11.1. Поняття попередження злочинності

   Визначення злочинності як соціально негативного явища передбачає відповідну стратегію боротьби з нею, основним напрямом якої є вплив на причини злочинності.
   Проблеми попередження злочинності багато років становлять інтерес для урядів усіх держав незалежно від їх устрою й широкого кола громадськості.
   Думку про те, що попередження злочинності повинно мати пріоритет перед каральної політикою держави, висловив ще Платон у IV ст. до н. е., але її практичне втілення відбулося порівняно недавно. Ця думка дістала правову аргументацію у працях юристів класичної школи кримінального права у XVIII ст., які заклали основу нової політики в боротьбі зі злочинністю. Сутність цієї політики полягає в такій формулі: “мудрий законодавець попередить злочин, щоб не бути змушеним карати за нього”.Подальшого теоретичного обґрунтування попередження злочинності дістало в межах кримінології, яка стала альтернативою науці кримінального права щодо формулювання основний цілей, завдань і заходів боротьби зі злочинністю в сучасних умовах. Нині попередження злочинності є основним напрямом діяльності держави й суспільства в боротьбі із цим соціально негативним явищем.
   Якщо кримінальне покарання впливає на злочинність через дію на особу злочинця, то попереджувальні заходи спрямовані на усунення або нейтралізацію причин і умов злочинності. Тому попереджувальна діяльність за змістом, масштабами заходів і кількістю суб'єктів, що беруть у ній участь, є ширшою і багатшою, ніж практика застосування кримінального покарання.
   Кримінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії пропонують таке визначення поняття попередження злочинності: це спрямована проти злочинності діяльність держави й суспільства з метою утримання її на мінімальному рівні шляхом усунення або нейтралізації її причин.
   За визначенням вчених-кримінологів НАВС України, попередження злочинності — це кримінологічна категорія, що означає систему об’єктивних і суб’єктивних передумов локалізації й зниження злочинності, а також комплекс державних і суспільних заходів, спрямованих на викорінення цього соціального явища, його причин і умов.
   На думку А. Зелінського, попередження злочинності — це система заходів, що вживаються суспільством з метою стримування поширення злочинності і зниження її рівня шляхом запобігання й припинення конкретних злочинів.
   Поряд з терміном “попередження” у кримінології використовують терміни “профілактика", “превенція”, “запобігання”. У кримінологічній літературі немає єдиною думки щодо тлумачення і співвідношення цих термінів.
   Наприклад, вчені НАВС України вважають, що коли поняття “попередження злочинності" використовують для визначення як об’єктивних передумов ліквідації злочинності, так і суб’єктивних факторів боротьби з нею, то поняття “профілактика” антигромадських явищ стосується лише особливої соціально керованої діяльності, що характеризується як свідомий, цілеспрямований процес попередження будь-яких порушень соціальних норм.
   На думку А. Зелінського, профілактика — це діяльність з усунення, нейтралізації або послаблення факторів, що породжують злочинність або сприяють їй. Отже, кримінологічна профілактика, як правило, не має адресного характеру, тобто не спрямована на конкретний злочин і полягає в усуненні криміногенних факторів взагалі. Вона забезпечується через запобігання криміногенним ситуаціям, їх усунення, послаблення дії криміногенних факторів і їх нейтралізації, захисту можливих об'єктів від посягань, правової та кримінологічної пропаганди серед населення.
   Кримінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії вважають, що таке розмежування термінів “попередження” і “профілактика" має умовний характер і їх можна використовувати як рівнозначні. У подальшому виходитимемо саме з цієї точки зору.
   Здійснення політики у сфері попередження злочинності повинно ґрунтуватися на певних принципах. До основних принципів попередження злочинності належать гуманізм, наукова обґрунтованість, законність і економічна доцільність.
   Принцип гуманізму полягає в тому, що профілактика як особливий вид діяльності, як правило, пов’язана із завданням конкретним особам позбавлень та правообмежень і спрямована на попередження з боку конкретних осіб.
   Профілактична діяльність неможлива без кримінологічних досліджень, за допомогою яких вивчаються стан і тенденції злочинності, причини й умови, що впливають на її територіальні особливості, тощо. За допомогою таких досліджень конкретизуються завдання й об’єкти профілактики, основні напрями й засоби попереджувального впливу, коло суб’єктів. У цьому виявляється принцип наукової обґрунтованості.
   Важливе значення для ефективної попереджувальної діяльності має принцип законності. Правові основи профілактики повинні регламентувати її основні напрями й форми, компетенцію суб'єктів, підстави для застосування заходів індивідуально-профілактичного впливу, а також передбачати гарантії захисту прав і законних інтересів осіб, стосовно яких вони здійснюються.
   Принцип економічної доцільності полягає в тому, що при плануванні профілактичної діяльності необхідно враховувати майбутні витрати на плановані заходи, оскільки вони можуть залишитися невиконаними через надмірну вартість.