, особистість є не тільки продуктом суспільного впли­ву, не тільки результатом біологічного дозрівання, але й суб´єктом ак­тивної взаємодії із середовищем, у т.ч. і. з суспільством.
   Якщо взаємодію ініціює суспільство в особі суспільних інсти­тутів, воно, звичайно, задає мету, зміст і форми цієї взаємодії, які випливають з природи та історії самого суспільства, з його інтересів, його тактичних і стратегічних планів. Оскільки людина живе в суспільстві, вона змушена сприймати цей вплив, переносити його на себе, певним чином діяти, сприймати його чи відкидати, присто­совуватися, активно сприяти чи активно протидіяти або просто сприяти, чи просто нехтувати. Але якщо вплив ініціює сама люди­на, то її ініціатива має тільки індивідуальне забарвлення, вона діє в своїх інтересах, в інтересах власного "Я", в інтересах розвитку всіх структурних елементів особистості. Тут можливі такі моменти: інте­реси особистості й інтереси суспільства збігаються; ці інтереси пря­мо протилежні.
   Без сумніву, гармонія буде тоді, коли інтереси суспільства й осо­бистості збігаються і коли ініційовані впливи йдуть назустріч один одному та накладаються. Очевидно, зміст освіти є основою, на якій будується взаємодія. Які інтереси суспільства щодо окремого члена суспільства? Освоїти досвід попередній і підготувати таку осо­бистість, яка б розвивала цей досвід, рухала прогрес суспільства. Отже, освоєнням досвіду попереднього етапу суспільства є рух, роз­виток, прогрес суспільства.
   З´ясуємо суть досвіду, його складових. Зрозуміло, що суспільство щодо кожного індивідума повинно сформулювати мінімум вимог, своє­рідний стандарт, який був би основою для здобуття професії, для про­довження навчання. Суспільству потрібні фізично здорові, розумово розвинені і духовно багаті людські особистості.
   Які інтереси суспільства стосовно кожної конкретної особистості? Це залежить від природи самого суспільства. Суспільство виходить з того, що ті, хто зараз навчається у школі, через 10—15 років будуть вес­ти активне суспільне життя, і суспільство хоче, щоб віддача від них була якомога більшою. Можна зробити висновок, що суспільство задає таку мету, яка випливає з необхідності підготовки молодого покоління до життя через 10—15 років. Але конкретне суспільство розвивається не відособлено від інших, воно залучено до світового суспільного проце­су. Тобто необхідно ще врахувати тенденції розвитку суспільства в світо­вому масштабі.
   Таким чином, на зміст освіти впливають такі чинники: природа і характер суспільства; необхідність підготовки до життя дітей, які ак­тивно працюватимуть через 10—15 років; тенденції світового, культур­ного і наукового розвитку.
   Які ж інтереси людини щодо самої себе ? Якщо вести мову про зміст освіти однієї людини, то матимемо один результат, а якщо про все сус­пільство, то потрібно на перший план поставити питання про за­гальність освіти. Отже, особистість є не тільки продуктом суспільного впливу, не тільки результатом біологічного дозрівання, а й суб´єктом активної взаємодії із середовищем, у т.ч. із суспільством.

Інтереси особистості стосовно самої себе та шляхи їх урахування