12.3. Шляхи попередження наркоманії

   В Україні на сучасному етапі проблема боротьби з наркоманією набирає державної важливості. Створена й діє Національна координаційна рада у справах боротьби з наркоманією при Кабінеті Міністрів України.
   У 1992 р. Україну було прийнято до Інтерполу. Беручи активну участь у діяльності багатьох міжнародних організацій, які ведуть боротьбу з поширенням наркотиків, діючи на підставі домовленостей з низкою держав, Україна з ініціативи якої ООН оголосила останнє десятиріччя XX ст. “десятиріччям боротьби з наркоманією” і активно співпрацює зі світовим товариством у цьому напрямі. Зокрема, це виявляється в розробці низки міжурядових і міжміністерських угод, у контактах між окремими службами міліції (поліції).
   Світове співтовариство здійснює такі основні напрями боротьби з поширенням наркотиків:
   - широку профілактичну діяльність, спрямовану на те, щоб запобігти втягненню молоді у вживання наркотиків. З цією метою застосовують найновіші досягнення медицини, психіатрії, педагогіки тощо, долучаючи до цього всі сфери суспільства. Вважається, що цей напрям має бути пріоритетним в усіх державах світу;
   - “силову” боротьбу з наркобізнесом із залученням спеціалізованих установ, військової і спеціальної техніки, спеціально підготовлених співробітників; контроль за “відмиванням брудних грошей”; захоплення кур’єрів з наркотичним багажем (іноді до кількох тон) і через них — керівників наркокартелів. Зауважимо, що цей напрям боротьби потребує великих зусиль з боку держави і значних коштів;
   - “лібералізацію” наркотичної проблеми, тобто держава доходить висновку, що найкращий спосіб боротьби з наркотизацією населення — легальна реалізація наркотиків через аптеки або спеціалізовані крамниці (ідеться про так звані легкі наркотики). Це немов би “вибиває” підґрунтя наркобізнесу, уможливлює контроль ринку збуту наркотиків і сприяє повному обліку наркоманів і їх лікуванню. Проте, як свідчить досвід, така депеналізація споживання наркотиків (Голландія, Швеція) не дає бажаних результатів. Так, у наркоманів залишається потяг до “важких” наркотиків. При цьому наркотична кон’юнктура не поліпшується. Здається, що для України така “лібералізація” не прийнятна, хоча в Києві, Одесі й деяких інших містах країни в межах проекту В003 00Н здійснювалися заходи, пов’язані в видачею наркоманам шприців, презервативів, дезрозчину тощо.
   До найважливіших заходів профілактики наркоманії належать організаційні, економічні, культурно-виховні та правові.
   Щодо організаційних заходів зазначимо, що в Україні працює єдиний міжвідомчий банк даних про осіб, причетних до незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, і про факти вилучення цих засобів з незаконного обігу. Цей банк інтегрується в міжнародну систему. Створено також єдиний реєстр хворих на наркоманію у країні.
   У системі МВС України функціонує Управління у справах боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, яке має підрозділи в усіх територіальних і транспортних підрозділах МВС України.
   У 1995 р. згідно із законом було ліквідовано ЛТП для наркоманів у системі МВС України, а замість них у системі охорони здоров’я створюються спеціалізовані закриті лікувальні заклади для примусового лікування осіб, хворих на наркоманію (для неповнолітніх віком 16-18 років — спеціалізовані лікувально-виховні заклади).
   Спеціальні підрозділи боротьби з міжнародною контрабандою наркотиків створені й діють при СБУ.
   У Законі України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” від 24 січня 1995 р. передбачено створення центрів медико-соціальної реабілітації неповнолітніх віком від 11 років для лікування їх від алкоголізму, наркоманії і токсикоманії.
   До економічних чинників профілактики наркоманії належить розробка нових зразків сільськогосподарської техніки для збирання наркотичних культур з метою зменшення втрат врожаю, термінів його збирання й частки ручної праці. Триває плідна робота з виведення сортів конопель і снотворного маку з низьким вмістом наркотичних сполук. В умовах України важливим напрямом діяльності є створення екологічно безпечних препаратів, розробка агротехнічних заходів і фізико-термічних методів знищення наркотиковмісних рослин, зменшуються площі посівів коноплі й укрупнюються їх плантації з метою якіснішої охорони.
