Вчення утопічного соціалізму

   Значну частину світових державно-правових концепцій складають теорії утопічного соціалізму та комунізму. З'ясування їхніх витоків нині має важливе значення, оскільки Україна, як і інші держави колишнього Радянського Союзу та Східної Європи, в недалекому минулому волею долі виконувала роль полігонів, де політичними екстремістами робилися спроби втілити згадані теорії в життя. Розгляд цих державно-правових учень і дасть змогу з'ясувати їхні позитивні аспекти й хиби, оцінити їх під кутом зору теоретичної цінності та місця серед інших концепцій, що відомі людству.
   Утопія (від грец. — місце) означає: місце, якого немає. В науковій літературі під утопією розуміється опис суспільного, політичного і приватного життя людей уявної країни, що відповідає тому чи іншому ідеалові соціальної гармонії.
   Перший такий утопічний опис уявної держави зробив уже згадуваний нами представник політико-правової думки Стародавньої Греції Платон у діалозі "Тімей" та в "Республіці", де містилися принципи суспільного благоустрою.
   Такі ж спроби, хоча й безсистемні, мали місце в творчості деяких отців церкви і, зокрема, Августина, хоча розмежування сфери дії людського та божественного законів давали підстави для сумнівів щодо реальності перебудови земних порядків.
   Подальшого розвитку подібні утопічні погляди на державу, право й суспільство набули в епоху Реформації, головним напрямком якої було "виправлення" офіційної доктрини католицького Риму, зміна церковного устрою, відносин двох соціальних інститутів суспільства: церкви й держави.
   Певний внесок у розвиток ідей утопізму зробив представник німецької Реформації Томас Мюнцер (близько 1490—1525), головними аспектами суспільного ідеалу якого були ліквідація експлуатації, соціальної нерівності, реформування системи влади, послаблення впливу церкви на суспільне життя та встановлення справедливого державного устрою — "християнського союзу та братства".
   У XVI—ХVII ст. з'явилися класичні твори утопічного соціалізму, авторами яких були Томас Мор і Томмазо Кампанелла. Державний діяч Англії Т. Мор (1478—1535) у державно-правовій концепції "Утопія" піддав критиці монархію та її економічну основу — приватну власність і запропонував політичний устрій майбутньої ідеальної держави, в якій ліквідація приватної власності приводить до встановлення рівності всіх громадян. Головним аспектом такого суспільства мала бути обов'язковість праці.
   Мислитель пропонував, щоб усі посадові особи держави обиралися та були підзвітними народові. Найважливіші проблеми мали обговорюватися всіма жителями Утопії.
   Т. Мор пропонував чітко визначити функції держави, основними з яких мали бути: організація виробництва товарів і продуктів та їх розподіл, боротьба зі злочинами, забезпечення миру.
   Система влади мала два рівні: на першому кожні 30 сімейств обирали свого керівника — філарха; на другому, державному обирався князь. Крім того, в державі діяв виборний сенат, обираний щороку. У відносинах князя і філархів із народом були присутні елементи демократії — вони радилися з ним перед винесенням рішень. Такий державний устрій та система влади, на думку Т. Мора, мали сприяти формуванню високих моральних якостей людей і, як наслідок, міцної самодисципліни, зменшенню суспільної ролі такого регулятора, як право. Тому в цій ідеальній державі діяла обмежена кількість законів.
   Утопічні ідеї Т. Мора розвивав через століття італієць Т. Кампанелла (1568—1639) у праці "Місто Сонця". Він підтримав свого попередника, визначаючи приватну власність першоджерелом суспільної нерівності і кривди, а ідеальним бачив такий державний устрій, який грунтується на загальній власності людей та спільній власності на засоби виробництва. До того ж у проекті ідеальної держави передбачалася загальна власність на одяг та особисті предмети. Праця в місті Сонця'мал а загальнообов'язковий характер, причому робочий день складав усього чотири години. Виховання й навчання тут також були тісно пов'язані з працею.
