Права й обов'язки громадян в Італії

   Із 139 статей Конституції 54 присвячені правам, свободам і обов'язкам громадян.
   Конституція закріплює традиційні права і свободи громадян: недоторканність особи, що доповнюється недоторканністю житла і таємницею листування, свободою пересування країною, свободою зборів і асоціацій (за винятком таємних і військових організацій), свободою совісті, слова, друку, маніфестацій тощо. На су-1OBV владу покладене гарантування прав і свобод.
   Політичні права і свободи представлені дуже повно й широко. Громадянам надане виборче право, право утворення політичних партій, причому ст. 49 Конституції вимагає дотримання цими організаціями демократичного режиму. Це положення було підкріплено законом 1952 р. про заборону створення фашистських партій. Проте ця норма дотепер залишається лише мертвою буквою, і спроби заборонити існуючі неофашистські партії й організації закінчувалися невдачею.
   Помітно виділяються соціально-економічні права і свободи -право на працю, що Республіка визнає за всіма громадянами й створить умови, що роблять це право реальним. Конституція ставить в обов'язок державі надавати своїм громадянам безкоштовне початкове утримання тривалістю в 9 років. Стаття 36 говорить про право трудящих мати винагороду, що відповідає кількості та якості його праці і достатнє у всякому разі для забезпечення йому і його родині вільного й гідного існування. Визнається право на утворення профспілок і на захист своїх інтересів з боку трудящих (ст. 39); на використання із цією метою страйку (ст. 40). Право на страйк було підтверджено італійським Конституційним судом ще 1960 р. Що стосується локаутів, то вони заборонені ст. 502 Кримінального кодексу.
   У Конституції говориться про дві форми власності в країні -державну та приватну (ст. 42), про надання державі досить широких повноважень щодо експропріації приватної власності (ст. 43) і регулювання відносин у сфері земельної власності, установлення її меж, перетворення великих маєтків, заохочення дрібної і середньої власності (ст. 44). Держава може вторгатися у відносини власності “в суспільних інтересах” (ст. 42), у “цілях суспільної користі” (ст. 43). Назва норми зовні нагадує регулювання соціалістичного типу і стала правовою основою розвитку процесу державного впливу на економіку. Одночасно Конституція закріплює й свободу приватної господарської ініціативи. Однак вона не може розвиватися, завдаючи збиток безпеці чи свободі людського достоїнства.
   Проголошення прав і свобод має юридичне й політичне значення. Усі прості закони й акти виконавчої влади, що не відповідають конституційним нормам про права і свободи, підлягають анулюванню Конституційним судом.
   Хоча в Конституції 1947 р. прямо не йдеться про матеріальні гарантії прав і свобод, але покладені на державу обов'язки (наприклад, безкоштовна початкова освіта) не можуть бути реалізовані без матеріального забезпечення за рахунок бюджету.