   До важливих економічних і водночас культурно-виховних проблем в Україні належить проблема проведення культурного дозвілля і розвитку молоді. Місцеві влади повинні створювати за місцем проживання й відпочинку населення, при навчально-виховних закладах і спортивних спорудах школи здоров’я, спортивні секції та військово-спортивні гуртки, розширювати мережу закладів культури і клубів дозвілля за інтересами, бібліотек, музичних і художніх шкіл, шкіл мистецтв для дітей, підлітків і молоді, забезпечувати їх культурно-спортивним інвентарем, музичними інструментами, книжковими фондами та відповідним обладнанням, активніше вирішувати питання про відвідування підлітками культурно-спортивних закладів на пільгових умовах.
   Треба рішуче повертатися до розгляду питань про повернення позашкільним навчально-виховним закладам приміщень, які було передано в оренду підприємствам і організаціям недержавної форми власності, а також тих, що використовуються не за призначенням.
   Серед медичних заходів найперше потребують розробки методи реабілітації і ресоціалізації хворих на наркоманію, системи навчання молоді здоровому способу життя з метою ранньої профілактики наркоманії.
   В установах виконання покарань потрібно глибше вивчати практику лікування осіб, які вживають наркотичні засоби і засуджені за скоєння на цій основі злочинів, щоб за результатами досліджень розробити й реалізувати заходи з підвищення ефективності подання медичної допомоги таким особам.
   У системі МОЗ України в Києві створений і діє науково-методичний та клініко-реабілітаційний центр з проблем клінічних залежностей, в інших містах працюють кризові наркологічні центри.
   Згідно з постановою Кабінету Міністрів Україні “Про обов’язковий профілактичний наркологічний огляд і порядок його проведення” здійснюється профілактичний огляд серед осіб груп ризику.
   Згідно з програмою Міжнародної організації праці й Програмою з контролю наркотиків ООН МОЗ України впроваджує протинаркотичний і протиалкогольний проекти на робочих місцях, що дає позитивні результати.
   Загалом же форми й методи подання допомоги хворим на наркоманію в медичних закладах як загального, так і закритого типу потребують розвитку й оновлення. Очевидно потрібно ефективніше вивчати й запозичувати зарубіжні методи реабілітації наркоманів з широким використанням їх самодіяльного управління у проживанні, праці та інших аспектах життя (за прикладами кооперативу Родольфо в Італії, общин Леві Петруса у Швеції і Делансі-стріт у США). Окремі заходи в цьому плані вживаються у Львові й Одесі.
   Серед культурно-виховних заходів профілактики наркоманії зазначимо включення у програми вищих і середніх навчальних закладів курсів (розділів курсів) і тем про шкідливість вживання наркотичних засобів. Фахівцями МОЗ України розроблено 10 навчальних антинаркотичних програм для учнів і батьків. На конкурсній основі слід створювати твори антинаркотичної спрямованості (художні, науково-популярні й мультиплікаційні фільми, плакати, проспекти, листівки, календарі тощо). До програм радіо і телебачення для молоді потрібно постійно включати передачі й рубрики про шкідливість наркоманії. Для вчителів і батьків слід видати відповідні посібники і рекомендації щодо антинаркоманійного виховання.
   До правових заходів боротьби з наркоманією передусім належать три вже зазначені закони, прийняті в лютому 1995 р. Ці закони стали великим кроком вперед у регулюванні проблем, пов’язаних з наркотиками, наркоманією й наркобізнесом; вони приведені до вимог міжнародного стандарту і водночас ураховують реальну ситуацію в Україні. Урегульовано легальний обіг наркотиків, психотропних речовин і прекурсорів, контроль за їх обігом, використанням, а також заходи з безпеки і зберігання зазначених засобів, порядок їх отримання громадянами. Передбачено заходи протидії незаконному обігу зазначених засобів органами, що ведуть боротьбу з їх незаконним обігом, основні напрями цієї боротьби, порядок вирішення питання про лікування осіб, хворих на наркоманію, види цього лікування.
   Згідно з п. 76 Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки (затверджена Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000) розроблюється система протидії надходженню в незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів з підприємств, установ та організацій, які мають ліцензію на діяльність, пов’язану з виробленням, виготовленням, зберіганням, перевезенням, придбанням, пересиланням, експортом, імпортом, відпуском та знищенням таких засобів, речовин і прекурсорів, а також культивуванням, використанням у промислових цілях наркотиковмісних рослин.