   У місті Сонця встановилася повна рівність між чоловіками й жінками. Главою держави був наймудріший з її жителів, якого мислитель називав "метафізиком" або правосвящеником і який уособлював світську та духовну владу, маючи повноваження вирішувати всі спірні питання. У здійсненні владних повноважень главі держави допомагали три співправителі. Функцією першого з них, Моці, було право війни і миру; другого, Мудрості, — вирішення проблем ремесел, мистецтва, науки, навчальних закладів; третього, Любові, — проблем шлюбу, виховання дітей, піклування, рільництва і скотарства. Посади розподілялися між жителями згідно з практичними здібностями та освіченістю. Кожен міг обіймати посаду лише в тій сфері, де він мав особисті досягнення. Всі громадяни, які досягли 20-річного віку, входили до Великої ради, яка здійснювала контроль за діями посадових осіб і ухвалювала рішення стосовно їх звільнення.
   Пропонуючи державу з жорсткою регламентацією всіх аспектів життя й насильницькою рівністю, Т. Кампанелла зазначав, що такий суспільний устрій, створений завдяки філософським роздумам, мав велике значення як взірець для наслідування і міг бути реалізованим.
   Згодом події в економічному житті Західної Європи, що сприяли становленню буржуазії та збільшенню середнього прошарку суспільства, а також ідеологія Просвітництва дали поштовх подальшому розвиткові державно-правових учень утопічного соціалізму.
   Французький мислитель Жан Мельє (1664—1729) запропонував концепцію "Заповіт", де в дусі реформаторства розвінчував гнобительську роль католицького Риму, зазначав, що релігія дуже тісно пов'язана з політикою і залишає поза увагою те, що в реальному житті нерівність закріплюється законодавче.
   Визначаючи існуючу нерівність, Ж„ Мельє нагадував, що люди рівні від природи і мають повне право користуватися своїми природними правами. Останні обмежуються політичною владою, королями, які вважають себе вищими від законів природи й держави. Як і його попередники, Ж. Мельє був переконаний, що основа суспільної нерівності й державної недосконалості — приватна власність. Він дійшов висновку, що держава — це організований примус, і щоби звільнити людей від нього, необхідно знищити першооснову — приватну власність.
   Мислитель запропонував картину ідеального суспільства, де всі зрівнюються у правах і привілеях. Усіх людей об'єднує ідея загального блага, всі вони працюють під керівництвом мудреців.
   Ж. Мельє у своїй концепції визнав необхідність влади, але ця влада, а також відносини залежності й підкорення не мали політичного змісту. На відміну від ранніх утопістів, Ж. Мельє першим запропонував насильницьку зміну форми державного устрою та правління, причому вважав це можливим не лише у Франції, айв усьому світі.
   Своєрідною була державно-правова концепція соціаліста-утопіста Франції XVIII ст. Мореллі, побудована на засадах природного права. Він зазначав, що природа надала людям у рівне користування свої широкі можливості, але внаслідок поступового відхилення від законів природи люди порушили цю гармонію. Збільшувалися сімейства, послаблювалися родинні зв'язки, накопичувалася приватна власність, яку перегодом було закріплено законодавче. Саме приватна власність сприяла економічній, а потім і політичній нерівності людей.
   Вихід із ситуації, що склалася, Мореллі вбачав у скасуванні приватної та поверненні до загальної власності. У творі "Кодекс природи" мислитель визначив спосіб повернення до рівності — прийняття досконалого законодавства, узгодженого з законами природи.
   Головними принципами цього законодавства мали бути: встановлення загальної власності на все крім предметів особистого вжитку; забезпечення всіх людей роботою, а також черговість у виконанні посадових обов'язків; встановлення обов'язку кожного громадянина сприяти загальній користі відповідно до його сил, можливостей і віку.
   Основними функціями держави Мореллі визначав обов'язок регулювання промислового і сільськогосподарського виробництва, розподілу продуктів між людьми, регламентацію всіх аспектів життя людей, їхнього побуту, виховання тощо. Але в концепції Мореллі не було чітко визначено систему влади. Це, скоріше за все, малореальне суспільне самоуправління, з органами виконавчої влади на місцевому рівні в особах начальників міст і провінцій, які виконують свої функції протягом одного року, а потім змінюються.
   Приблизно такими ж були погляди ще одного французького мислителя Габріеля-Бонно де Маблі (1709—1785), який уважав, що свобода й рівність притаманні природному станові, а приватна власність порушує світ рівноваги і свободи. У низці праць, серед яких "Про права та обов'язки громадянина", "Про законодавство, або Принципи законів" та ін„, мислитель із позицій природно-правового підходу піддавав аналізові відносини власності та їхній вплив на державу та особистість. Тут він дійшов висновку, що приватна власність поділяє людей на дві соціальні групи: багатих та бідних; багаті завдяки їй захоплюють владу, а всі зміни влади й форм держави, соціальні стреси пов'язані з перерозподілом власності.
