6.1. Детермінація і причинність злочинності

   Проблема причин злочинності є центральною для кримінології. Те чи інше вирішення цієї проблеми визначає науковий зміст кримінологічної теорії і її спрямованість.
   Як складне явище злочинність є наслідком дії багатьох обставин, факторів і причин. Зауважимо, що кримінологія приділяє багато уваги категорії причинності. Це зумовлюється тим, що злочинність і її причинність є основними елементами предмету науки кримінології, і для дослідження сукупності кримінальних правопорушень необхідно встановити якомога більше обставин, що визначають зміст і структуру досліджуваного явища.
   Як правило, під причинністю розуміють генетичний зв’язок між окремими станами видів і форм матерії у процесах її руху й розвитку. Сутністю причинності є породження причиною наслідку. Причинність завжди має об’єктивний характер.
   У загальнофілософському розумінні причинність є всезагальною, бо не існує явищ, які б не мали певних причин. І водночас не існує явищ, які б не породжували тих чи інших наслідків. У дослідженні злочинності важливо виходити з того, що необхідним є зв’язок між причиною і наслідком. Злочинність у цьому комплексі є наслідком дії відповідних причин і умов.
   У сучасній юридичній літературі існують різні поняття, що відображують зміст причинно-наслідкового комплексу: детермінація, причини й умови, фактори злочинності.
   Детермінація (від лат. determinare — визначати, обумовлювати) — найбільш загальна категорія, що характеризує походження явищ, які вивчаються у природі і суспільстві. Ідеться про залежність одних явищ, процесів і станів від інших, про зв’язок між речами і явищами.
   Кримінологічна детермінація використовує в основному три види зв’язку: причинний, обумовлений і функціональний.
   Як зазначалося, причинний зв'язок є зв’язком генетичним, і причина сама по собі вже породжує наслідок.
   Умова — це явище, яке формує причину або створює можливість її дії, і цей зв’язок з наслідком обумовлений.
   Функціональний зв'язок явищ полягає в тому, що зміна одних явищ спричиняє зміну інших.
   Однією з найчастіше використовуваних у кримінології категорій є “причина": це явище, що безпосередньо зумовлює, породжує інше явище — наслідок. Причина як основа і сутність наслідку є вихідним і визначальним елементом взаємозв’язку явищ.
   Таким чином, якщо причини злочинності — це негативні явища, що породжують її, то умови злочинності — це явища, які безпосередньо не породжують злочинності (наслідку), але у певний спосіб впливають на розвиток причинного зв’язку, сприяючи або не перешкоджаючи породженню злочинності. Умови злочинності, як правило, поділяють на об’єктивні та суб’єктивні. Такий розподіл дає можливість у кожному конкретному випадку встановити умови впливу на поведінку людини як зовні, так і вплив внутрішніх особливостей індивіда на його вчинки.
   Розглядаючи злочин як соціальне явище, необхідно враховувати, що оцінка одних явищ як причин, а інших як умов завжди матиме відносний характер, оскільки в одних випадках певне явище може бути причиною злочинності, а в інших — її умовою. Проте зауважимо, що явище стає причиною тільки за наявності конкретних умов, що сприяють їй.
   У кримінологічній теорії, як і в суспільних науках взагалі, широко використовують термін “фактор", під яким розуміється причина, рушійна сила будь-якого процесу, що визначає його характер або окремі риси.
   Факторний підхід у кримінології виник ще у XIX ст. (Ч. Ломброзо, Е. Феррі, І. Фойницький), коли сформувалася так звана теорія факторів. Ця теорія передбачає наявність концепцій, які беруть за основу певну ознаку або групу певних ознак (обставин) і пояснюють їх дією зміст, природу і характер змін досліджуваного явища або процесу. Таким чином, у теорії факторів перевага надається тільки певному аспекту дії одного чи кількох факторів.
   У сучасній кримінології термін “фактор” різні вчені сприймають по-різному. Дехто під цим терміном розуміє і причину, рушійну силу, що визначає характер та окремі властивості досліджуваного процесу, явища, і групу причин, що об’єднуються за певною ознакою і сприймаються як домінанти розвитку та зміни досліджуваного явища. Іноді терміном “фактор” підмінюють категорії “причина”, “умова”, “обставина”. На думку кримінолога К. Горяінова [13], фактором можна вважати і причину, і умову (необхідну і супутню), і явище, що перебувають у функціональному зв’язку. А. Зелінський [8], вважаючи фактор рушійною силою процесу детермінації, зазначає, що серед факторів того чи іншого явища (у розглядуваному випадку — злочинності) необхідно розрізняти безпосередню (спеціальну) причину і умову. Причина в такому вузькому розумінні є вирішальним, активним фактором, який містить реальну можливість наслідку, а умова є відносно пасивним фактором, що впливає на розвиток причинного зв’язку, але не породжує на-слідку. Умова виконує роль каталізатора процесу: без наявності необхідних умов не настане і наслідок.
   Важливе методологічне значення має розподіл факторів злочинності на об'єктивні й суб’єктивні. Об’єктивні фактори існують незалежно від волі людини. До них належать стан екології, економіки, соціальний устрій, спадковість, клімат та ін. Суб’єктивні фактори охоплюють все особистісне, що залежить від волі людей: свідомість, звички, нахили, ціннісні орієнтири, мораль, право, політичні погляди, традиції та ін. А. Зелінський вважає, що до суб’єктивної детермінанти поведінки обов’язково належать також несвідомі елементи психіки людини, її психічне здоров’я, а також спадкові особливості. 
   У сучасній кримінології існує кілька методологічних підходів до встановлення причинного комплексу злочинності. Окремі вчені уявляють причинний комплекс різнорідним і тому вважають, що його потрібно поділити на ієрархічні рівні: причини злочинності взагалі; причини окремих категорій злочинів; причини окремого злочину. Дехто вважає, що природа злочинів однорідна і тому недоцільно поділяти фактори на такі, що впливають на одиничну протиправну поведінку, і такі, що формують злочинність як множину актів протиправної поведінки. Оскільки причини досліджуваного процесу є одними й тими ж, розбіжності полягають в інтенсивності їх впливу та ступені залежності поведінки людей від цих факторів.
   Так, висловлюючи свою думку щодо класифікації криміногенних факторів залежно від їх рівня, А. Зелінський зазначає, що ця класифікація позбавлена логіки, оскільки не можна зараховувати до одного класифікаційного ряду поняття, що різняться за обсягом. Він піддає також критиці пропонований окремими вченими розподіл причин злочинності на корінні (класові суперечності) і некорінні (усі інші). Свою думку він обґрунтовує тим, що можна й необхідно чітко розрізняти причину і умову: причина породжує, а умова забезпечує генетичний зв’язок. Але явище, що породило наслідок, завжди є корінним й іншим воно бути не може.