3.3. Нові правові інститути аграрного права України; проблеми їх розвитку; роль юридичної науки в їх обґрунтуванні

   Сучасний етап розвитку аграрного законодавства України, покликаний забезпечити реалізацію аграрної реформи, зумовив виникнення нових правових інститутів аграрного права України. Оскільки йдеться про формування якісно нових спільностей правових норм, що регулюють специфічні за своєю суттю та змістом суспільні відносини, важливою є проблема їх наукового дослідження, з'ясування їх суті, виявлення основних тенденцій та перспектив розвитку.
   Нині в системі аграрного права України можна вирізнити такі нові правові інститути: інститут земельної та аграрної реформ; інститут захисту прав селянина; інститут права приватної власності на землі сільськогосподарського призначення; інститут паювання земель сільськогосподарського призначення; інститут оренди земель сільськогосподарського призначення; інститут сільськогосподарської майнової оренди; інститут сільськогосподарської кооперації; інститут фермерського господарства; інститут правового забезпечення соціального розвитку села; інститут приватизації та паювання майна в агропромисловому комплексі. Дістають вияв тенденції до формування й інших правових інститутів: правового становища приватних аграрних підприємств, аграрних акціонерних товариств, особистих селянських господарств, права власності аграрних юридичних осіб.
   Одним із нових напрямів наукових розробок, що здійснюються вченими-юристами України, є з'ясування соціальної ролі селянства та проблеми гарантування його прав. Науковий доробок у цьому плані мають Н. І. Титова, Ц. В. Бичкова, В. І. Андрейцев, В. В. Носік та ін.
   Важливу загальносоціальну роль селянства в суспільстві обґрунтувала Н. І. Титова. Вчена зробила висновок щодо необхідності відповідного відображення такої ролі селянства у державній політиці, а також його правового статусу. На основі аналізу чинних нормативно-правових актів аграрного законодавства, які приймаються за суб'єктним принципом, послідовно доведено потребу чіткого законодавчого закріплення спеціалізованих прав членів аграрних структур та їх державних гарантій. На Заході існує спеціальна наука — "селянствознавство", що заснована британським ученим Теодором Шаніним і є міждисциплінарною галуззю знань. Хрестоматія з "селянствознавства", яка вперше була видана англійським видавництвом 1971 р., нині вже перекладена російською мовою. На жаль, в Україні ще й досі ця галузь знань не одержала належного визнання та розвитку.
   Науково-правові засади інституту приватної власності на землі сільськогосподарського призначення — предмет дослідження багатьох юристів-аграрників. Серед них слід назвати, насамперед, В. І. Андрейцева, Н. І. Титову, Ю. С. Шемшученка, М. В. Шульгу, В. 3. Янчука, П. Ф. Кулинича. Заслуговують на увагу також праці В. В. Носіка, В. К. Гуревського, О. М. Вовк, А. Берлача, О. А. Вівчаренка.
   Представниками науки аграрного права України провадиться історико-правовий аналіз існування права приватної власності на землю. З цього приводу цікаві дослідження М. В. Шульги, В. К. Гуревського та ін.
   Поняття й зміст права приватної власності на землю з'ясовують у своїх працях В. І. Андрейцев, В. К. Гуревський, П. Ф. Кулинич, О. М. Вовк та інші вчені.
   У системі наукових досліджень інституту приватної власності на землю сільськогосподарського призначення важливим є теоретичний аналіз об'єктів і суб'єктів права приватної власності на землю. Велике значення має наукове з'ясування поняття земель взагалі та земель сільськогосподарського призначення як особливого об'єкта правової регламентації, що ґрунтовно досліджено у працях Н. І. Титової та В. І. Андрейцева. Поняття земельної ділянки як об'єкта права приватної власності на землю та її визначення пропонує В. К. Гуревський.