   Побудова суспільного ідеалу Г.-Б. де Маблі — суспільства рівних у правах і власності людей — можлива за умови просвіти всіх громадян і скасування приватної власності. Необхідною умовою для цього є схвалення законів, які обмежують багатство, регламентують розмір земельних ділянок, що знаходяться у власності окремих людей, обмеження торгівлі.
   Необхідно зазначити, що поряд із явно утопічними у Г.-Б. де Маблі були й раціональні ідеї. Серед них — думки про те, що народ є єдиним носієм суверенітету й законодавцем; про необхідність поділу державної влади, причому виконавча влада повинна бути підзвітною законодавчій.
   Революція у Франції 1789—1794 pp. сприяла появі радикальніших державно-правових концепцій утопічного комуносоціалізму. Пальма першості належала Гракхові Бабефу (справжнє ім'я — Франсуа Ноель; 1760—1797), який під час революції обстоював інтереси найнеобхідніших верств населення, був одним із керівників руху "В ім'я рівності", а 1796 р. очолив таємну повстанську директорію, за що був страчений. Г. Бабеф уважав, що ніякі суспільні реформи не можуть установити свободу й рівність людей, комуністичного устрою можна досягти лише рішучою боротьбою.
   У програмі "Змови рівних" головним джерелом нерівності вважалася приватна власність. Майнова рівність є природною рівністю, тому метою "Змови рівних" був захист цієї рівності.
   Проект Г. Бабефа передбачав утворення замість держави національної громади, члени якої наділялися б широкими політичними правами, а посадові особи були б виборними.
   Суспільне виробництво й розподіл його продуктів повинні були контролюватися, а кожному членові громади передбачалося забезпечити поміркований достаток. Взагалі, пропонуючи на перший погляд суспільство, в якому гарантувалися б рівність і свобода людей, вчення Г. Бабефа не йшло далі класичної зрівнялівки, обмеженої, дозованої свободи, не піддавало глибокому аналізові сутність держави, влади, права, політичних інститутів і суспільних відносин.
   Характерні для вчень утопічного соціалізму недостатність уваги до правових і державних інститутів, однобічність, спрощене сприйняття дійсності та вирішення проблем майбутнього суспільного розвитку мали місце у творчості французьких мислителів Анрі де Сен-Сімона (1760—1825), Шарля Фур'є (1772—1837) та англійського вченого Роберта Оуена (1771—1858).
   А. де Сен-Сімон уважав, що суспільство розвивається поступово від однієї стадії до іншої. Теологічну і метафізичну стадії заступає позитивна ("золотий вік"), яка робить усіх людей щасливими. На перших двох стадіях мають місце невдоволення й протиріччя між бідними та багатими, але прогрес знань і моральності сприяє розвиткові суспільства і створює передумови для настання позитивної стадії. Іншими чинниками, що сприяють прогресові суспільства, на думку А. де Сен-Сімона, є викуп земель у власників, скасування соціальних привілеїв, що передаються у спадок, відсторонення від влади феодалів і представників середнього класу — юристів і військових та залучення до управління державними справами промисловців, які, на його думку, можуть працювати в інтересах народу.
   Формою правління має залишатися монархія, якій підзвітний уряд, але реальна законодавча влада повинна належати Раді промисловців (парламентові).
   Приватна власність не заважає розвиткові суспільства, оскільки держава досягне рівня централізованої керованої промислової асоціації, яка функціонує на підставі планів виробництва. Стабільності суспільства, на думку мислителя, повинна сприяти жорстка дисципліна окремих людей та соціальних груп. У цьому випадку відпаде необхідність у політичних інститутах, значних затратах суспільства на забезпечення свобод і права індивідів, тобто завдяки активній діяльності центральних органів держави і жорсткому адмініструванню буде забезпечено загальну та індивідуальну свободу.
   Своєрідним було вчення Ш. Фур'є. Він гадав, що відповідно до універсального "закону тяжіння й притягання" у природі все поступово рухається і розвивається: матеріальний світ, органічний, тваринний і соціальний.
