3.2. Наука про розвиток сучасного аграрного законодавства та розробку його теоретичних засад

   Одним із важливих елементів предмета дослідження аграрно-правової науки є комплексна, спеціалізована та інтегрована галузь законодавства — аграрне законодавство України. Сьогодні у зв'язку з проведенням земельної та аграрної реформ в Україні й потребою їх належного правового забезпечення особливого значення набуває питання наукового обґрунтування подальшого розвитку аграрного законодавства України, аналізу його теоретичних засад.
   Проблеми аграрного законодавства України розглядаються багатьма юристами-аграрниками. Проте комплексних наукових досліджень сучасного аграрного законодавства як специфічної галузі законодавства — небагато. Серед авторів, які глибоко аналізують сучасне аграрне законодавство України, слід назвати В. І. Андрейцева, Ц. В. Бичкову, 1. А. Дмитренка, П. Ф. Кулинича, 3. А. Павловича, В. І. Семчика, Н. І. Титову, М. В. Шульгу, В. В. Янчука та ін.
   Хоча наукові підходи до розуміння суті, структури, тенденцій розвитку аграрного законодавства України формувалися з початку становлення комплексної галузі науки аграрного права. Важливе значення мають дослідження теоретичних проблем сільськогосподарського (аграрного) законодавства, що здійснювалися представниками російської аграрно-правової науки: І. Ф. Казьміним, Г. Ю. Бистровим та іншими вченими.
   В Україні теорія аграрного законодавства як комплексної галузі ще з початку становлення аграрного права як галузі права ґрунтовно досліджує Н. І. Титова. Нині вона розробила конституційні засади та принципи сучасного аграрного законодавства, дослідила основні тенденції та напрями розвитку цієї галузі законодавства, перспективи її кодифікації тощо.
   Оскільки кожна наука характеризується певним наступництвом, важливу роль у з'ясуванні природи аграрного законодавства відіграють також дослідження вчених — представників науки колгоспного права. Особливо треба відзначити науковий доробок В. 3. Янчука.
   Виходячи із загальних наукових підходів до розуміння понять "законодавство", "система законодавства", "галузь законодавства", сучасною аграрно-правовою наукою розроблене також поняття аграрного законодавства України. Зокрема, його визначення дають у своїх працях Н. І. Титова, В. В. Янчук, В. К. Гуревський та інші вчені.
   Слід зауважити, що здебільшого науковці дають визначення поняття джерел аграрного права, і, на жаль, менше уваги приділяють поняттю аграрного законодавства як цілісного системного утворення. Хоча поняття джерел аграрного права України теж має істотне значення для з'ясування суті аграрного законодавства, проте останнє, в його системному розумінні, є значно ширшим поняттям.
   Сучасне аграрне законодавство України — це комплексна, інтегрована й спеціалізована галузь законодавства, що відповідає окремій галузі господарського комплексу та є системою взаємопов'язаних і взаємоузгоджених уніфікованих і диференційованих нормативно-правових актів (актів правотворчості державних органів та правотворчості аграрних суб'єктів), які, в свою чергу, є джерелом і формою вираження правових норм, спрямованих на регулювання аграрних відносин, що виникають у процесі здійснення аграрними суб'єктами сільськогосподарської виробничої та іншої, пов'язаної з нею, діяльності. Сьогодні при характеристиці сільськогосподарського (аграрного) законодавства відбувся науково обґрунтований перехід від терміна "сільськогосподарський" до терміна "аграрний", що зумовлено рядом об'єктивних причин, зокрема розширенням змісту терміна "аграрний" в умовах проведення аграрної реформи в Україні.
   Підкреслимо, що в сучасній аграрно-правовій науці існує положення про формування інтегрованої галузі агропромислового законодавства. Ідею агропромислового законодавства як комплексної галузі, до складу якої входить як підсистема аграрне (сільськогосподарське) законодавство, висунув 3. А. Павлович1. Свого часу подібну думку вже висловлювали представники радянської аграрно-правової науки2. Однак суспільні відносини, що складаються в системі всіх ланок агропромислового виробництва, потребуватимуть спеціалізованого правового регулювання лише за умови безпосереднього зв'язку з процесом виробництва сільськогосподарської продукції. Крім того, в разі визнання агропромислового законодавства, до складу якого входитиме аграрне законодавство, ми будемо змушені констатувати формування занадто великої спільності нормативно-правових актів, для яких буде характерним широке коло об'єктів, суб'єктів, а також різна змістовна спрямованість. Це, в свою чергу, може призвести до "розмитості" основної частини спільності норм аграрного права, поступового відходу (зникнення) такої істотної їх особливості, як сільськогосподарська спеціалізація.
   Сучасне аграрне законодавство має грунтуватися на конституційних засадах, розроблених представниками аграрно-правової науки (Н. I. Титовою, Ц. В. Бичковою, В. I. Семчиком, В. М. Стретовичем, В. М. Шульгою, I. Будзиловичем, А. Юрченком, В. В Носіком, А. Бейкуном, І. Бакаєм та ін.).
   Хоча не всі пропозиції учених з цього приводу знайшли своє відображення в Конституції України, що свідчить про відсутність належного зв'язку між юридичною наукою й практикою правотворчості державних органів.