   Однією з проблем правової регламентації права приватної власності на землю сьогодні є відсутність у земельному законодавстві України (зокрема в ЗК) чіткого визначення поняття земель, земель сільськогосподарського призначення, земельної ділянки тощо. З огляду на це в аграрно-правовій науці висунуто конкретні рекомендації щодо визначення згаданих понять у новому кодифікованому акті земельного законодавства України (Н. І. Титова, В. І. Андрейцев, В. К. Гуревський та ін.).
   Науково обґрунтовують юридичний механізм набуття та реалізації права приватної власності на землю у своїх працях В. І. Андрейцев, П. Ф. Кулинич, М. В. Шульга та інші вчені.
   Особливо відзначимо в цьому аспекті науковий доробок В. І. Андрейцева, який сформулював основні ознаки приватизації земель, виділив головні етапи процедури приватизації тощо. Він також послідовно обґрунтував необхідність врегулювання на законодавчому рівні процедури приватизації земель. Аналогічні пропозиції висловили й інші представники аграрно-правової науки, зокрема Ю. С. Шемшученко, П. Ф. Кулинич, 3. А. Павлович.
   Наука аграрного права України досліджує також законодавчо закріплені обмеження права приватної власності на землю. Аналізують їх у своїх працях В. І. Андрейцев, П. Ф. Кулинич, В. К. Гуревський та інші вчені.
   Важливий аспект наукового дослідження аграрного права України — проблема розмежування сфери дії Цивільного кодексу (ЦК) та майбутнього Екологічного кодексу України щодо правової регламентації інституту приватної власності на землю. Згадана проблема є предметом дослідження В. І. Андрейцева, Н. І. Титової, М. В. Шульги, Ц. В. Бичкової та ін. На думку Н. І. Титової, відносини власності на землі сільськогосподарського призначення через особливий характер та значення таких земель повинні регулюватися З К та іншим земельним законодавством. Аналогічної точки зору дотримуються Ц. В. Бичкова, М. В. Шульга та інші вчені.
   Нерозривно пов'язаний з інститутом земельної та аграрної реформ, інститутом права приватної форми власності на землі сільськогосподарського призначення новий інститут аграрного права України — інститут правового забезпечення паювання земель сільськогосподарського призначення.
   Питання юридичної природи права на земельну частку (пай) досліджуються В. І. Андрейцевим, Н. І. Титовою, М. В. Шульгою, В. І. Федоровичем, В. В. Носіком, П. Ф. Кулиничем, Т. О. Коваленко та ін.
   Учені-юристи України з'ясували поняття паювання земель та юридичну природу права на земельну частку (пай). Так, М. В. Шульга розкриває суть права на земельну частку (пай) з погляду його співвідношення з правом приватної власності на землю. Він розглядає право на земельну частку (пай) як правову категорію, що є вторинною щодо права колективної власності на землю. Обґрунтовану характеристику правової категорії права на земельну частку (пай) як права зобов'язального характеру дає у своїх працях П. Ф. Кулинич. Аналогічно розглядають суб'єктивне право на земельну частку (пай) і В. В. Носік і Т. О. Коваленко.
   Поняття та суттєві ознаки земельної частки (паю) як не визначеної в натурі земельної ділянки з'ясували В. В. Носік та Т. О. Коваленко. Аграрно-правова наука досліджує також коло суб'єктів права на земельну частку (пай) (В. В. Носік, Т. О. Коваленко). Вони вперше проаналізували підстави виникнення та припинення права на земельну частку (пай).
   Обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення законодавства з питань паювання землі висловили у своїх працях В. І. Андрейцев, Н. І. Титова, М. В. Шульга, П. Ф. Кулинич, А. Бейкун та інші вчені.
   Прийняття нового ЗК, яким передбачено приватизацію та паювання земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств (ст. ст. 25, 118), зумовлює потребу подальших досліджень аграрно-правовою наукою теоретичних і практичних проблем паювання земель сільськогосподарського призначення.
   Розвиток аграрного законодавства зумовив виокремлення ще одного нового правового інституту аграрного права — інституту оренди земель сільськогосподарського призначення.