   Але від природи людям притаманні різні пристрасті; єдиний спосіб виправлення суспільства, встановлення нового соціального порядку — виявлення та класифікація цих пристрастей.
   Ш. Фур'є піддав критиці сучасну йому державу, вважаючи, що останні досягнення людства завдали йому шкоди. Розвиток промисловості й торгівлі привів до обмеження свободи, до стану війни між індивідом і колективом, до встановлення тиранії індивідуальної власності над масою.
   Життя людей, на думку мислителя, зміниться на краще, якщо основою суспільства стануть асоціації — промислово-споживчі товариства, до складу яких входитимуть представники різних соціальних груп. Асоціації, власне, заступлять державу з її інститутами і складатимуться з фаланг приблизною кількістю до 1600 осіб у кожній, будучи автономними і незалежними одна від одної. Центральна влада та її апарат не матимуть права втручатись у внутрішнє життя фаланг.
   У фалангах існуватиме приватна власність, а значить, і майнова нерівність, але виробництво в них буде організоване, що забезпечить поступове примноження суспільного багатства до значних розмірів і створить умови для знищення протиріч між людьми, нормального життя кожного відповідно до його нахилів.
   У фалангах за загальною згодою буде встановлено норми, що регулюватимуть відносини людей. Усе це, на думку III. Фур'є, створить умови для реалізації особистості свободи людини і відповідатиме її споконвічним прагненням.
   Англійський мислитель Р. Оуен розроблення теорії свого суспільного ідеалу почав із розгляду сутності характеру людини. У цьому він був близьким до представника французького Просвітництва Клода-Адріана Гельвеція і вважав, що характер людини є результатом впливу навколишнього середовища. Так само умови життя, що складаються в суспільстві, формують характери соціальних груп і класів.
   Становлення капіталістичних відносин, на думку Р. Оуена, негативно вплинуло на формування характеру людей, сприяло падінню моральних засад суспільства, неосвіченості й невігластву, поширенню розпусти. Головним чинником, який негативно впливає на формування характеру, є приватна власність.
   Щоби змінити життя на краще, мислитель уважав за необхідне передусім здійснити революцію в свідомості людей, для чого пропагувати основні істини його теорії про формування характеру, цінності "більш високої структури суспільства", а також ухвалення юридичних законів, "гуманного фабричного законодавства", спрямованого на здійснення реформ. Кінцевою метою утопічних міркувань Р. Оуена був "новий моральний світ", який складався з окремих комун, що об'єднували до 3000 осіб і забезпечували себе самі. Ці комуни формувались у федерації національного масштабу, а потім об'єднувалися в міжнародному масштабі. У комунах запроваджувалися колективні праця і власність, рівність прав та обов'язків людей.
   Комуна перебирала функції виховання й навчання, забезпечення старих і хворих своїх членів. Завдяки запровадженому в комунах порядку відпала необхідність такого соціального інституту, як покарання.
   На відміну від своїх попередників, Р. Оуен робив спроби втілити свою утопічну доктрину в життя: спочатку на ткацькій фабриці у Нью-Ланарці в Шотландії, де він був управляючим із 1800 p., а згодом у Великобританії та США, де заснував дослідні комуни, але ці спроби скінчилися поразкою. Та все ж великий утопіст продовжував до кінця своїх днів пропагувати ідеї гармонійного світу. Згадуючи останні роки життя великого утопіста, О. І. Герцен писав, що неможливо було спокійно дивитися на цього старця, який повільно й невпевнено йшов на трибуну, на якій колись зустрічали його гарячими оплесками, а тепер його пожовтіле сиве волосся викликало іронічний сміх. Але він із печаткою смерті на обличчі стояв, не сердячись, і просив годину для пропаганди своїх соціально-політичних поглядів[1]. Ідеї утопічного соціалізму не обминули й соціально-політичну думку Росії. Зокрема, багато в чому утопічною була концепція держави Олександра Івановича Герцена (1812—1870). Деякий час він жив за кордоном, де досконально ознайомився з багатьма теоріями державного устрою, але після невдалих європейських революцій 1848 р. розробив власну теорію "російського соціалізму". Герцен обстоював ідею, що російський народ знаходиться ближче, ніж інші народи, до нового соціального устрою. Основою російського соціалізму, на думку мислителя, мала стати сільська "община". Головні умови досягнення його соціального ідеалу — визволення селян, передача земель у володіння "общини".
