Методологічні прийоми дослідженя конфліктів

   Дослідження конфлікту є неодмінною передумовою його розв´язання, оскільки дає змогу пізнати його глибину, складність, позиції сторін. Ефективність його забезпечує дотримання певних принципів:
   — принцип розвитку — він акцентує на тому, що конфлікт знаходиться у безперервному розвитку, має власну динаміку;
   — принцип загального зв´язку — передбачає дослідження не окремих структурних елементів конфлікту, а максимально можливих його зв´язків з іншими соціальними явищами;
   — принцип єдності теорії, практики та експерименту — передбачає чітку продуманість дій та належну організацію їх виконання;
   — принцип системного підходу — вимагає аналізу конфліктів як складних об´єктів, що складаються з ієрархічно пов´язаних підсистем та є підсистемами системи більш високого рівня;
   — принцип об´єктивності — потребує мінімізації впливу особистих та групових інтересів, інших суб´єктивних чинників;
   — принцип особистісного підходу — передбачає врахування конкретних особливостей індивідів як суб´єктів конфліктів;
   — принцип конкретно-історичного підходу — підкреслює необхідність урахування в процесі вивчення конфлікту всіх конкретних умов, у яких вони діють (місце, час, обставини тощо);
   — принцип еволюції — зосереджує увагу на врахуванні головних закономірностей еволюції конкретних видів конфліктів;
   — діалектичний принцип — стосується внутрішнього джерела розвитку конфлікту (закон єдності та боротьби протилежностей), засобів еволюції та динаміки конфліктів, орієнтують на пошук закономірностей (закон переходу кількості в якість), дає змогу прогнозувати напрям розвитку конфліктів (закон заперечення заперечення).
   При дослідженні конфліктів здебільшого використовують такі види аналізу:
   1. Системно-структурний. Охоплює визначення просторово-часових та змістових меж конфлікту, з´ясування максимальної кількості підструктур, елементів та зв´язків між ними, встановлення їх ієрархії.
   2. Системно-функціональний. Полягає у вивченні особливостей зовнішніх проявів конфліктів у соціумі.
   3. Системно-генетичний. Суть його у розкритті обумовленості конфлікту факторами макро- та мікросередовища, визначенні ієрархії причин, що його породжують.
   4. Системно-інформаційний. Охоплює вивчення ролі інформації та її функцій у зародженні, розвитку та завершенні конфлікту, дослідження закономірностей інформаційного обміну між його підструктурами.
   5. Системно-ситуаційний. Як одиниця аналізу використовується конфліктна ситуація, яка має систему змістових, часових та просторових характеристик. Вона є найменшим цілісним елементом конфлікту, що зберігає всі його риси.
   Універсальна понятійна схема опису конфлікту охоплює такі понятійно-категоріальні групи: сутність, типологія, структура, функції, еволюція, генеза, динаміка, інформація в конфлікті, попередження, завершення, дослідження та діагностика. Основними етапами практичного вивчення конфліктів є складання програми, визначення конкретного об´єкта вивчення, розробка методики аналізу, пілотажне дослідження, коригування програми і методик, збір первинної інформації, якісна та кількісна обробка даних, аналіз та інтерпретація отриманих результатів, формулювання висновків, прогнозів та рекомендацій.
   Отже, конфлікт є складним соціальним феноменом, який постійно супроводжує життєдіяльність суспільства та потребує теоретичного і практичного вивчення з метою управління ним на всіх стадіях його функціонування, особливо у періоди кризи суспільства, трансформації його систем.