11.2. Об’єкти, рівні й форми профілактики злочинності

   Попередження злочинності є системою, що об’єднує об'єкти профілактики, основні рівні й форми профілактики, заходи попереджувального впливу, суб'єктів профілактики, які виконують цю роботу.
   До об’єктів попередження злочинності належать процеси і явища різного порядку. По-перше, це економічні, політичні, психологічні та інші фактори, що зумовлюють стан і динаміку злочинності. Ступінь зв’язку цих факторів із злочинністю може бути різний. її пізнання за допомогою кримінологічного аналізу визначає масштаби профілактичної діяльності та її ефективність. По-друге, до об’єктів попереджувальної діяльності можна зарахувати діяльність людей, що повинна відповідати нормам права й соціальної взаємодії. Характер діяльності при цьому може бути різноманітний: професійний, адміністративний, технологічний тощо. І, по-третє, це особа злочинця.
   Залежно від ієрархії причин і умов злочинності розрізняють три основних рівня її попередження: загальносоціальний, соціально-кримінологічний та індивідуальний.
   Загальносоціальний рівень попередження злочинності (загальна профілактика) охоплює діяльність держави, суспільства та їх інститутів, що спрямована на розв’язання суперечностей в галузі економіки, соціального життя, у моральній сфері тощо. Цю діяльність здійснюють різні органи державної влади й управління, громадські формування, для яких функція попередження злочинності не є основною або професійною. Профілактичний ефект досягається завдяки ефективній соціально-економічній політиці загалом.
   Спеціально-кримінологічний рівень (кримінологічна профілактика) полягає в цілеспрямованому впливі на криміногенні фактори, пов’язані з окремими видами й групами злочинної поведінки, наприклад насильницькою або економічною злочинністю. Такі комплекси специфічних причин і умов злочинної поведінки усуваються або нейтралізуються у процесі діяльності відповідних суб'єктів, для яких профілактична функція є виконанням їх основних професійних завдань.
   Індивідуальний рівень попередження злочинності (індивідуальна профілактика злочинів — ШЗ) охоплює діяльність щодо конкретних осіб, поведінка яких вступає в конфлікт з правовими нормами. Залежно від стадії генезису особи злочинця ШЗ поділяється на чотири види.
   Перший вид ШЗ стосується об'єктів, які перебувають на початковому етапі криміналізації особи. У цей період вони вчиняють різні правопорушення незлочинного характеру, які утворюють загалом певний вид антигромадської діяльності. Умовно цей вид ШЗ називають ранньою індивідуальною профілактикою злочинів.
   Другий вид ШЗ стосується осіб, які вчинили або вчиняють злочини. Суб’єктами цього виду профілактики можуть бути слідчі, оперативні та інші працівники органів внутрішніх справ, судді. Профілактична робота полягає в тому, щоб схилити особу до відмови від вчинення злочину, припинити його на стадії підготовки, а в разі вчинення злочину сприяти формуванню у особи почуття каяття, бажання сприяти розкриттю злочину. Умовно цей вид профілактики називають судово-слідчим.
   Третій вид ШЗ охоплює осіб, які вчинили злочини і стосовно них суд прийняв рішення про застосування різних заходів кримінально-правового впливу. Цей вид профілактики по-перше, реалізується в діяльності установ виконання покарань, завдання яких полягає у виправленні та ресоціалізації засудженого, по-друге, здійснюється відповідними державними та громадськими організаціями при звільненні особи від реального виконання кримінального покарання (умовне засудження, відстрочка виконання вироку, примусові заходи виховного характеру). Цей вид профілактики умовно називають пенітенціарним.
   Четвертий вид ШЗ стосується осіб, що відбули кримінальне покарання, але підлягають нагляду з метою запобігання рецидиву. Умовно цей вид профілактики називають постпенітенціарним.
   Підхід до попередження злочинності з урахуванням рівнів профілактики відбивається в побудові структури органів і організацій, що здійснюють цю діяльність. Від правильного вибору рівня профілактики залежить її ефективність.
   Профілактична діяльність втілюється у відповідних формах, характер яких залежить від рівня попередження злочинності та практики відповідних суб’єктів.
   Загальносоціальна профілактика реалізується за допомогою державних планів економічного та соціального розвитку. Такі плани складаються як на державному, так і на регіональному рівні. Профілактичне значення такого плану полягає в тому, що він передбачає стратегію і тактику соціально-економічного розвитку країни (регіону) з урахуванням можливих криміногенних наслідків від реалізації закладених у нього заходів. За допомогою такого плану досягається єдність впливу на загальносоціальні причини злочинності всіх попереджувальних заходів: економічних, соціальних, ідеологічних, культурологічних, технологічних та ін.
   Спеціально-кримінологічна профілактика здійснюється у формі відомчих і міжвідомчих планів або програм підсилення боротьби зі злочинністю. У них передбачається система заходів, спрямованих на профілактику конкретних видів і груп злочинності, злочинності взагалі, на певній території (держава, регіон). Передбачувані програми заходів реалізуються за рахунок взаємодії і взаємоузгодженості діяльності окремих суб’єктів профілактики. Прикладами є Державна програма боротьби зі злочинністю, ухвалена Верховною Радою України 25 червня 1993 p., і затверджена Президентом України Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки. Безумовно, ефективність попередження злочинів залежатиме від узгодженості програми боротьби із злочинністю з концепцією державного плану економічного та соціального розвитку країни.
   Індивідуальна профілактика реалізується, як правило, у двох формах.
   Якщо йдеться про усунення причин і умов, які сприяли вчиненню конкретних злочинів, що були виявлені у процесі діяльності спеціальних суб’єктів, то це вимоги про вжиття заходів організаційно-управлінського, економіко-технологічного й ідеологічного характеру, які втілюються в особливому процесуальному акті — приписі прокурора, поданні слідчого, окремій ухвалі суду.
   Якщо йдеться про особу конкретного злочинця, то застосовують програми індивідуального коригування правопорушуючої поведінки. У програмі відбиваються детальний портрет особи, характеристика основних факторів мікросередовища формування її негативних рис, передбачаються диференційовані заходи профілактичного впливу і критерії ефективності їх застосування.