   На відміну від інших теоретиків утопічного соціалізму, які обмежувалися розробленням проектів "ідеального" суспільного устрою, Герцен значну увагу приділяв питанням держави і права.
   Він поділяв популярну на той час договірну ідею походження держави й пов'язував утворення держави з необхідністю організації суспільної безпеки. Але в цьому держава, на його думку, "починається рабством" і служить тому, в чиїх руках сила. Водночас держава не є чимось сталим, вона постійно розвивається. Держава, зазначав мислитель, є "перехідною формою". Майбутній російський соціалізм можливий, за його вченням, без держави.
   Герцен робив спроби проаналізувати форми держави і з'ясувати сутність державного апарату. У своєму вченні він розрізняв дві форми правління — монархію та республіку, протиставляючи їх одну одній. У монархії, зазначав він, народом керують, а в республіці керує він сам.
   Монархія спирається на авторитет, сильну централізацію, втрата яких є початком республіки.
   Державний апарат монархії — недосконалий, царська адміністрація відірвана від народу; ця система починається "з імператора і йде від жандарма до жандарма, від чиновника до чиновника, до останнього поліцейського в найвіддаленішому закутку імперії... і все це спирається на шістсот тисяч органічних машин із багнетами".
   Такий державний апарат у соціальній республіці заступить система управління, до якої увійдуть повірені й делегати, але їх сукупність не може репрезентувати верховної влади; вони повинні виконувати волю тих, хто їх обрав, а не бути вищими від них. Будуть волосне управління, народна контора, канцелярія громадських справ, регістратура народної волі, поліцейський порядок.
   Значною мірою утопічними були також погляди російського письменника Миколи Гавриловича Чернишевського (1828—1889), викладені ним в основному в романах "Що робити?" і "Пролог". Але крім проектів ідеального суспільного устрою, у вченні М. Г. Чернишевського значне місце посідали проблеми походження та сутності держави і права.
   Він вирізняв декілька стадій розвитку цивілізації, серед яких: мисливство, збирання плодів; скотарство; рільництво. На стадіях мисливства та збирання плодів існувала загальна власність племені на землю. На стадії рільництва виникла необхідність в особистій поземельній власності, яка стала необхідною умовою виникнення держави. На перших стадіях усі члени племені брали участь в управлінні загальними справами; коли ж з'явилася власність, утворилася держава, в окремих людей накопичилося багатство, і вони прибрали до рук управління, владу. Фактично нічого нового не вніс М. Г. Чернишевський в розуміння сутності права. Як і Т. Гоббс, він стверджував, що всі люди від природи є доброзичливими, але егоїстичними, що в процесі задоволення своїх інтересів приводить їх до ворожнечі. Зіткнення цих інтересів викликає потребу встановлення за загальною згодою правил, які регулювали б відносини між людьми. З розвитком суспільства виникла необхідність регулювати різноманітні суспільні відносини, що складалися. Так виникли закони — політичні, цивільні, кримінальні. Але, розглядаючи ці соціальні феномени, Чернишевський не утримався від утопізму і зробив спробу побудувати проект ідеального суспільства. Він уважав, що з ростом продуктивності праці та зменшенням виробництва непотрібних предметів з'являться нові умови для суспільного життя. Виникнуть можливості для задоволення всіх потреб людей, розподіл усього забезпечуватиметься без законів, як, скажімо, користування "водами океану", відпаде необхідність у державній владі. У своїх роздумах про майбутній соціальний устрій письменник припускав можливість переходу влади до рук рільників, поденників та інших працівників, не виключаючи при цьому заколоту, порушення норм юридичної справедливості.
   У своїй концепції Чернишевський розглядав форму майбутньої держави — демократію, під якою він розумів такий стан суспільства, в якому кожен громадянин буде незалежним у справах, що стосуються його одного; кожне село й місто незалежні у справах, що стосуються кожного з них; кожна область — теж у своїх справах. Окрім цього, кожен адміністратор повинен підкорятися жителям того округу, справами якого він опікується.
   Важливою умовою створення основного суспільного устрою Чернишевський вважав розвиток виробництва, пропонував конфісковувати землю в поміщиків, передавати її селянам, створювати й фінансувати на державному рівні промислово-рільницькі товариства.