   Процес розвитку сучасного аграрного законодавства України докладно розглядає аграрно-правова наука. Особливо слід відзначити в цьому плані комплексне дослідження колективу авторів (В. І. Семчик, В. М. Стретович, О. О. Погрібний, П. Ф. Кулинич, Ц. В. Бичкова, Т. П. Проценко, О. А. Поліводський, В. А. Сонюк, 3. А. Павлович) "Аграрне законодавство України: проблеми ефективності"1, в якому послідовно розкрито процес розвитку цієї галузі законодавства, її роль у підвищенні ефективності сільськогосподарського виробництва в умовах аграрної реформи, особливості законодавчого регулювання окремих сфер виробничо-господарської діяльності аграрних суб'єктів, перспективи розвитку аграрного законодавства тощо.
   Багато конкретних пропозицій щодо вдосконалення сучасного аграрного законодавства України вже висловили представники науки аграрного права України. Крім уже згаданих робіт, особливо відзначаються в досліджуваному аспекті такі автори, як В. 3. Янчук, Н. І. Титова, В. І. Семчик, Ц. В. Бичкова, В. В. Янчук та ін.
   Поряд із потребою вдосконалення законодавчого регулювання окремих сторін сільськогосподарської виробничої діяльності аграрних суб'єктів, їх правового статусу та ін., особливо важливою сьогодні є проблема кодифікації аграрного законодавства.
   Зауважимо, що жоден із науковців не відкидає необхідності прийняття єдиного кодифікованого акта аграрного законодавства як нагальної потреби часу. Водночас у сучасній аграрно-правовій науці існують різні погляди на форму, зміст, суть і назву такого кодифікованого акта.
   Так, в аграрно-правовій науці обґрунтовується точка зору щодо необхідності прийняття Аграрного кодексу України. Зокрема, В. В. Янчук визначив предмет, об'єкт правового регулювання такого кодифікованого акта тощо. Він запропонував також структуру цього Кодексу, що є вкрай важливим для подальшої правотворчої практики.
   Н. І. Титова висунула ідею кодифікації аграрного законодавства шляхом прийняття Основ аграрного законодавства України. Вчена визначила коло суспільних відносин, які потрібно врегулювати таким кодифікованим актом. Прийняття Основ аграрного законодавства України, на її думку, мало б велике значення як для підвищення ефективності правового регулювання суспільних відносин в аграрному секторі економіки, так і для полегшення правозастосовчої діяльності в цій сфері.
   Авторка обґрунтовано довела, що кодифікованим актом аграрного законодавства мають стати саме Основи аграрного законодавства України, оскільки саме така форма кодифікації найповніше відзеркалювала б суть, зміст і межі правового регулювання зазначеного акта. Прийняття Основ аграрного законодавства (а не Аграрного кодексу) відображало б принципові риси аграрного законодавства України, зокрема його комплексний, інтегрований та спеціалізований характер.
   Оскільки земельні відносини в системі аграрних посідають чільне місце, визначальним для вдосконалення правового регулювання аграрних відносин є й розвиток земельного законодавства. У зв'язку з цим аграрно-правовою наукою досліджувались також проблеми розробки та прийняття нового кодифікованого акта земельного законодавства України.
   Зокрема, питання підготовки основного земельного закону послідовно проаналізували В. І. Андрейцев, Н. І. Титова, П. Ф. Кули-нич. Автори визначили коло земельних відносин, що підлягають правовій регламентації таким кодифікованим актом, основні напрями їх правового регулювання; висловили конкретні пропозиції щодо усунення прогалин у сучасному правовому регулюванні земельних відносин тощо.
   Представники науки земельного та аграрного права України взяли активну участь у підготовці нового З К (П. Ф. Кулинич, І. Будзилович, А. Юрченко, А. Бейкун та ін.). Особливо слід відзначити плідну практичну роботу в розробці норм З К П. Ф. Кулинича як члена робочої групи з підготовки проекту Кодексу.
   З К 2001 р., розв'язавши ряд дискусійних теоретичних і практичних проблем правового регулювання земельних відносин, водночас зумовив виникнення нових важливих напрямів наукових досліджень, що пов'язано з розширенням сфери його правового регулювання та запровадженням нових земельно-правових інститутів.
   Сьогодні вчені-юристи України дослідили поняття та особливості аграрного законодавства України як комплексного системного утворення; з'ясували істотні риси й закономірності функціонування його внутрішньої структури (як вертикальної, так і горизонтальної); визначили основні тенденції розвитку аграрного законодавства в умовах здійснення аграрної реформи в Україні тощо.
   Одним із головних напрямів розвитку сучасної науки аграрного права України є теоретичне обґрунтування подальшого розвитку й вдосконалення земельного та аграрного законодавства, розробка наукових засад їх кодифікації, науковий аналіз нового ЗК. Особливого значення нині набуває реалізація практичних рекомендацій щодо вдосконалення аграрного законодавства України як системного утворення та окремих його нормативно-правових актів.
   З огляду на це важливою практичною проблемою є необхідність врахування наукових концепцій, висновків, положень та рекомендацій, запропонованих представниками науки аграрного права України, у правотворчій діяльності держави, зокрема під час розробки й прийняття нормативно-правових актів з питань регулювання аграрних і земельних відносин в Україні.