§ 1. Сутність державного обвинувачення

   Конституція України визначає як одну із конституційних функцій прокуратури — підтримання державного обвинувачення в суді (ст. 121 Конституції). Ця функція знайшла своє закріплення в Законі “Про прокуратуру” (ст. 5), а також у Кримінально-процесуальному кодексі України (ст. 264 КПК). Державним обвинуваченням прийнято називати сукупність дій прокурора з відстоювання перед судом висновку про винність підсудного. Характерно, що законодавець, говорячи про досудове слідство, застосовує термін “обвинувачення”, а термін “державне обвинувачення” вживається в тих випадках, коли йдеться про діяльність прокурора саме в суді.
   В суді першої інстанції, де прокурор виконує функцію підтримання державного обвинувачення від імені держави, він користується процесуальним статусом сторони і виконує обов’язки з обґрунтування та доказування обвинувальної тези або відмови від обвинувачення, якщо воно не підтвердилося. Таке становище прокурора випливає із положень КПК України.
   Функція прокурора як обвинувача в суді першої інстанції не є односторонньою на відміну від функції захисту. Адже прокурор в окремих випадках зобов’язаний відмовитися від обвинувачення, тоді як адвокат не вправі відмовитись від прийнятого на себе захисту; прокурор виконує державно-правову функцію, залишаючись представником прокурорської системи, і тому зобов’язаний реагувати на будь-які випадки порушення закону, в тому числі й на незаконне рішення (вирок), незалежно від того, чи відповідає це інтересам обвинуваченого або суперечить їм. Це положення закріплено у ст. 25 КПК України: “Прокурор зобов’язаний в усіх стадіях кримінального судочинства своєчасно вжити передбачених законом заходів по усуненню всяких порушень закону, від кого б ці порушення не виходили”.
   Аналогічні обов’язки прокурора передбачено Законом “Про прокуратуру”: “Прокурор може вступити в справу у будь-якій стадії процесу... і зобов’язаний своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили” (ст. 35 Закону). Отже, прокурор зобов’язаний реагувати на незаконний вирок (постанову) суду незалежно від того, чи відповідає це інтересам обвинуваченого чи їм суперечить.
   Маючи певний процесуальний інтерес, кожна із сторін — обвинувачення та захист, володіє рівною з іншою стороною сукупністю прав щодо відстоювання своїх тверджень, які відображають цей інтерес. Таким чином, процесуальна рівноправність сторін є обов’язковою умовою дійсної змагальності сторін обвинувачення і захисту у суді (ст. 261 КПК).
   Сторони обвинувачення (прокурор, а також потерпілий, цивільний позивач та їх представники) і захисту (підсудний, захисник і законний представник, цивільний відповідач і його представник) користуються рівними правами на заявления відводів і клопотань, подання доказів, участь в їх дослідженні та доведенні їх переконливості, виступ у судових дебатах, оскарження процесуальних рішень суду. Мова йде не про рівність становища прокурора, підсудного або захисника, а про процесуальну рівноправність сторін обвинувачення та захисту, під яким розуміється рівність прав кожного з них в доказуванні та відстоюванні своїх стверджень. Таку позицію займає значна більшість науковців, у тому числі В. В. Долежан і Ю. Є.Полянський, на думку яких прокурор, як учасник процесу, має принципово інші обов’язки ніж інші учасники процесу, оскільки він, відповідно до ст. 22 КПК, зобов’язаний сприяти виконанню вимог закону про всебічний, повний, об’єктивний розгляд справи та постановлению судових рішень, що ґрунтуються на законі. (Див.: Долежан В. В., Полянський Ю. Є. Вимоги до прокурорів-обвинувачів у світі рекомендацій Ради Європи // Вісник прокуратури.— 2003.— №12.— С.11).
   Що стосується контрольних судових інстанцій — апеляційної та касаційної, а також при перегляді судових рішень в порядку виключного провадження, то прокурор в них не підтримує державного обвинувачення, а висловлює свою позицію щодо законності та обґрунтованості оскарженого вироку і тим самим сприяє суду у правильному вирішенні кримінальної справи.
   Така ж роль прокурора і при розгляді судом питань, пов’язаних із виконанням вироку (ст. 411 КПК), де прокурор, який бере участь у судовому засіданні, дає свій висновок.
   Згідно зі ст. 264 КПК України участь прокурора в судовому засіданні є обов’язковою, крім випадків розгляду справ про злочини, передбачені ст. 125 КК (умисне легке тілесне ушкодження); ч. 1ст. 126 КК (побої та мордування, які не спричинили тілесних ушкоджень) і ст. 356 (самоуправство), а також відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення.
   Таким чином, у стадії судового розгляду кримінальних справ участь прокурора в якості державного обвинувача є обов’язковою по всіх справах публічного та приватно-публічного обвинувачення. Прокурори мають забезпечити обов’язкове підтримання державного обвинувачення та участь у судовому розгляді всіх кримінальних справ, направлених прокурором до суду (п.1.2 наказу Генерального прокурора України № 3 гн від 30.03.2004 “Про завдання та організацію роботи прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ”).
   У стадії судового розгляду прокурор, керуючись вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням, підтримує перед судом державне обвинувачення (ст. 264 КПК). Поряд з цим, прокурор може відмовитись від підтримання державного обвинувачення, коли в результаті судового розгляду дійде до переконання, що дані судового слідства не підтверджують пред’явленого підсудному обвинувачення (ч. З ст. 264 КПК). Прокурор також може звернутися до суду із пропозицією про виправдання підсудного або направлення справи на додаткове розслідування.
   “Прокурор, який бере участь у розгляді справи у судах, додержуючись принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд справ та постановлению судових рішень, що ґрунтуються на законі” (ст. 34 Закону). Отже, прокурор зобов’язаний прийняти усіх передбачених законом заходів для постановления судом законного, обґрунтованого та справедливого вироку.
   З метою успішного виконання зазначених завдань державні обвинувачі мають забезпечувати високий рівень підтримання державного обвинувачення в судах, об’єктивно і неупереджено оцінювати докази, виважено вирішувати питання про зміну обвинувачення чи відмову від обвинувачення, письмово фіксувати хід судових засідань і зібрані матеріали накопичувати у наглядових провадженнях (п. 4 наказу Генерального прокурора України № 3 гн від 30.03.2004).
   Запорукою успішного виконання функції підтримання державного обвинувачення у суді є ретельна підготовка прокурора до участі у судовому процесі.