   Серед представників науки аграрного права України, які досліджують правові засади оренди земель сільськогосподарського призначення, слід відзначити О. О. Погрібного, М. В. Шульгу, Н. І. Титову, П. Ф. Кулинича, І. Будзиловича, А. Юрченка, В. А. Сонюка, Н. В. Ільницьку, І. А. Войтюк, А. Берлача.
   Аграрно-правова наука вивчає історію розвитку земельно-орендних відносин на українських землях. Так, історико-правовий аналіз оренди земель здійснили А. Берлач, І. Будзилович та А. Юрченко.
   Представники науки аграрного права України з'ясовують поняття та специфічні ознаки оренди земель. Важливими щодо цього є праці О. О. Погрібного, М. В. Шульги, Н. В. Ільницької. Так, О. О. Погрібний розглядає оренду земель як особливий різновид землекористування.
   Важливе значення в системі аграрно-правових досліджень має проблема з'ясування поняття, змісту та юридичної природи договору оренди земель, що розглядають у своїх працях В. І. Андрейцев, М. В. Шульга, Н. В. Ільницька та ін. Зокрема, М. В. Шульга обґрунтовує, що відносини у сфері орендного землекористування є предметом, насамперед, земельного законодавства, а цивільно-правові норми застосовують до земельних відносин лише в тих випадках, коли ці відносини не врегульовані земельним законодавством. Аналогічної позиції дотримується і Н. В. Ільницька.
   Недостатньо активно аграрно-правова наука обґрунтовувала потребу врегулювання всього комплексу земельних орендних відносин новим ЗК, а не окремим законом, як це має місце нині. На жаль, новий ЗК фактично обмежується наявністю бланкетної норми щодо регулювання земельно-орендних відносин (ч. 6 ст. 93).
   Значну роль у сучасних економічних відносинах на селі відіграє також питання оренди не лише земель, а й майна. На жаль, правовий інститут сільськогосподарської майнової оренди аграрно-правова наука досліджує недостатньо. З монографічних досліджень цієї тематики особливою науковою цінністю відзначається праця О. О. Погрібного "Селянські господарства і оренда (організаційно-правові питання)'", в якій він дослідив поняття, суть, зміст і види оренди, юридичну природу, порядок укладення, виконання та припинення договору оренди тощо. Орендно-майнові відносини за участю фермерських господарств науково обґрунтувала професор Н. І. Титова. Помітний внесок у наукове забезпечення розвитку правового інституту сільськогосподарської майнової оренди зробив також В. А. Сонюк.
   На сучасному етапі в умовах низького рівня матеріально-технічного забезпечення аграрних товаровиробників значно підвищується роль орендно-майнових відносин у сільському господарстві. З огляду на це важливими завданнями аграрно-правової науки є дослідження інституту сільськогосподарської оренди майна в аграрному секторі економіки, з'ясування й теоретичне обґрунтування особливостей орендно-майнових відносин, зумовлених специфікою аграрного виробництва, та підготовка наукових рекомендацій щодо вдосконалення правового регулювання таких відносин. Особливо необхідно відзначити потребу в прийнятті спеціалізованого нормативно-правового акта аграрного законодавства (у формі закону) з питань регулювання оренди майна в сільському господарстві.
   Як відомо, в сільському господарстві на українських землях історично склалися кооперативні сільськогосподарські структури. Тому вкрай важливими є питання розвитку сільськогосподарського кооперативного законодавства. В Україні основним нормативно-правовим актом, який регулює діяльність сільськогосподарських кооперативів, є Закон України від 17 липня 1997 р. "Про сільськогосподарську кооперацію".
   Науково-правові засади інституту сільськогосподарської кооперації розробляли й розробляють багато вчених-юристів України. Серед них — В. І. Семчик, Н. І. Титова, В. І. Федорович, О. М. Сонін, Я. 3. Гаєцька та ін. Особливо слід відзначити монографічну роботу В. І. Семчика "Кооперація і право" (1991 р.)3, в якій учений на основі законодавства про кооперацію вперше з'ясував правові основи розвитку кооперації в Україні. Він дослідив також порядок створення й припинення діяльності кооперативів, правове становище різних видів кооперативів, зокрема сільськогосподарських, правове регулювання майнових відносин тощо. За його редакцією також видано перший в Україні підручник з кооперативного права (1998 р.)4, в якому, поряд з іншими питаннями, досліджено і правове становище кооперативів, що функціонують в аграрному секторі економіки.
