§ 3. Організаційні засоби забезпечення міжнародної безпеки (системи міжнародної безпеки)

   Війна як найбільш небезпечний рівень міжнародного конфлікту є такою формою міжнародних відносин, що хоча і заборонена, але є реальністю, з якою міжнародне право має рахуватися, протиставляючи їй організовані гарантії попередження та припинення. У зв’язку із цим міжнародне право передбачає створення державами систем безпеки (індивідуальної та колективної), що закликані попереджувати війни, а в разі початку війни – як можна швидше її припинити, застосовуючи колективні заходи. Якщо в залежності від стадії розвитку конфлікту можна говорити про підтримку чи відновлення міжнародного миру, то за рівнем інтересів, що втягуються в конфлікт, можна говорити про індивідуальну, групову або колективну безпеку.
   Система індивідуальної безпеки держав — це сукупність використовуваних державою індивідуальних гарантій забезпечення своєї безпеки. Створивши норми міжнародного права, що визнають агресію міжнародним злочином, держави не відмовилися від власних засобів забезпечення своєї безпеки, а використовували міжнародно-правові засоби як додаткові гарантії останньої.
   Фактична нерівність держав у можливості забезпечення індивідуальної безпеки компенсується організацією ними групових систем безпеки. Колективна безпека — система спільних заходів держав усього світу чи визначеного географічного району, що були запроваджені для підтримання миру, усунення загрози миру та припинення актів агресії. Правовою основою колективної безпеки є багатосторонній договір, конкретний зміст якого визначається державами, що беруть участь у ньому. Існують три обов’язкові умови такого договору: не вдаватися до сили; вирішувати спори мирними засобами; співпрацювати. Розрізняють універсальну та регіональну системи колективної безпеки.
   Універсальна система колективної безпеки створена в рамках ООН, її головним завданням є підтримка та зміцнення міжнародного миру та безпеки на основі спільних дій держав. Відповідно до Статуту ООН підтримка міжнародного миру та безпеки має будуватися на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та здійснюватися Генеральною Асамблеєю та Радою Безпеки, компетенція яких у цій сфері чітко розмежована. Генеральна Асамблея може обговорювати будь-які питання чи справи, що стосуються підтримки міжнародного миру та безпеки, у тому числі розглядати загальні принципи співробітництва в цій області, давати рекомендації державам і Раді Безпеки з цих питань. На Раду Безпеки покладена головна відповідальність за підтримку міжнародного миру та безпеки (ст. 24 Статуту ООН). Рада Безпеки є єдиним органом ООН, що має право починати дії, превентивні та примусові, від імені ООН, у тому числі об’єднаними збройними силами держав — членів ООН.
   Статут ООН передбачає за певних умов (розділ VIII) можливість створення регіональних систем підтримки міжнародного миру. Регіональні системи складають частину всесвітньої системи безпеки. Головним їх завданням є підтримка миру та безпеки у визначених регіонах. Відповідно в регіональних системах безпеки можуть брати участь тільки держави цього регіону; дії держав не повинні виходити за рамки цього регіону; ці дії не можуть суперечити загальній безпеці та повинні відповідати цілям і принципам Статуту ООН. Щоб виключити можливість підміни, Статут Ради Безпеки ООН чітко визначає положення регіональних організацій. Рада Безпеки повинна бути цілком інформована про дії не тільки розпочаті, а й ті, що плануються.
   Примусові заходи із застосуванням сили можуть починатися тільки для відбиття нападу, що вже здійснився на одного з учасників колективної безпеки. У даний час, зокрема, такими регіональними організаціями є: Ліга Арабських держав, Організація Африканської Єдності, Організація Американських держав, в установчих актах яких містяться положення про колективні заходи в разі збройного нападу на будь-якого з їхніх членів.