§ 3. Принципи міжнародного економічного права

   Поряд із загальновизнаними основними принципами міжнародного публічного права в МЕП виокремлюють спеціальні принципи, що застосовуються тільки для регулювання міжнародних макроекономічних відносин. Розглянемо спеціальні принципи МЕП.
   Принцип суверенітету держави над своїми природними ресурсами та своєю економічною діяльністю. Він випливає із принципу суверенітету, територіальної цілісності та політичної незалежності держав. Відповідно до цього принципу кожна держава має право та повинна вільно здійснювати повний постійний суверенітет над усіма своїми багатствами, природними ресурсами й економічною діяльністю, включаючи право на володіння, використання та експлуатацію своїх природних ресурсів.
   Принцип економічного співробітництва. Він безпосередньо випливає з принципу співробітництва держав незалежно від розбіжностей у їхньому політичному, економічному та соціальному ладі. Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН від 24 жовтня 1970 р., проголошує: “Держави співпрацюють в економічній, соціальній і культурній областях, а також в областях науки та техніки та сприяють прогресу у світі в області культури й освіти. Держави повинні співпрацювати у справі сприяння економічному росту в усьому світі, особливо у країнах, що розвиваються”. Цей принцип передбачає право на вільний вибір партнерів у міжнародних економічних відносинах, право на одержання вигод від міжнародної торгівлі, право об’єднуватися в організації виробників товарів для розвитку своєї національної економіки тощо.
   Принцип взаємної та рівної вигоди передбачає взаємне право держав на справедливий розподіл вигод і зобов’язань між державами з різних економічних питань. Усі держави зобов’язані будувати свої взаємні економічні відносини таким чином, щоб враховувати інтереси інших країн.
   Принцип вільного доступу до моря і з нього для країн, що не мають виходу до моря. Він гарантується положеннями Конвенції ООН з морського права 1982 р.
   Деякі вчені в якості принципів МЕП виокремлюють принципи недискримінації, найбільшого сприяння, надання національного режиму, надання преференційного режиму, відмічаючи при цьому, що вони носять суворо “конвенційний характер”. Але обов’язковою властивістю будь-якого міжнародно-правового принципу є його звичаєво-правова сила. Інакше він втрачає своє загальне регулятивне значення та стає скоріше винятком, ніж правилом. Виходячи із цього, зазначені нормативні розпорядження слід розглядати як міжнародно-правові режими або стандарти, що використовуються у міждержавних економічних відносинах на підставі міжнародних договорів або в односторонньому порядку.
   Режим недискримінації випливає із принципу рівноправності держав і полягає в наданні на основі взаємності однією державою іншій умов, не гірших, ніж ті, що надані третім державам. Він не передбачає пільги, що можуть бути надані у відношеннях між суб’єктами міжнародного права. У той же час режим недискримінації не виключає права держави вживати обмежувальні заходи в області зовнішньої торгівлі. Необхідною умовою правомірності такого вживання є те, щоб подібні обмеження стосувалися всіх іноземних держав.
   Режим найбільшого сприяння є похідним від режиму недискримінації, але, на відміну від нього, полягає в наданні однією державою іншій певних пільг, що надані або можуть бути надані третім державам. Зміст цього режиму спрямований на створення для держав рівних прав і можливостей. Сфера застосування режиму найбільшого сприяння закріплюється в міжнародних договорах у спеціальному застереженні (клаузулі) про найбільше сприяння. У цьому застереженні також можуть бути зазначені винятки з цього режиму. Наприклад, відповідно до п. 2 ст. 10 Угоди про партнерство і співробітництво між Україною, ЄС та їх державами-членами 1994 р. режим найбільшого сприяння не застосовується до пільг, наданих із метою створення митного союзу або зони вільної торгівлі; пільг, що є наслідком створення такого союзу або зони; пільг, наданих окремим країнам відповідно до ГАТТ або інших міжнародних угод на користь країн, що розвиваються; пільг, наданих країнам, що прилягають, з метою сприяння розвитку прикордонної торгівлі.
   Національний режим полягає в тому, що держава цілком або частково зрівнює у правах фізичних і (або) юридичних осіб іноземної держави з вітчизняними. Національний режим може надаватися в односторонньому порядку. Так, Україна в односторонньому порядку, незалежно від специфіки відносин з тією або іншою іноземною державою, запровадила національний режим для всіх іноземців, що законно знаходяться на території України.
   Преференційний режим передбачає надання “преференцій” (від пізньолатинського praeferentia – “перевага”) — торгових пільг, насамперед у відношенні мита для всіх або деяких товарів, що діють у відносинах між окремими державами та не поширюються на товари з інших країн.