   Н. І. Титова ще 1991 р. обґрунтувала необхідність прийняття Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію'". Вчена також внесла пропозиції щодо вирізнення поряд із виробничими та споживчими кооперативами третього типу кооперативів — у сфері послуг.
   У червні 2001 р. у Києві відбулася міжнародна науково-практична конференція на тему: "Національний кооперативний рух та структурні зміни в економіці України XXI століття", на якій українська аграрно-правова наука була представлена доповідями провідних учених: В. І. Семчика, А. П. Гетьмана, М. В. Шульги, A. М. Статівки, Н. І. Титової, Т. П. Проценко, В. І. Федоровича, М. А. Мацька та ін.
   Предметом дослідження представників науки аграрного права нашої держави сьогодні є різноманітні проблеми правового забезпечення функціонування й розвитку сільськогосподарської кооперації в Україні, зокрема з'ясування історії її розвитку. Періодизацію розвитку сільськогосподарської кооперації на українських землях та її законодавчого регулювання здійснили В. І. Семчик і B. І. Федорович.
   Одним із напрямів аналізу є дослідження юридичної природи, суті та ознак сільськогосподарської кооперації та сільськогосподарського кооперативу (В. І. Семчик, В. І. Федорович, Я. 3. Гаєцька-Колотило). Розмежуванню сільськогосподарського кооперативу та інших форм ведення сільськогосподарського виробництва (в тому числі з фермерським господарством) присвячені праці Н. І. Титової.
   Актуальними нині є проблеми розвитку та законодавчого регулювання фермерської кооперації, які досліджує Н. І. Титова.
   Майнові відносини у сільськогосподарських кооперативах, зокрема особливості реалізації права кооперативної форми, правове регулювання в галузі планування, фінансування, матеріально-технічного забезпечення й оподаткування дослідив О. М. Сонін.
   Земельні відносини як пріоритетні в системі інших видів суспільних відносин, що складаються в сільськогосподарських кооперативах, розглянув В. І. Федорович. На жаль, вони недостатньо врегульовані чинним законодавством України, і в ЗК вони також чомусь лишились поза увагою законодавця.
   Я. 3. Гаєцька ґрунтовно проаналізувала організаційно-правові форми кооперації у сільському господарстві.
   Актуальними сьогодні є наукові проблеми правового регулювання членських відносин у сільськогосподарських кооперативах. Оскільки членство в кооперативі є підставою виникнення всіх інших внутрішньокооперативних відносин, В. І. Федорович справедливо розглядає інститут членства як провідний і базовий. Тому слід погодитися з Н. І. Титовою, яка вказує на необхідність детальної регламентації у Законі України "Про сільськогосподарську кооперацію" правового статусу та, зокрема, специфічних земельних, трудових, майнових і інших прав членів сільськогосподарських кооперативів. Потрібно також зазначити, що в аграрно-правовій науці висловлено пропозицію щодо необхідності законодавчого розмежування норм про членство в сільськогосподарських кооперативах юридичних і фізичних осіб.
   Порядок створення, реорганізації та припинення діяльності сільськогосподарських кооперативів досліджує О. М. Сонін. Способи виникнення, підстави і процедура ліквідації сільськогосподарських кооперативів проаналізував у своїх в працях В. І. Федорович.
   Вчені-юристи вносять конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавчого регулювання сільськогосподарської кооперації в Україні. Так, доцільною є пропозиція О. М. Соніна щодо необхідності розробки Примірного статуту сільськогосподарського кооперативу. Розвиваючи згадану наукову пропозицію та виходячи з сучасних потреб правового регулювання різних видів сільськогосподарських кооперативів, В. І. Федорович обґрунтовано пропонує прийняти Примірні статути окремих видів сільськогосподарських кооперативів.
