Конституція Японії

   Поразка Японії у Другій світовій війні та її окупація військами США були основною причиною, яка визначила докорінну ломку застарілих конституційних та адміністративних норм. Основою післявоєнної перебудови суспільства стала Декларація, яку підписали глави урядів США, Великобританії, Китаю та Радянського Союзу в червні 1945 р. у Потсдамі.
   У жовтні 1945 р. Прем'єр-міністр Японії Кіндзюро Сідехара сформував спеціальну комісію з вивчення питань конституційної реформи і перед її учасниками поставив завдання - поєднати закладені в Конституції Японської Імперії прусські великодержавницькі принципи із вимогами демократизації суспільства. В лютому 1946 р. японський уряд надрукував цей проект, який вносив значні зміни до Конституції 1889 р. Однак цей законопроект не відповідав духу Потсдамської декларації, і Далекосхідна комісія відхилила його. А вже в березні уряд вніс на розгляд Парламенту проект генерала Дугласа Макартура, який був розроблений в штабі американських окупаційних військ. Нова Конституція була прийнята Парламентом у жовтні 1946 р., промульгована Імператором і надрукована 3 листопада 1946 р. Через шість місяців -З травня 1947 р. - вона набула чинності.
   Структурно Конституція Японії складається з 11 глав і 103 статей, які послідовно регулюють: статус імператора; відмову від війни; права і обов'язки народу; діяльність Парламенту, Кабінету і судової влади; державні фінанси; місцеве самоврядування; процедуру зміни Конституції.
   Нова Конституція відрізняється від Конституції Мейдзі з багатьох важливих аспектів. Основними є:
   - особа Імператора більше не визнається священною й існує лише як символ держави і об'єднує нації, а єдиним носієм державного суверенітету стає народ (ст. 1);
   - принцип розподілу влади здійснюється на більш демократичній основі. Імператор вже не володіє виконавчою владою. Він має право виконувати лише ті державні функції, котрі визначені в Конституції. Наприклад, він лише формально затверджує призначення Прем'єр-міністра і головного судді Верховного суду (ст. 4). Парламент призначає Прем'єр-міністра, а головного суддю - Кабінет міністрів. Тільки із згоди Кабінету міністрів Імператор проголошує від імені народу закони та договори, скликає сесії Парламенту, присуджує нагороди (гл. 1);
   - коло основних прав і свобод людини значно розширилося (гл. 3);
   - Японія “відмовляється від війни як суверенного права нації, а також від загрози або застосування збройної сили як засобу вирішення міжнародних спорів” (ст. 9);
   - ліквідуються всі аристократичні інститути (ст. 14). Колишня Палата перів замінюється Палатою радників, члени якої обираються як представники свого народу;
   - місцеве самоврядування здійснюється в широких масштабах (статті 92-95).
   До особливостей Конституції 1947 р. можна віднести більш чітке закріплення трьох принципів: принципу народного суверенітету, принципу додержання основних прав і свобод громадян і принципу пацифізму.
   Принцип народного суверенітету як основи державної влади в японському конституційному праві з'явився вперше і закріплений в преамбулі та в ст. 1 Конституції. Вищим органом державної влади і єдиним законодавчим органом є Парламент (ст. 41).
   Конституція містить широкий перелік особистих, політичних соціально-економічних прав і свобод громадян (статті 10-40).
   Особливе значення має ст. 9 Конституції, в якій закладені положення про відмову від війни і створення регулярних збройних Включення до Конституції даної статті мало за мету запобігші відродженню японського мілітаризму. З одного боку, вона є постійним об'єктом критики реакційних сил країни, а з іншого -потупає перешкодою для здійснення Японією своїх міжнарод-зобов'язань, таких як участь Японії як члена ООН в комплектації міжнародних збройних сил, однак поки це компенсується участю у миротворчих місіях (Камбоджа, Мозамбік, Руанда) і в рятувальних операціях. На сьогодні функцію збройних сил виконують японські сили самооборони, які були створені в 1950 р. як “резервний поліцейський корпус” після початку війни в Кореї.
   Контроль за дотриманням Конституції покладений на суди. Конституція не забороняє нижчим судам проводити конституційний нагляд, однак встановлює, що остаточне рішення з таких питань приймає тільки Верховний суд. Юридичною основою для інституту конституційного нагляду є норма ст. 98, яка проголошує, що “Конституція є Верховним законом країни, і ніякі закони, укази, рескрипти або інші державні акти, які суперечать у цілому або в частині її положенням, не мають законної сили”.
   Слід звернути увагу, що Конституція 1947 р. ще жодного разу не переглядалася, хоча питання про відміну або перегляд окремих її статей стояло вже з перших днів її прийняття. Критика, в основному, стосувалася “імпортного”, нав'язаного країні характеру Конституції. Дуже гостра боротьба розгорнулася навколо відміни або зміни “мирної” ст. 9, щодо котрої застосовується розширене тлумачення Конституції.
   Зауважимо, що однією з причин конституційної стабільності Японії - є “жорсткий”- порядок змін основного закону, який встановлює ст. 96: “Зміни Конституції здійснюються з ініціативи Парламенту та зі згодою не менш як двох третин загальної кількості членів обох палат і далі представляються на затвердження народу”. Затверджені таким чином зміни виносяться на спеціальний референдум або на розгляд Парламенту після його нових виборів (можливість ратифікації визначається рішенням Парламенту). Треба пояснити, що існуючий в Японії баланс політичних сил не дозволяє партіям, які виступають за внесення змін до Конституції, досягти в Парламенті необхідного для цього кворуму.