   У Верховній Раді України з ініціативи МВС і МОЗ України розглядається проект закону “Про обов’язкове лікування хворих на алкоголізм та наркоманію". Прийняття цього закону сприятиме покращенню наркотичної кон'юнктури, насамперед посиленню відповідних профілактичних заходів.
   У країні посилена кримінально-правова боротьба з незаконним обігом наркотиків. У Кримінальний кодекс України введено спеціальні норми про відповідальність за контрабанду наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, незаконне їх отримання, вживання, використання коштів, здобутих від їх незаконного обігу.
   На основі законодавства створюється нормативне регулювання окремих проблем за допомогою міжвідомчих і відомчих актів. Наприклад, правові та організаційні основи системи виявлення, обстеження й обліку різних категорій громадян, зокрема учнів середніх загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних училищ та технікумів, які вживають наркотичні засоби.
   Щодо органів внутрішніх справ, то вирішення ними профілактичних проблем неможливе без всебічного аналізу ситуації з правопорушеннями, пов’язаними з наркотичними засобами, і особами, які займаються їх незаконним обігом і вживанням. У процесі аналізу збираються дані, що характеризують як злочинців, так і споживачів наркотиків, об’єктивні обставини, що зумовлюють порушення антинаркоманійного законодавства, й умови, які сприяють такому порушенню. Збиранням відомостей у цій сфері займаються всі служби міліції при виконанні своїх функцій, а також органи охорони здоров’я (насамперед наркологічна служба), освіти, керівники виробничих колективів та ін.
   Індивідуальна профілактика наркоманії повинна здійснюватися щодо осіб, які зловживають наркотиками і в поведінці яких відсутні ознаки злочину, пов’язаного з наркотичними засобами, проте виходячи з антигромадської поведінки цих осіб є ймовірність скоєння ними такого злочину.
   Індивідуальну профілактику треба починати з особою раніше, ніж вона починає зловживати наркотиками. Наркомани “прогресують" поступово і зазвичай це відбувається поетапно:
   - нездоровий інтерес до наркотиків, їх виготовлення, споживання тощо (група відносного ризику);
   - перебування в середовищі наркоманів, схвалення їх поведінки, разові прийоми наркотиків (група підвищеного ризику);
   - вживання наркотиків більш-менш постійно, але без явних ознак наркоманії (група тих, хто зловживає наркотиками);
   - формування хворобливої психічної й фізичної залежності від наркотиків (група хворих на наркоманію).
   Вочевидь, виявляти і починати ранню профілактику наркоманії треба вже з представниками групи відносного ризику, до речі, така профілактика найдієвіша.
   Індивідуально-профілактичну діяльність слід здійснювати серед засуджених до покарання без позбавлення волі, звільнених з місць позбавлення волі, відносно яких прийняте рішення про звільнення від кримінальної відповідальності, притягнутих до адміністративної відповідальності, тих, хто примусово лікувався від наркоманії, стосовно яких є інформація, що вони орієнтовані на вживання наркотиків.
   Інформація про зазначених осіб надходить з місць позбавлення волі, приймальників-розподільників, наркологічних служб, станцій “швидкої допомоги”, медпунктів навчальних закладів, громадських організацій, окремих громадян тощо.
   За наявності достатніх підстав зазначені особи беруться на профілактичний облік (щодо перших двох груп облік нецентралізований), з ними проводять індивідуально-профілактичну роботу працівники служби боротьби з незаконним обігом наркотиків (або працівники карного розшуку), дільничні інспектори міліції, працівники кримінальної міліції у справах неповнолітніх і органів, що виконують покарання.
   Профілактика повинна вестися за планом з урахуванням рекомендацій лікаря-нарколога або за його безпосередньої участі в підготовці та виконанні таких заходів. Щодо виявлених наркоманів, то першочерговим заходом повинно бути їх направлення на лікування з подальшою профілактикою.
   Роботу з особами, які перебувають на профілактичному обліку, слід проводити диференційовано з урахуванням їх позитивних і негативних якостей. При цьому методи переконання і виховання слід поєднувати з медичним, правовим і соціальним впливом.
   Здійснення індивідуально-профілактичних заходів передбачає:
   - нагляд за поведінкою і способом життя особи, яка перебуває на профілактичному обліку, реагування на скоєння нею правопорушень та інших протиправних дій, пов’язаних з наркотиками;
   - здійснення оперативно-профілактичних заходів щодо осіб з найближчого оточення розглядуваної особи, які провокують її до вживання наркотиків та інших одурманюючих засобів або до скоєння правопорушень.