   У юридичній науці висловлено також думку щодо необхідності прийняття спеціального закону "Про виробничу кооперацію"6. Доцільними також є розробка та прийняття загального кодифікованого акта "Про кооперацію", який закріпив би кооперативні принципи, врегулював організаційно-правові форми кооперації, правове становище кооперативів різних типів і видів, визначив їх поняття та юридичні ознаки, порядок створення й припинення діяльності, основні засади господарської та іншої діяльності тощо. У такому нормативному акті необхідно було б також законодавчо закріпити пріоритетне значення сільськогосподарських кооперативів у системі кооперації.
   20 грудня 1991 р. було прийнято Закон України "Про селянське (фермерське) господарство", що втратив чинність на підставі Закону від 19 червня 2003 р. "Про фермерське господарство", який закріпив правові основи організації та діяльності нових аграрних суб'єктів — фермерських господарств та поклав початок розвитку нового правового інституту аграрного права. Серед представників науки аграрного права України, котрі досліджують науково-правові проблеми фермерського господарства, варто назвати О. О. Погрібного, Н. І. Титову та Т. П. Проценко.
   Вперше на монографічному рівні правовий статус фермерських господарств дослідив О. О. Погрібний 1992 р. у праці "Селянські господарства і оренда (організаційно-правові питання)" та в монографії "Правовое регулирование деятельности крестьянских (фермерских) хозяйств в условиях рынка". У ній він з'ясував правові питання створення фермерських господарств, об'єкти їх права власності, землеволодіння й землекористування, а також питання матеріально-технічного постачання, фінансування, кредитування, обліку та ін. Н. І. Титова є автором двох монографій з питань правового становища фермерських господарств і багатьох наукових статей, в яких досліджено поняття та юридичні ознаки фермерських господарств, правові проблеми використання землі та права власності цих господарств, основні засади їх створення, функціонування, припинення діяльності тощо.
   Проблеми правового регулювання майнових відносин у фермерських господарствах і конституційні засади їх створення й функціонування докладно проаналізовані у монографіях Т. П. Проценко.
   Науково-правові засади інституту фермерського господарства в Україні розробляють також В. І. Семчик, Ц. В. Бичкова та інші вчені. Свій внесок у дослідження згаданих проблем зробили також Л. В. Логуш, А. Берлач, М. Я. Ващишин.
   Важливим аспектом наукової діяльності вчених-юристів України є з'ясування сутності, поняття та суттєвих ознак фермерського господарства як специфічного суб'єкта аграрних відносин (Н. І. Титова, О. О. Погрібний та ін.).
   На сучасному етапі існує потреба чіткого законодавчого закріплення поняття та юридичних ознак фермерського господарства, інших пов'язаних із ним понять, наприклад, "фермер", "сільське господарство", на що вказують у своїх працях Н. І. Титова, Л. В. Логуш та інші вчені.
   Сприяння вдосконаленню правового інституту фермерства має на меті також дослідження земельних відносин у фермерському господарстві, що здійснюється вченими України. Наукові проблеми правового регулювання земельних відносин у фермерських господарствах з'ясували Н. І. Титова та М. Я. Ващишин.
   Правовий режим майна фермерських господарств дослідили Н. І. Титова, В. І. Семчик, О. О. Погрібний, Т. П. Проценко та ін. Автори внесли цінні наукові пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання майнових відносин у таких господарствах.
   Крім зазначених основних аспектів проблеми правового забезпечення інституту фермерського господарства, вчені-юристи проаналізували також і інші проблеми розвитку фермерства в Україні: конституційні засади фермерства (Т. П. Проценко); питання фермерської кооперації (Н. І. Титова); орендні відносини у фермерських господарствах (Н. І. Титова, О. О. Погрібний); специфічні трудові відносини та необхідність їх докладнішої правової регламентації (Н. І. Титова); вдосконалення членських відносин (М. С. Долинська, А. Берлач); припинення діяльності фермерських господарств (Н. І. Титова, М. С. Долинська); необхідність державної підтримки фермерства (Н. І. Титова, Т. П. Проценко, Л. В. Логуш); правове регулювання фермерства у США та його значення для України (Н. I. Титова, Л. В. Логуш) тощо.
