§ 5. Нагляд за додержанням законів при притягненні особи як обвинуваченого

   Обвинуваченим визнається особа, стосовно якої винесено постанову про притягнення її як обвинуваченого (ст. 43 КПК). Він — головна (центральна) фігура кримінального процесу, оскільки саме щодо нього суд вирішує основне питання кожної кримінальної справи: чи вчинив він інкриміноване йому кримінально каране діяння і чи винуватий він. У силу конституційного принципу презумпції невинуватості кожний обвинувачений у вчиненні злочину вважається невинуватим і не може бути підданий кримінальному покаранню, доки його вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувачений не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину: усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).
   Відповідно до закону, набуття особливого статусу обвинуваченого відбувається тільки за ініціативою представника сторони обвинувачення — слідчого, уповноваженого у випадках, коли достатньо доказів, що вказують на вчинення злочину певною особою, винести мотивовану постанову про притягнення цієї особи як обвинуваченого. Поняття “достатність доказів”, як підстава прийняття процесуального рішення, у законодавстві не визначено, тобто є оціночним і має вирішуватись слідчим у кожному окремому випадку.
   Обвинувачення, тобто твердження про вчинення певною особою злочину, висунуте у встановленому законом порядку, включає: а) формулювання обвинувачення (стисле викладення фактичних обставин справи, що містять у собі ознаки того чи іншого складу злочину) і б) кваліфікацію злочину (посилання на відповідну статтю кримінального закону, яка передбачає ознаки злочину, зазначені у сформульованому обвинуваченні).
   Прокурорський нагляд за законністю притягнення осіб в якості обвинуваченого розглядається як один із важливих напрямків діяльності прокурора, оскільки безпосередньо пов’язаний із захистом конституційних прав та свобод особи.
   Закон (ч. З ст. 132 КПК) зобов’язує слідчого негайно надіслати прокурору копію постанови про притягнення особи як обвинуваченого. Це означає, що законність і обґрунтованість пред’явленого обвинувачення має перевірятись не за відповідними скаргами від обвинуваченого, його захисника та родичів, а за копією зазначеної постанови, яка надійшла до прокурора. Вивчення цієї постанови у необхідних випадках тягне витребування кримінальної справи для перевірки законності та обґрунтованості притягнення особи як обвинуваченого.
   Під час перевірки законності та обґрунтованості притягнення особи як обвинуваченого прокурору належить звертати особливу увагу на такі питання:
   1) чи є достатні підстави для притягнення особи як обвинуваченого. Обвинувачення за законом має бути засновано тільки на доказах, причому, до моменту притягнення особи як обвинуваченого повинні бути зібрані докази, які відносяться до усіх елементів складу злочину;
   2) чи своєчасно винесено постанову про притягнення особи як обвинуваченого. Так, ч. 4 ст. 148 КПК визначає, що при застосуванні до підозрюваного запобіжного заходу, обвинувачення йому має бути пред’явлено не пізніше 10 діб з моменту застосування запобіжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред’явлене, запобіжний захід скасовується.
   В інших випадках обвинувачення має бути пред’явлене не пізніше 2 днів з моменту винесення слідчим постанови про притягнення цієї особи як обвинуваченого і, в усякому разі, не пізніше дня явки обвинуваченого або його приводу (ст. 133 КПК);
   3) наскільки обґрунтована кваліфікація злочину. При цьому слід мати на увазі розповсюдженість такого явища, як кваліфікація діяння “із запасом”, що тягне необґрунтоване застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою через одну лише небезпеку злочину;
   4) чи відповідає постанова про притягнення особи як обвинуваченого вимогам, що пред’являються у ст. 132 КПК;
   5) чи додержано слідчим вимоги закону про порядок виклику та приводу обвинуваченого;
   6) чи роз’яснені особі при пред’явленні обвинувачення її права і чи зроблено про це відмітку на постанові про притягнення як обвинуваченого;
   7) чи додержано вимоги ст. 143 КПК про час та порядок допиту обвинуваченого;
   8) чи забезпечено обвинуваченому право на захист (мати захисника з моменту, вказаному у ст. 43 КПК, одержувати з ним побачення наодинці тощо);
   9) чи брав участь в необхідних випадках при пред’явленні обвинувачення та допиті обвинуваченого перекладач і чи додержано порядок його участі у справі; чи роз’яснено обвинуваченому право на відмову від запрошеного слідчим перекладача;
   10) чи заявляли обвинувачений та його захисник будь-які клопотання, чи подавали скарги кому, чи додержано порядок їх розгляду, які наслідки розгляду;
   11) чи забезпечені в процесі розслідування інші права обвинуваченого та його захисника.
   Особливої прокурорської уваги потребують справи, де обвинувачений не визнає себе винним у вчиненні злочину, в якому його звинувачено, і висуває конкретні доводи у своє виправдання. Кожен такий випадок має піддаватися ретельному аналізу з боку прокурора та прискіпливій перевірці з огляду на доведеність пред’явленого обвинувачення, повноту та достовірність дослідження, а також містити оцінку результатів перевірки доводів обвинуваченого і його захисника.
   На час винесення постанови про притягнення як обвинуваченого повинно бути доведено, що: 1) діяння, з приводу якого провадиться розслідування, дійсно мало місце; 2) вчинене воно особою, відносно якої вирішується питання про притягнення її до обвинувачення; 3) у діянні цієї особи міститься склад конкретного злочину, передбаченого кримінальним законом; 4) відсутні обставини, які виключають провадження по справі і кримінальну відповідальність цієї особи або ж дозволяють замінити її мірами суспільного впливу або адміністративного стягнення.
   Таким чином, прокурор повинен виходити з того, що на етапі притягнення особи як обвинуваченого слідчим мають бути зібрані докази в межах, необхідних для даної стадії розслідування. Викриттю прокурором можливої самообмо-ви сприяє ретельний аналіз поданих доказів, виявлення суперечностей у свідченнях та їх використання при допиті обвинуваченого.
   Виявивши порушення або невиконання вимог закону, прокурор вживає заходів до усунення таких фактів та поновлення порушених прав учасників кримінального процесу. Зокрема, він скасовує незаконну постанову слідчого, дає вказівки про притягнення особи як обвинуваченого, про правильну кримінально-правову кваліфікацію діяння; використовує свої повноваження для забезпечення прав, наданих законом обвинуваченому та іншим учасникам кримінального процесу.