   Так, дільничний інспектор міліції стосовно таких осіб виконує профілактичну роботу з метою сприяння сім’ям, трудовим колективам, громадським організаціям у їх перевиховуванні, переконанні в необхідності добровільного лікування, попереджує вчинення ними злочинів, намагається повернути їх до активної трудової діяльності; проводить бесіди за участю лікарів-наркологів, представників трудових колективів, громадськості, членів сімей, інших родичів і осіб, здатних вплинути на розглядуваних осіб; вносить пропозиції щодо обговорення поведінки цих осіб на засіданнях громадських об'єднань за місцем їх роботи і проживання, в яких бере безпосередню участь; оформлює матеріали для направлення на примусове лікування осіб, які ухиляються від добровільного лікування або продовжують вживати наркотичні речовини після проходження курсу лікування і при цьому порушують громадський порядок та права інших громадян.
   Загальна профілактика наркоманії потребує ретельного аналізу оперативної обстановки на території обслуговування (адміністративна ділянка, район, область), пов’язаної з нелегальним обігом наркотиків та їх немедичним вживанням. Необхідно вивчати причини й умови, що сприяють порушенню антинаркоманійного законодавства, а також осіб, які його порушують, і наслідки таких дій. Основне завдання загальної профілактики полягає в усуненні зазначених причин і умов або принаймні частковому перешкоджанні їх негативного впливу на ситуацію.
   Серед профілактичних заходів важливе місце повинна посідати роз'яснювальна робота серед населення про велику шкоду, яку завдає немедичне споживання наркотиків, необхідність дотримання антинаркоманійного законодавства і правові наслідки його порушення.
   У трудових колективах і за місцем проживання населення потрібно інформувати про стан оперативної обстановки у зазначеному напрямі, наводити конкретні її причини.
   Особливу увагу слід приділяти роботі з батьками, які мають дітей-підлітків і юнаків, роз’яснюючи їм характерні ознаки вживання наркотиків (сліди уколів на тілі, наявність на ньому характерних малюнків або татуювань, поява шприців, бинтів, хімічного посуду, різке схуднення, характерний блиск очей, постійне ковтання слини, брехливість, поява великих боргів тощо). У разі виявлення у дітей таких ознак батьки повинні негайно звертатися по допомогу до медичних установ і міліції.
   Систематично в місцях збуту і вживання наркотиків (як у приміщеннях, так і навколо них) міліція разом з громадськістю повинна проводити рейди з метою встановлення і припинення таких дій, застосовувати профілактичні заходи або заходи правового примусу.
   Слід регулярно проводити планові оперативні перевірки установ, підприємств чи організацій, діяльність яких пов’язана з виробництвом або використанням наркотичних засобів, хімічних реагентів, де можливе виробництво синтетичних наркотиків, а також житлового сектора, гуртожитків, місць проведення дозвілля, де можливе немедичне вживання наркотиків, а також інших місць за результатами попереднього аналізу.
   До антинаркоманійної пропаганди треба широко залучати електронні й друковані засоби масової інформації, де разом з порушенням питань наркоманії професійними журналістами повинні постійно виступати медичні працівники, працівники міліції, прокуратури, педагоги. Лекції, бесіди, виступи, статті мають бути ретельно підготовлені, максимально враховувати аудиторію або читачів. Вони повинні бути спрямовані на розвінчування вживання наркотиків як нібито незвичайного заняття для вибраних, розповідати про конкретні трагедії (уникаючи вказівок на прізвища) без нальоту сенсаційності.
   В усіх без винятку заходах загальної профілактики наркоманії активну участь повинні брати представники громадськості, мікрорайону, батьківського активу.
   Особливо тісно повинні взаємодіяти органи внутрішніх справ і охорони здоров’я через міжвідомчі звірки облікових даних на осіб, які вживають наркотики; обмін інформацією про стан щодо наркоманії на конкретній території (об’єкті) і спільне вивчення цього стану; спільні виступи перед населенням і в засобах масової інформації; обстеження у наркологів осіб, які підозрюються у вживанні наркотиків; індивідуально-профілактичну роботу з хворими після їх лікування і з особами, які перебувають на профілактичному лікуванні.