   Подальше вдосконалення законодавства пов'язане з проблемою розмежування регламентації правового становища фермерських господарств між новими ЗК та ЦК.
   У системі сучасного аграрного права України в зв'язку з проведенням аграрної реформи, що має на меті реформування не лише економічних (виробничих) відносин в аграрному секторі економіки, а й здійснення соціальних перетворень на селі, відбувається процес становлення ще одного нового правового інституту — інституту правового забезпечення соціального розвитку села.
   Проблеми правового забезпечення соціального розвитку села сьогодні послідовно досліджують Н. І. Титова, Ц. В. Бичкова, В. І. Андрейцев, В. В. Носік та деякі інші вчені.
   Зокрема, наукою аграрного права України (Н. І. Титова, Ц. В. Бичкова та ін.) доведено потребу конституційного закріплення таких основоположних для сільського господарства принципів, як принцип державної підтримки сільського господарства, державного забезпечення соціально-економічних умов життя і праці селянина та ін.
   Правове регулювання нових за своїм змістом суспільних відносин соціальної сфери села досліджує В. В. Носік. Ним з'ясовано основні напрями правового забезпечення наукових досліджень і підготовки кадрів для села, правове регулювання житлового та шляхового будівництва у сільській місцевості, правове забезпечення культурно-побутового та спортивно-оздоровчого обслуговування жителів села.
   18 січня 2001 р. було прийнято Закон України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років", який заклав конкретні економічно-фінансові важелі розвитку сільського господарства України (в сфері ціноутворення, податкової та бюджетної політики, особливостей кредитного забезпечення, страхування ризиків сільськогосподарського виробництва та ін.). Звичайно, виконання норм цього Закону створює базу й для поліпшення соціального розвитку села, проте прямих норм щодо цього в Законі немає.
   Особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі вперше були визначені Декретом Кабінету Міністрів України від 17 травня 1993 р. №51-93 "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі". Нині ці питання регулює однойменний Закон України від 10 липня 1996 р.
   Правові питання приватизації майна в агропромисловому комплексі докладно дослідив В. І. Семчик. Крім того, Н. І. Титова на основі аналізу чинного законодавства з'ясувала суть і порядок реалізації права фермерських господарств на приватизацію державного майна.
   Як зазначає В. І. Семчик, особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі стосуються об'єктів, суб'єктів, способів і механізму проведення приватизації1. Вчений вказав також на негативні фактори, що супроводжували практичний процес приватизації майна в агропромисловому комплексі та сформулював практичні пропозиції щодо вдосконалення законодавства про приватизацію майна в АПК.
   На підставі викладеного можна зробити висновок, що на сучасному етапі внаслідок виникнення нових правових інститутів аграрного права України значно розширився предмет аграрно-правових наукових досліджень. Сьогодні в Україні сформувалися наукові школи, зокрема, стосовно наукових засад проведення земельної та аграрної реформ, приватизації земель, соціально-правової ролі селянства, розвитку сільськогосподарської кооперації, правового становища фермерських господарств, екологізації земельного та аграрного законодавства, їх кодифікації та ін.
   Водночас, як ми бачимо, нині існує ще багато нерозв'язаних наукових проблем у цьому напрямі, що, у свою чергу, негативно позначається на ефективності правового регулювання суспільних відносин в аграрному секторі економіки. З огляду на це наука аграрного права України покликана сприяти послідовному процесу формування та розвитку нових аграрно-правових інститутів як цілісних, взаємоузгоджених і досконалих підсистем аграрного права України.
   Проблеми розвитку нових аграрно-правових інститутів, їх законодавчого забезпечення визначають пріоритетні напрями наукових теоретичних розробок щодо їх наукового обґрунтування, прогнозування майбутнього виникнення й розвитку.